Повстанці не можуть подолати танків Каддафі, а полковник не годен боронитися від авіації союзників

Майже місяць триває у Лівії громадянська війна. Скільки за цей час полягло люду в тутешніх пустелях – невідомо, зате очевидним є той факт, що воювати лівійці не вміють.

На першому етапі протистояння урядова армія, на озброєнні якої були танки, артилерія й бойові літаки, так і не змогла відбити в повстанців жодного великого міста. Водночас самі повстанці, загони яких назвати армією можна хіба дуже умовно, всіма своїми успіхами зобов’язані лише везінню та коаліційній авіації. Зараз, після втручання Заходу, бойові дії виглядають приблизно так. Літаки коаліції завдають удару по військах прихильників Каддафі. Ті в паніці біжать на захід, покидаючи серед барханів важку техніку, амуніцію та припаси. Повстанці з прапорами, піснями-танцями та обов’язковою стріляниною в повітря чимчикують слідом, “звільняючи” один за другим прибережні містечка. Іноземним кореспондентам з гордістю демонструють трофейну техніку та обіцяють “ось-ось” узяти Тріполі.

Тим часом хлопці Каддафі приходять до тями, підтягують нові гаубиці й міномети та починають здалека гатити по радісних повстанських юрбах, не вступаючи з ними у пряме зіткнення. Отут уже панікувати починають заколотники, які мчать на своїх джипах на схід, виглядаючи в небі коаліційну авіацію. Захоплену техніку, з якою ніхто дати ради не може, спалюють або підривають. Після цього вже урядові війська “звільняють” ті самі містечка, співають і танцюють, стріляють у повітря та з гордістю демонструють іноземцям підбиті джипи “бандитів” і обіцяють “ось-ось” узяти Бенгазі. Аж раптом у повітрі загуркочуть літаки коаліції, і коломийка починається спочатку.

У перервах між насту­пами-від­ступами і ті, й інші скаржаться, що війна йде “нечесно”. Опозиціонери стогнуть, що за Каддафі воюють чорношкірі найманці-зарізяки, які не бояться ні чорта, ні шайтана, а прихильники режиму на увесь голос проклинають західну авіацію, що нібито сипле бомбами по мирних кварталах.

У результаті первісний бойовий ентузіазм в обидвох ворожих сторін помітно підупав. Безладна біганина взад-вперед набридла всім. І в Бенгазі, і в Тріполі оселилася зневіра. Водночас Захід, який бадьоро оголосив Каддафі поза законом, такий стан речей категорично не влаштовує. Якщо полковник залишиться при владі, значить коаліція цю війну програла.

Першими “фішку” просікли повстанці. Суть виступів багатьох з них зводиться до простої тези: нехай спочатку Обама та Саркозі розбомблять геть усю армію Каддафі, а вже тоді ми доб’ємо рештки солдатів полковника. Діячі з НАТО від таких розмов, ясна річ, хапаються за голови. Але куди подінешся – раз вплуталися в цю історію, треба доводити справу до переможного кінця.

У цій ситуації США, Британія та Франція, схоже, вирішили взяти на озброєння улюблений прийом самого Каддафі: безсоромно брехати, не гидуючи жодними методами для досягнення мети. Резолюцію Ради Безеки ООН №1973, що передбачала захист мирного населення, трохи “підкоригували”, зробивши акцент на трьох простих словах: “усі необхідні заходи”. Якщо очистити заяви Барака Обами та Девіда Кемерона від словесного лушпиння, то вийде: “Ми можемо вживати всі необхідні заходи, щоб посадити в Тріполі свою людину замість Каддафі”.

Якби це було заявлено від початку, то зараз ніяких питань до коаліції не виникало б. Однак у нинішніх умовах у світі все голосніше лунають заяви про те, що коаліція явно перевищує надані їй повноваження, занадто вільно трактуючи резолюцію ООН. Китай, Росія і навіть Південно-Африканська Республіка наголошують, що мандата на зміну режиму резолюція ООН не дає. Однак тепер уже абсолютно очевидно, що американці та їхні союзники вирішили все-таки дотиснути Каддафі. Як не бомбами, то таємними агентами. Днями Барак Обама підписав наказ про проведення в Лівії секретних операцій ЦРУ. В чому вони полягатимуть – невідомо (секретні все-таки), але це ще раз свідчить:  від Каддафі не відстануть. Лівійська нафта – занадто ласий шматок для енергозалежних американців, щоб зважати на якогось там полковника.