Володимир Терещук, директор музею Ігоря Стравінського в Устилузі, про порятунок будинку від зруйнування, раритети в експозиції та сучасних відвідувачів

Неподалік українсько-польського кордону, поблизу Володимира-Волинського, розкинулося мальовниче містечко Устилуг. Його історія сягає ще часів Галицько-Волинського князівства, проте світову славу воно могло здобути завдяки тому, що саме тут на місці родинного маєтку збудував за власним проектом свій будиночок один із найвидатніших композиторів ХХ ст. Ігор Стравінський. Тут черпав найвище натхнення, тут написав ранні балети “Жар-птиця”, “Петрушка” і “Весна священна”, а також фантазію для оркестру “Феєрверк”. Невипадково віднедавна тут щовесни відбуваються міжнародні фестивалі ім. Стравінського. А в колишньому будинку композитора функціонує музей.

Ігор Стравінський, хоч і вважав себе космополітом, все ж значною мірою був прив’язаний до української землі. Його батьки та дружина мали українське походження. Сам він дуже любив українську народну пісню, про що залишив свої спогади. Свідченням любові Стравінського до української землі є і його безсмертний вислів про Устилуг як про “райський куточок для творчості”.

Напередодні 40-ліття з дня смерті Ігоря Стравінського, яке відзначатимуть 6 квітня, “Пошта” отримала нагоду поспілкуватись із багатолітнім незмінним директором музею геніального композитора в Устилузі Володимиром Терещуком.

– Пане Володимире, Ви вже два десятки років очолюєте музей Ігоря Стравінського. Як виник сам задум створення меморіалу?

– Задум виник у мене ще 1979 року, тобто тоді, коли я обійняв посаду директора Устилузького філіалу Володимир-Волинської дитячої музичної школи. Саме тоді й дізнався, що в Устилузі деякий час проживав Ігор Стравінський і що досі зберігся його маєток, в якому на той час був розміщений гуртожиток Пересувної механізованої колони (ПМК-200). У 1962 році будинок реконструювали, а у 1980-х роках у ньому розмістили склад поліетиленових трубок.

У 1983 році, згідно з наказом керівництва ПМК-200, приміщення підлягало зруйнуванню, а  на його місці планували звести Будинок культури імені Ігоря Стравінського. Я змушений був від імені устилужан написати лист до голови правління Спілки композиторів СРСР Тихона Хреннікова про недопущення таких дій. Незабаром з Кабінету Міністрів УРСР прийшла постанова про передання приміщення гуртожитку ПМК-200 для Устилузької музичної школи.

З того часу почалася розробка тематико-експозиційного плану музею, яку здійснював Волинський обласний краєзнавчий музей. Допомагали в цьому відомий краєзнавець з Володимира-Волинського Петро Заклекта та кандидат історичних наук Олена Огнєва з Луцька, під керівництвом якої відбулось оформлення музею. Його офіційне відкриття припало на 1991 рік. А 2004 року колегія обласного управління культури присвоїла Устилузькому музею Ігоря Стравінського звання народного.

– Що нині зберігається у фондах музею? Чи поновлюються його експозиції в наш час?

– Музей складається з чотирьох кімнат, кожна з яких відображає певні події, пов’язані з життям і творчістю композитора. Так, перша кімната репрезентує фотографії і матеріали, пов’язані з родиною Стравінських. Велика увага в ній зосереджена навколо батька композитора – Федора Гнатовича – видатного баса, соліста Маріїнського оперного театру в Петербурзі. Тут же міститься і кілька копій картин сина композитора – Федора Ігоровича – талановитого швейцарського маляра. До речі, з останнім ми мали змогу листуватися, завдяки чому отримали цінні матеріали, проте через передчасну смерть він не зміг відвідати музей.

Друга кімната має назву “Творчість композитора” і відображає переважно ранній період творчого шляху Стравінського. У ній можна побачити макет сцени з балету “Петрушка”, а також окремі фотографії та ноти, в тому числі деякі копії автографів композитора.

