Цими днями тему нового наставника збірної України з футболу знову підняли в ЗМІ. Італійська “La Gazzetta dello Sport” стверджує, що Марчелло Ліппі погодився очолити збірну України. Нібито вже найближчим часом 62-річний тренер підпише із ФФУ контракт на півтора року, тобто до закінчення Євро-2012. Його заробітна плата – 5 млн євро. Звичайно, у ФФУ спростовують цю інформацію. “Нічого нового до того, що Григорій Суркіс уже говорив із цього приводу, нам немає що додати”, – заявив керівник управління інформаційної політики ФФУ Сергій Васильєв. Проте диму без вогню не буває, і “La Gazzetta dello Sport” – це не якесь бульварне видання, а потужна газета, яка має дуже багато джерел інформації і “смаженими качками” своїх читачів не годує. Звичайно, поки немає підписаного контракту, стверджувати, що Ліппі працюватиме в Україні, недоречно. Але нині вже можна розмірковувати, чи насправді італієць принесе користь нашій команді.

Синьйор, який виграв майже все

Напевно, найголовніше, що приваблює у 62-річному фахівці, це те, що він насправді знає смак перемог як на клубному рівні, так і на рівні національних команд. “Ювентус” середини 90-х, який очолював Ліппі, і дотепер пригадується як зразок тотального футболу. Феєричні перемоги, як на внутрішній арені, так і на європейській, згадують нинішні фани команди з легкою ностальгією. Колі Ліппі очолив команду 1994 року, мало хто вірив у можливість “Старої синьйори” вигравати титули, однак цей період в історії клубу став одним із найрезультативніших. Марчелло на якийсь час зробив з команди одну з найпопулярніших у Європі. З “Ювентусом” Ліппі виграв три чемпіонати Італії, Кубок країни, два Суперкубки Італії, Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА та Міжконтинентальний кубок, а також виходив у фінал Кубка УЄФА й двічі у фінал Ліги чемпіонів. І це все за якихось п’ять років!

Згодом під час другого повернення в “Ювентус”, улітку 2001 року, за три роки на тренерській лаві “б’янко-нері” Ліппі виграв два чемпіонати Італії й два італійські Суперкубки. Також він учетверте в своїй кар’єрі досяг фіналу Ліги чемпіонів, але в ньому клуб програв у серії післяматчевих пенальті “Мілану”.

Досяг успіху Ліппі і на чолі збірної Італії. 16 липня 2004 року Марчелло призначили головним тренером команди. У своєму першому матчі під його керівництвом Італія програла Ісландії з рахунком 0:2. Однак збірна вдало пройшла відбірний турнір до чемпіонату світу 2006 року, кваліфікувавшись із першого місця в групі. А на полях Німеччини Ліппі зумів виграти і сам чемпіонат світу. Для Італії це була перша звитяга з 1982 року. Через три дні після фіналу мундіалю Ліппі оголосив про те, що не має наміру продовжувати роботу з національною командою.

Але, попрацювавши телекоментатором, він знову повернувся в збірну і знову вписав своє ім’я в її історію. 20 серпня 2008 року Ліппі провів перший матч нового періоду зі “Скуадрою Адзуррою”: у цій грі Італія зіграла внічию з Австрією – 2:2. Незважаючи на не дуже впевнену гру на початку кваліфікації, Італія регулярно набирала пункти. Після матчу Італії з Чорногорією, в якій італійці перемогли 2:1 завдяки дублю Альберто Аквілані, Ліппі зрівнявся з Вітторіо Поццо, тренером збірної 1930-х років, за кількістю безпрограшних матчів (30 матчів). У наступній грі, 19 листопада 2008 року, з Грецією, що закінчилася унічию 1:1, Ліппі побив цей рекорд, ставши з 31-м матчем найкращим тренером в історії збірної Італії. Також Марчелло повторив і світове досягнення за кількістю матчів поспіль без поразок, зрівнявшись за цим показником з Хав’єром Клементе, що провів 31 безпрограшний матч з Іспанією, і Альфіо Басиле, який досяг такого ж результату з Аргентиною. Рекордна серія була перервана у наступній грі, в якій Італія програла Бразилії з рахунком 0:2.
А після цього почалися невдачі. Спершу на Кубку конфедерацій, де італійці поступилися Єгипту і Бразилії, а згодом і на чемпіонаті світу в ПАР, де “Скуадра Адзурра” не змогла навіть вийти з групи. І з цього моменту спеціалісти почали розмірковувати, чи насправді Ліппі видатний тренер?

Геній чи щасливчик?

