Львів’янка Орися Самохвалова певна: і на пенсії можна бути активною та корисною, передаючи дітям музичний досвід

Сьогодні навіть від молодих людей можна почути про погане самопочуття, кепський настрій, болячки, те, що нічого не хочеться робити… Утім, розмовляючи з львів’янкою Орисею Самохваловою, здається, що її енергії вистачило б на не один десяток молодих! Ця жінка – енергійна, рухлива, весела та артистична. Вона просто світиться й передає цю позитивну енергетику й добро іншим. Передусім дітям.

Ну не сидиться жінці на пенсії. “Мої діти і внуки далеко – за кордоном. Так склалося життя. Ми з чоловіком там були, та все ж повернулися додому… Але без дітей я не можу. Та й не вмію бути без них”, – розповідає “Пошті” співрозмовниця.

Щойно повернулася на батьківщину, почала гуртувати довкола себе дітей – створила родинний театр “Дзвіночок”, також підібралася група дітей із багатоквартирного будинку, де живе п. Орися. Сьогодні вона веде вже чотири групи, в яких 40 дітей, які регулярно займаються, а загалом майже 60 дітей віком від 3 до 11 років.

Співрозмовниця розповідає, що взимку з родинним театром підготували  вертеп, а зараз діти активно готуються до Великодня. Зокрема, розписують писанки, роблять аплікації, розмальовки. Так, з маленькими дітьми зі свого будинку пані Орися за час посту вивчила одинадцять веснянок, чотири гри з гаївками, а ще мають вивчити перегукування, заклички. “Маємо такі традиційні наші глиняні іграшки-свистунці “пташки”, – розповідає пані  Орися. – Вчу їх грати на тих свистульках, також будемо вчитися грати на дитячих музичних інструментах, тобто на металофоні та бубнах. Люблю робити з дітьми нетрадиційні оркестри – гра на покришках, ложках, гребінчиках. Дуже шкода, що зникла яворівська іг­рашка. Нам би вона дуже знадобилася!”.

Орися Самохвалова 25 років поспіль була музичним керівником у дитсадочку. Опісля пішла працювати художнім керівником у Будинок учених, пізніше – у Будинок зв’язку. “За 40 років роботи з дітьми в мене такого не було, щоб дитина у мене плакала. Напевне, це передається, що я дуже люблю дітей. Для мене у вони дуже гарні та добрі. Ми усі дружимо”, – каже співрозмовниця.

Загалом діти навчаються танцювати, співати, декламувати вірші. Ще у мріях – зробити ляльковий театр. Усе ж головний акцент пані Орися робить на українських традиціях. “Діти мають знати, де наші витоки, як нація розвивалася і хто ми є. Мені дуже боляче, коли відкидають своє – давнє та рідне. Люблю оте своє – народне, фольклорне, воно мені таке миле й тепле. Українські  традиції для мене – це джерело натхнення, що дозволяє жити, творити і безстрашно дивитися у  майбутнє. Власне це й передаю дітям. Це мій обов’язок навчити когось того, що знаю, люблю та вмію. Хто як не я? А ще вчу дітей йти у світ і нічого не боятися. Хочу, щоб вони крокували сміливо, впевнено, чітко ставили цілі та  амбітно їх досягали. Це моя душа вимагає від мене, це мій людський обов’язок”.