"Пошта" з'ясовувала, яку альтернативу влада запропонувала селянам, заборонивши стихійні ринки

Відразу обмовимося: ми проти стихійної торгівлі, бо хочемо, аби споживач купував безпечну, перевірену продукцію. Але ми, як мовиться, двома руками за те, щоб до Львова везли городину якомога більше селян. Бо за таких умов і вибір більший, і ціни нижчі, що для городян в умовах тотального подорожчання дуже важливо. Та й лише у селян можна купити найсвіжіші овочі та фрукти.

Влада Львова заборонила стихійну торгівлю на вулицях. І мала для цього, як запевняє, вагомі підстави. Торгівля з землі не обіцяє нічого доброго покупцям, особливо, коли в таких умовах продають сир, сметану, молоко, м'ясо тощо. Працівники санстанцій твердять, що за свої гроші можна купити собі набір хворіб. До того ж продукцію на стихійних ринках ніхто не перевіряє і чого в ній більше - корисних чи шкідливих речовин - ніхто не знає. Але що влада   запропонувала селянам взамін? Чи створила достатньо місць, де вони в належних умовах могли б продати вирощену городину? "Пошта" вислухала думки і представників влади, і селян.

Місць не дають,
а збори збирають

У числі  від 24 липня 2008 року ми опублікували матеріал "Купуємо... кишкові інфек­ції", в якому розповіли про антисанітарію, що панувала мі­сяць тому на вул. Городоцькій, напроти Привокзального базару, в якій селянам доводилося торгувати сільськогосподарською продукцією. Сміття звідти не вивозили, мабуть, тижнями, тож поруч із продавцями, продукцією вільно почували себе і гризуни.

Тепер там уже панує порядок. Але після виходу публікації в редакцію зателефонував обурений читач на ім'я Степан (прізвище не запам'ятала) й поставив питання руба: де селянину продавати свою продукцію?

- На ринку? Але ж там усі місця зайняли перекупники, - твердив чоловік. -Селянину ніде приткнутися. Спробуйте продати на базарі відро огірків. Ви зазнаєте стільки приниження, зневаги. За що? За те, що працювали зранку до ночі? І знаєте, чим все закінчується? Селяни всунуть міліціонерам по 2 грн, ті підуть на пиво, а вони за той час спробують продати те, що привезли.

Аби зрозуміти, у чому проб­лема, "Пошта" вирішила почути думку самих селян, тож вирушила спочатку на ринок "Привокзальний", навколо якого туляться продавці.

- Яка ціна вашої квасолі? - запитуємо здалеку в літньої жіночки, яка розклала на паперовому ящику в торбинках трохи моркви, буряків, квасолі й огірків. Купивши у неї квасолю, продовжуємо розпитувати далі. - А чому не йдете торгувати на ринок, там набагато зручніше.

- Який ринок? Я приїхала півдев'ятої, раніше не могла, бо з Красного добратися не так легко. Там уже жодного вільного місця нема, ледве притулилася тут. Стояти важко, присісти нема на що.  Ніякої поваги до праці селянина. Ринковий збір все одно доводиться платити. Коли дві гривні, коли чотири, але менше двох навіть не треба пропонувати. Ганяють нас і міліціонери. Якось привезла у сумці трохи картоплі, бо скіль­ки в руках донесеш, ще не встигла нічого продати. Прошу, щоб дозволили поторгувати. То один із міліціонерів так розізлився, що як копнув у сумку, всю картоплю розсипав.

Далі йдемо до торговців сіль­ськогосподарською продукцією, яким таки вдалося зайняти місце. Прямуємо до від­критого ринку, що неподалік Привокзального (на колишній автобусній зупинці).

- О котрій годині треба встати, аби зайняти місце для торгівлі? - запитуємо у жіночки, яка торгує помідорами, огір­ками, перцем, виноградом та іншими продуктами. 

- Краще взагалі спати не лягати, - відповіла сумно. - Але я лише продавець, а про місце домовляється мій господар.

- Ми орендуємо місце для торгівлі, - детальніше пояснив чоловік, що поруч торгував динями, кавунами. - Бачите внизу білі розмітки? За кожний метр зайнятої площі платимо 85 грн щомісяця. А ряди для селян - далі.

Почувши нашу розмову, селяни самі підійшли до нас.

- Я приїхала о 6.30 і місця вже не було. Аби його зайняти, треба приїжджати о п'ятій ранку, а краще ще раніше. А чим із села добратися? Не у всіх є машини. Більшість місць викупили перекупники. Купують продукти на Шуварі, а тут перепродують. Ніхто, чуєте, ніхто про селянина не дбає, так і напишіть. Думаєте, мені солодко тут край дороги стирчати? Але мушу якось виживати.

Влада каже - антисанітарія, - обурювалася жіночка, що торгувала на вуличці, яка примикає до ринку "Добробут". - Де ви бачите тут сміття? Чуєте якийсь неприємний запах? А зайдіть всередину ринку, там і п'ять хвилин не витримаєте. І місць для нас там нема. На цій вуличці селяни давно продають городину. Машини тут майже не їздять. Замість того, щоб нас ганяти, краще поставили б дерев'яні столи. І нам зручно, і місту вигідно. 

На базарах -
пусті ряди

- Cелянам є де торгувати, - повідомив "Пошті" перший заступник міського голови
м. Львова Олег Синютка. - Після того, як ми заборонили стихійну торгівлю, одні пішли на Краківський ринок, інші - на Привокзальний, Шувар тощо. Зайдіть хоча б на Краківський ринок, де продають сільськогосподарську продукцію. Там порожні столи. Але селянам вигідніше за півгодини продати продукцію перекупникам. І я не можу за них цього вирішувати. Стихійній тор­гівлі треба покласти край, бо поки у нас не буде жорсткого санітарного контролю, може статися лихо. А ми не можемо цього допустити. Те, що на наших ринках є проблеми і що на них багато перекупників,  правда, і ми над цим працюємо. Але  кожен, хто хоче продати вирощену городину, може приїхати до Львова  і спокійно торгувати, це також факт.

- У Львові відкривають дедалі більше ринків, де селяни можуть продавати  городину, - розповіла начальник відділу торгівлі та тендерних закупівель Львівської міської ради Галина  Заяць. - Торік створили продуктовий ринок на вул. Мазепи, 15. Вільні місця є на Галицькому ринку. Відкрили ринок на вулиці Китайській. На Сихові діяв ве­чірній ринок, але зараз розглядають питання, аби він працював цілий день. Він розміщений неподалік від залізниці, тож селянам зручно добиратися електричками. У кожному районі  міста є місця, де селяни можуть торгувати.

Як бачите, думки абсолютно протилежні. Де істина? Аби її знайти, пропонуємо представникам влади, всім зацікавленим особам на півдня змінити професію і побувати в шкурі селянина - спробувати щось продати на ринку. Лише так, на нашу думку, можна побачити реальну картину, якої не видно з вікон кабінетів. Якщо будуть охочі провести такий експеримент, "Пошта" з радістю до них приєднається.