Національна збірна України з футболу під керівництвом Мирона Маркевича виграла і третій товариський матч.

Цього разу перед українською командою не встояла збірна Норвегії. Цікаво, що скандинави вдома не програвали 34 попередні двобої від 1991 року. Але слід відзначити, що наша команда аж ніяк не заслуговувала на перемогу і лише неймовірний фарт, про який тепер говорять усі, допоміг їй.

Долю поєдинку було вирішено на 77-й хвилині коли Коноплянка, виконуючи штрафний, призначений за 30 метрів від воріт, пробив на силу низом точно в кут. Голкіпер норвежців Кнудсен на удар зреагував, але м’яча втримати не зумів, і Зозуля, зігравши на добиванні, відправив шкіряного у ворота. Все решта у виконанні нашої команди не варте уваги. А дії норвежців нас абсолютно не хвилюють. Звичайно, варто виокремити третій поспіль вдалий матч у виконанні Коноплянки і дії дебютанта збірної голкіпера “Терека” Андрія Диканя, а ось усіх решта можна хіба що критикувати. Тому особливо зупинятися на матчі в Осло не варто. Спробуємо проаналізувати усі три поєдинки під керівництвом Мирона Маркевича.

Отже, до позиції стража воріт, питань багато. Ще кілька років тому вважалося, що в Україні виросла ціла плеяда молодих голкіперів, які вже найближчим часом зможуть замінити Олександра Шовковського. Голкіпери виросли, а ось альтернативи СаШо, знову немає. І через це дебютують у збірній Горяїнов і Дикань. Першому цього місяця виповниться 35 (як і Шовковському), другому через місяць – 32. А якщо порахувати, скільки цим футболістам буде 2012 року, і згадати, як зіграв молодий П’ятов у Львові, стає моторошно. Бо насправді проблема з голкіпером все ж таки існує і її слід вирішувати.

Стосовно захисту, то тут можна лише схопитись за голову, і перша асоціація, яка відразу виникає в голові, – решето. Пара центральних захисників Михалик – Чигиринський, так само як і Русол – Чигиринський, зі своїми обов’язками фактично не впоралася. Дуже багато помилок припускалися наші захисники. Та якщо в Харкові і Осло огріхи підчищали голкіпери, то у Львові ще й П’ятов не виручав. І, маючи мінімум моментів, румуни спромоглися забити два голи. Так само проблематично виглядають фланги. Ну не любить Олег Гусєв позицію правого захисника. Він комфортніше почуває себе трішки далі від власних воріт і любить створювати, а не руйнувати. Ліворуч проблем ще більше, про що не раз говорив і Мирон Маркевич. Хоча Ощипко в Осло діяв не так катастрофічно, як, скажімо, у Львові. Є ще, правда, Ракицький, який був задіяний лише в матчі проти Норвегії, та й то на позиції опорного півзахисника. Хоча може зіграти як в центрі захисту, так і на флангах. Також є ще Папа Гуйє, хоча це поки що плани Маркевича, і питання громадянства для легіонера “Металіста” поки лише обговорюється.

Стосовно півзахисту, тут двояке враження. З одного боку, фланги працюють в нас чудово (особливо Коноплянка), штрафні є кому бити (браво, Алієв), руйнувати є кому (Тимощукові, на жаль, сказати браво не можемо, але на певному рівні він тримається). Але проти румунів і норвежців м’яч у центрі не тримався, хоча зазвичай саме півзахист вважався головною ударною силою нашої команди. Алієв з його вмінням бити штрафні, так і не зміг проявити себе у ролі плеймекера. Та й узагалі в Україні величезна проблема з гравцями, які вміють дати гарний пас. 

Питання і до нападників. До Шевченка немає жодних претензій, але роки минають, а він не молодіє, і це викликає сум. Про гру інших київських “динамівців” – Мілевського, Ярмоленка та Зозулі – краще промовчати. Так само, як і про Девіча, який хоч і старається, але явно не дотягує до рівня національної команди. Звісно, в думках можна тримати Вороніна та Кравця. Є надія на Яковенка, який наразі лише звикає до збірної.

Тож загалом стає не дуже комфортно. Проте слід сказати одне: для того й влаштовують товариські матчі, аби ці всі нюанси помічати, говорити і робити висновки. Щоправда, не нам, а тренерському штабу збірної. Інформації для роздумів у Мирона Маркевича і його помічників достатньо, та й часу також.