Марчелло Ліппі привів збірну Італії до чемпіонського титулу на першості світу. Здавалося б, він точно геній, оскільки цієї перемоги країна очікувала довгих 24 роки, проте навіть найвідданіші шанувальники збірної Італії кажуть, що більш суперечливу перемогу складно собі навіть уявити, що ця звитяга радше розчарувала футбольний світ, аніж змусила захоплюватися тренером і його командою. І всі погодяться, що якби команда Ліппі в 1/8 фіналу 2006 року в двобої проти Австралії не отримала таку необхідну і в той же час неочікувану допомогу з боку судді, то не було б того тріумфу.

І як не дивно, навіть після перемоги в Німеччині багато хто стверджував, що Ліппі – це все ж таки клубний тренер, а зі збірною йому набагато важче працювати. Але і факт успішної роботи в клубі можна поставити під сумнів. Марчелло Ліппі виграв дуже багато трофеїв, проте лише з однією командою – “Ювентусом”. Але у нього є цілковитий провал з “Інтером”, коли команда не змогла навіть подолати кваліфікацію Ліги чемпіонів. Звичайно, можливо, це не показник. Натомість, якщо розглянути успіхи тренера і в “Ювентусі”, то виявиться не все так просто.

Звичайно, п’ять скудетто з “Ювентусом” – це фантастика. Але все це відбувалося за часів правління президента туринського клубу Лучіано Моджі. Того самого, на честь якого назвали найбільший корупційний скандал в історії Італії. І ніхто ніколи не дасть відповідь на запитання, скільки в цих перемогах від тренера, а скільки від Моджі.

Ліппі виграв Кубок чемпіонів. Але лише один, за пенальті, в матчі з “Аяксом”. А були ще два інші фінали, де успіху досягнуто не було. І був ще згаданий вище “Інтер” уже без Моджі і без результату. І питання щодо того, чи є Ліппі насправді великим тренером, попри усі його перемоги, залишається відкритим.

Ліппі та Україна

І ось тут ми доходимо до найголовнішого: чи потрібен збірній України Марчелло Ліппі? Цікаво, що певним позитивним фактором запрошення Ліппі в Україну можна вважати те, що він і нинішній куратор українського суддівського корпусу П’єрлуїджі Колліна – земляки. Вони народилися в одному місті – Віареджо. Щоправда, Колліна молодший за екс-тренера італійської збірної на 12 років, тому про дитячу дружбу говорити не доводиться. Але у свідомому віці арбітр і тренер, звичайно ж, перетиналися сотні разів. І якщо Колліна наразі почувається у нас достатньо комфортно, то чому не уявити те, що він порадив Ліппі теж спробувати українського хліба. Ще з позитивних моментів можна відзначити те, що італійський фахівець не­одноразово казав, що навчався у Валерія Лобановського. І для українських реалій – це дуже важливо. Адже коли помічники чудово розуміють, чого від них хочуть, а гравці знають, як до цього ставитися, то стає значно легше працювати.

Щоправда, в цьому є і чимало негативних чинників. Головною відмінністю роботи як Лобановського, так і Ліппі, є повна диктатура. Примусове використання таланту й індивідуальних якостей футболіста в інте­ресах командої гри. І чи не найголовнішим аспектом є фізична готовність гравця, а другорядним – індивідуальні якості, що, звісно, не завжди добре.

Не слід забувати також того, що у Валерія Лобановського в кар’єрі тренера національних збірних було більше провалів, аніж здобутків. Успіх на Євро-88 не компенсує повний провал на ЧС-90. Тоді багато хто звинуватив українського фахівця у тому, що він через налагоджений футбольний механізм базового клубу збірної – київського “Динамо” – не наважився взяти на турнір кращого футболіста СРСР-89 Федора Черенкова, чия творча гра ніяк не вписувалася у тренерські тактичні схеми. Так само Ліппі не взяв у ПАР жодного креативного гравця і зробив ставку на базовий клуб, яким став його рідний “Ювентус”. І це при тому, що “Стара синьйора” в чемпіонаті, м’яко кажучи, провалилася. А результат цього добре відомий.

Але, напевно, найбільший мінус у працевлаштуванні італійського фахівця в Україні є те, що Ліппі не має жодної тренерської практики поза межами Італії. І, звичайно, це може накласти негативний відбиток. Достатньо поглянути на збірну Англії, де працює Фабіо Капелло. В англійців ніби і гра поставлена непогано, і дисципліна на рівні, проте у вирішальний момент з’ясовується, що тренер не має навичок мотиватора, і налагоджений механізм починає давати збої. Тому й не дивно, що англійці вкотре зганьбилися на чемпіонаті світу. І це знову ставить під сумнів доречність запрошення Ліппі в Україну. Але, з іншого боку, що нам втрачати? Можливо, саме завдяки певній допомозі Ліппі, Колліни, УЄФА Україні вдасться подолати груповий турнір, а там – все може бути... І тоді Ліппі точно стане героєм не лише Італії, а й України.