Останні події на першості світу з футболу в ПАР, пов’язані з жахливими суддівськими помилками, вкотре порушили тему введення у футболі системи відеоповторів. І якщо раніше лунали лише поодинокі голоси про необхідність цього рішення, то тепер футбольна спільнота розділилася на дві частини.

Одні (і їх стає все більше) просто вимагають, щоб цей технічний засіб таки прийшов у футбол, інші, навпаки, хочуть, щоб усе залишилося на своїх місцях. В історії світового футболу було кілька гучних випадків, коли суддівська помилка вплинула на результат матчу. Свого часу телекомпанія “Freevіew Playback” провела опитування серед громадян Британії на тему “Який стоп-кадр ви вважаєте найславетнішим в історії людства?”. Спірний гол англійця Джеффа Херста у фіналі чемпіонату світу 1966 року, зарахований радянським суддею Тофіком Бахрамовим, що зробив Англію чемпіоном, посів почесне друге місце, поступившись лише кадру з фільму “Основний інстинкт”. Згадаймо і “руку Бога” Дієго Марадони. У чвертьфіналі чемпіонату світу 1986 року між збірними Аргентини й Англії знаменитий футболіст забив м’яч у чужі ворота рукою. Однак арбітр Алі Бен-Насеру з Тунісу вирішив, що Марадона зіграв головою. Аргентинці в підсумку виграли 2:1. У матчі чемпіонату світу 1990 року між командами Аргентини та СРСР шведський суддя Ерік Фредрікссон не помітив, що Марадона після удару Олега Кузнєцова рукою вибив м’яч із власних порожніх воріт.

У 2009-му вперше в історії суддівська помилка призвела до міжнародного скандалу. В додатковий час матчу між збірними Франції та Ірландії Тьєрі Анрі двічі зіграв рукою, перш ніж віддати гольовий пас Галласу. Суддя Мартін Ханссон зі Швеції взяття воріт зарахував, незважаючи на несамовиті протести ірландської команди. У результаті перемогу за сумою двох зустрічей здобули французи. Уже наступного дня буквально вся Європа обурено вибухнула – як арбітр міг не помітити цинічного порушення правил? Обговоренню епізоду була присвячена офіційна телефонна розмова між прем’єр-міністром Ірландії Браяном Коеном і президентом Франції Ніколя Саркозі. Ірландська футбольна асоціація зажадала від ФІФА призначити ще один матч, але футбольна влада відповіла відмовою, посилаючись на те, що, за правилами, рішення судді на полі є остаточним й оскарженню не підлягає.

Про помилки на першості світу в ПАР, коли не зарахували м’ячі, забиті збірною США в матчах групового турніру, коли уругваєць Хорхе Ларріонда не зарахував “чистий” гол англійців у ворота збірної Німеччини, а італієць Роберто Розетті зафіксував узяття воріт збірної Мексики аргентинцями з офсайду, вже сказано багато. І у всіх цих випадках проблему спірного суддівства можна було б вирішити за допомогою відеоповтору. Однак ФІФА ще в 1970 році прийняла спеціальне рішення, відповідно до якого суддям заборонялося будь-яким чином використовувати технічні засоби. І коли помилки суддів стали ще більш наглядними ФІФА... посилила чинні правила. Представник ФІФА Ніколя Менго пообіцяв підсилити контроль за трансляціями матчів на стадіонах. За його словами, повтор моменту, коли форвард аргентинців Карлос Тевес вивів свою команду вперед з метрового офсайду, був “грубою помилкою операторів”. Менго додав, що тепер “співробітникам організації потрібно буде попрацювати над цією проблемою й надалі бути уважнішими до таких моментів”.

Примітно, що, відповідно до офіційного статуту Міжнародної асоціації футболу, арбітри не мають права приймати рішення на підставі повторів, показаних на великих екранах стадіону. Однак ситуація із самими повторами заплутаніша. Справа в тому, що за законами ФІФА, повтори не заборонені, але, судячи із тверджень співробітників асоціації, Футбольна організація ПАР одержала жорсткі вказівки не транслювати неоднозначні моменти.