Окрасою третьої кімнати є рояль “Бехштейн”, на якому колись грав і за яким писав багато своїх творів композитор. Ця кімната має назву “Меморіальна”, і в ній зібрані експонати з багатьох місць світу, пов’язаних зі Стравінським. Зокрема, нещодавно в музеї з’явились фотографії місця у Венеції, де похований композитор, та земля з його могили.
Остання кімната музею відображає приїзд Ігоря Стравінського в СРСР у 1962 році. Саме тоді композитор після півстолітньої розлуки хотів відвідати свій колишній маєток в Устилузі, проте цьому завадила радянська влада. На запитання Стравінського: “Как живет Устилуг сейчас?” – була відповідь: “Живет и процветает, как и все города СССР”. В останній кімнаті також є повна нотна та аудіозбірка творів композитора і відеозаписи окремих його творів.

Ми постійно поновлюємо експозиції музею матеріалами, які надсилають чи привозять нам з різних куточків світу.

– Напевно, за двадцятилітній проміжок часу музей був учасником багатьох мистецьких подій, приймав відомих музикантів?

– Так. Визначною подією в житті музею став Перший всеукраїнський фестиваль “Стравінський та Україна”, організований у 1994 році колишнім начальником обласного управління культури Богданом Самохваленком. Саме тоді на території музею встановили бронзове погруддя композитора роботи скульптора Олега Байдукова з Луцька, а художник Олександр Дишко запроектував плакат “Стравінський та Україна”. Тоді ж музей відвідали відомий оперний співак, “український соловейко” Анатолій Солов’яненко, а також учасники Першого фестивалю і конференції, що відбувалася в Луцьку. Серед них – Михайло Лобанов (Санкт-Петербург) і Віктор Варунц (Москва), а також камерний оркестр Львівської консерваторії.

Потім, на жаль, фестивалі та конференції припинились більш як на десять років. Відновив свою діяльність фестиваль у 2005 році, тоді ж отримав статус міжнародного і почав відбуватися щорічно. Ініціатором став відомий польський композитор, голова Спілки композиторів Кракова Єжи Станкєвіч. Незмінними організаторами фестивалю є директор обласної філармонії Сергій Єфименко та заступник начальника обласного управління культури Василь Ворон. У 2007 році в Луцьку відбулася ІІ Міжнародна конференція “Стравінський та Україна”, учасниками якої були гості з Києва, Львова та інших міст України і сусідніх держав.

Серед відомих гостей музею – також англійський кінорежисер Тоні Палмер, володар багатьох міжнародних нагород, автор фільму про Ігоря Стравінського “Десь на кордоні”, а також російська фотохудожниця Катя Чілінжирі, викладач Вашингтонського університету. Остання поставила собі за мету видати фотокнигу про Стравінського, де будуть відображені всі країни, пов’язані з життям композитора (Росія, Україна, Швейцарія, США, Італія). Саме вона розповіла, що всюди у світі збереглися будинки, де проживав митець, що багато вулиць названі на його честь, а в Парижі – фонтан, проте музей є лише один – в Устилузі.

Катя Чілінжирі подарувала музею цінні фотографії і подала важливу інформацію про те, що в 2004 році в Лос-Анджелесі ще проживала молодша донька Стравінського Мілена (1914 року народження), майстриня з обробки каміння. До речі, серед нащадків Стравінського багато митців – музикантів, живописців та письменників.

Музей також відвідували польський композитор Єжи Станкєвіч, німецький славіст Крістіан Ганнік, професор Будапештської консерваторії Вікторія Геринчар (цимбали) та органіст із Братислави Яве Міхалко. Серед українських музикантів – видатний диригент Ігор Блажков, державний камерний ансамбль “Київські солісти” (художній керівник Богодар Которович), дует зі Львова у складі Анни Савицької (скрипка) та професора Йожефа Ерміня (фортепіано), скрипаль Остап Шутко. Почесні гості музею – українські композитори Леся Дичко, Віктор Камінський, Олександр Козаренко і Віктор Тиможинський, музикознавці Марина Черкашина-Губаренко, Лю Пархоменко, Любов Кияновська, Юрій Ясіновський та Олена Зінькевич.

– А чи цікавиться музеєм ширше коло відвідувачів?

– Так, музей постійно відвідує багато людей як з України, так і з-за кордону. Нам приємно, коли до нас приходять люди, незалежно чи то школярі, чи маститі науковці. Ми стараємось розповідати їм про нашого видатного земляка, який прославив місто Устилуг і всю Україну далеко за її межами. Усіх, хто ще не мав змоги відвідати наш музей, запрошую це зробити.