Таким чином ФІФА, по суті, вже заборонила повтори, і показ гола Тевеса став провиною південноафриканських організаторів, а не футбольної влади. Але через низку інших організаторських промахів, допущених за час проведення турніру (приміром , незаповнені стадіони, незручний м’яч і вувузели), Зепп Блаттер і його колеги, мабуть, вирішили взяти на себе відповідальність за черговий “ляп”.
Ворожість президента Міжнародної федерації футболу до всіляких нововведень і технологій загальновідома й викликала чимало критики на його адресу. Але Блаттер непохитний: “Нехай усе залишається, як є. Нехай футбол буде з помилками, адже в “людському факторі” присутній певний шарм”.

Проте прихильники введення відеоповторів продовжують гнути свою лінію. І найгучнішою стала заява Міжнародної футбольної федерації професійних гравців (FіFPro). “Увесь футбольний світ хоче, щоб нові технології були впроваджені, але цей процес штучно гальмується. Помилки в матчі збірних Англії й Німеччина можна було легко уникнути. Жодного вагомого аргумента проти відеоповторів немає. Увесь стадіон бачив, що Карлос Тевес був в офсайді, забиваючи гол. Арбітр помилився, тому що не міг подивитися повтор. Технології не підривають авторитет суддів, а тільки допомагають їм”, – цитує секретаря технічного комітету FіFPro Тійса Туммерса офіційний сайт організації.

Звичайно, суддівські помилки сьогодні – це таке ж звичне явище, як дощ у Львові. За багато років суддівського неподобства нас привчили до того, що судді помиляються, що вони теж люди. Але якщо заглибитися в логіку тверджень, то виходить цілковитий абсурд. Адже важко собі уявити в житті той факт, що суддівські помилки – нормальне явище (!!!). І знову варто згадати слова Блаттера, який заявив, що ФІФА “не використовуватиме монітори, щоб зупинити гру”, а також додав, що невірні суддівські рішення варто приймати як належне, оскільки “у житті завжди трапляються помилки”.

Це ж ненормально! Результативні суддівські помилки в епохальних матчах – це ненормально. Це вже не спорт. Нормально – це коли дві команди з’ясовують стосунки, визначаючи найсильнішого, а не коли цей вибір робить людина зі свистком. Саме суддівський фактор є визначальним в обговоренні питання можливого введення відеоповторів.

Різні футбольні діячі нас лякають, що із введенням повторів футбол фактично перестане існувати в нинішньому виді. Скільки голосних заяв на кшталт “це вб’є футбол”, але замислимося, чи насправді це так? Адже ніхто не збирається зупиняти гру, щоб переглядати повтор після кожного спірного епізоду. І введення відеоповторів можна розпочати з матчів найвищого рівня, як, наприклад, першості світу чи Європи або Ліги чемпіонів. Можна й обмежити кількість відеоповторів. Скажімо, в американському футболі головний тренер команди може в деяких епізодах зажадати перегляду відеозапису. Для цього він викидає на поле червоний клаптик тканини, що є в нього в кишені, за цим сигналом судді зупиняють матч і починають дивитися відеоповтор. При цьому протягом одного матчу в тренера є тільки дві можливості запросити відеодопомогу. І часу це займає не дуже багато. А враховуючи те, що подекуди сварки між футболістами і арбітром з приводу прийняття того чи іншого рішення тривають дуже довго, то можна вважати, що це якраз скоротить час.

Нині головний аргумент не на користь змін полягає в тому, що технологія повинна стати доступною для кожного стадіону, тобто включати всі професійні ліги у світі, а це означає, що футбольній владі вона обійдеться в кругленьку суму. Скептики ж відповідають, що “інноваційне рішення” Блаттера збільшити кількість арбітрів у матчах буде не менш дорогим, але менш ефективним. Набагато простіше приставити додаткового суддю до телеекрана й дозволити йому контактувати з головним арбітром у спірних ситуаціях.

Проте наостанок замислимося над тим, кому вигідні суддівські помилки? Звичайно, тим, хто може вплинути на сам процес гри. А це велике коло футбольних чиновників, насамперед з тієї ж ФІФА. Фактично, це своєрідний адмінресурс, варто згадати ЧС-2002, коли для того, щоб збереглося зацікавлення до турніру з боку азіатів, арбітри буквально за вуха витягнули корейців у півфінал. І, звичайно ж, такий адміністративний ресурс, як суддівство, ФІФА випускати з рук не хочеться.