Після звитяги над литовцями футбольна збірна України 29 травня у Львові зіграє зі збірною Румунії. Цікаво, що львів’яни з румунами вже зустрічалися, і не раз. Щоправда, було це давно…

Дебют Львова – як господаря матчу національних збірних двох країн – відбувся 2 вересня 1923 року. Збірна Польщі запросила команду Румунії, з якою рівно рік тому (3.09.1922) зіграла товариський матч у Чернівцях (тоді – територія Румунії) внічию – 1:1. Львів недаремно було обрано місцем зустрічі, адже наше місто тоді мало найсильнішу клубну команду країни “Погонь”.
Отже, у неділю, 2 вересня, на поле стадіону клубу “Чарні”, що на вулиці Стрийській (після війни його назвали “Динамо”, а нині на цьому місці стоїть висотний будинок Державної податкової адміністрації), вийшли збірні Польщі та Румунії, яких з великим ентузіазмом вітали 12 тисяч глядачів. У складі господарів поля було п’ять гравців краківської “Краковії”, воротар варшавської “Полонії” Ян Льот та п’ятірка зі Львова – квартет з “Погоні” та фланговий нападник “Чарних” Міллер. Ударною силою мало бути тріо форвардів з “Погоні” Мечислав Батш, Вацлав Кухар та Юзеф Гарбєнь. Саме вони й організували на 36-й хвилині гол, який забив Кухар. Однак через три хвилини капітан гостей Аурел Гуга рахунок зрівняв. Попри велику ігрову перевагу місцевих футболістів, більше голів у цій зустрічі не було. Цікаво відзначити, що арбітром матчу був німець Карл Коппегель з Берліна. У ті часи європейський суддя №1, який був автором багатьох методичних вказівок для суддів та й мав репутацію об’єктивного арбітра.

12 вересня 1926 року у Львові збірна Польщі розгромила команду Туреччини – 6:1, а 14 жовтня 1934 року в нашому місті відбувся ще один міжнародний поєдинок збірних – знову суперником стала команда Румунії. Як завжди, гра відбулася на стадіоні “Чарних”. Того разу глядачів пізньої осінньої пори було менше – 6 тисяч, а суддею запросили Йосипа Фабріса з Югославії. Львівська “Погонь” мала у збірній тільки двох гравців – нападників Альфреда Ціммера та Едмунда Майовського За два роки до того збірна Польщі перемогла у Бухаресті румунів аж 5:0, тож подібного результату очікували і вдома. Але, як не дивно, гра знову закінчилася унічию – 3:3, а румуни зрівняли рахунок за чотири хвилини до фінального свистка.

Цікавими були постаті львівських футболістів, що виходили того дня на поле. Ціммер (1908 – 1940) був дебютантом збірної, але в “Погоні” провів 13 сезонів, зіграв 188 матчів і забив 39 голів. Світову війну у вересні 1939 року зустрів у формі поручника війська польського, потрапив у полон у числі багатьох офіцерів у руки радянських військ і загинув у Катині. Кращу долю мав Майовський (1910 – 1982), який ще після війни виступав за віденський “Ваккер”, отримав у Австрії тренерську ліцензію, з якою тренував збірні Ірану, Норвегії та Кувейту.

Найбільшу увагу глядачів привернув наймолодший гравець матчу рудий Ернест Вілімовський, нападник “Руху” (Хожув). Він мав тоді 17 років, 10 місяців і 28 днів. Через чотири роки під час чемпіонату світу – 1938, що відбувався на стадіонах Франції, він став героєм поєдинку Бразилія – Польща, який закінчився з небуденним рахунком – 6:5, а Вілімовський забив у ворота бразильців аж чотири голи. І це досягнення увійшло в історію чемпіонатів світу.

Як бачимо, львівські уболівальники мали можливість насолоджуватися грою майстрів високого класу. Причому у складі збірної завжди були місцеві футболісти, що викликало велику підтримку трибун. Упевнений, що так буде і 29 травня. От тільки яким буде рахунок? Бо у Львові стадіон “Україна”, де проводить матчі збірна України, завжди є успішним – ще не траплялося жодної невдачі. І велике значення має саме підтримка трибун – львівський глядач не замовкає ні на хвилину!

А в сучасній історії взаємин української і румунської футбольних збірних це вже четверта зустріч суперників. Наразі статистика просто жахлива – три поразки за різниці 1:7. 26 лютого 2001 року наша збірна під керівництвом Валерія Лобановського поступилася румунам під час турніру на Кіпрі в додатковий час з рахунком 0:1. Єдиний гол тоді на 99-й хвилині забив Чоботару. Через рік, 27 березня, команда, якою керував Леонід Буряк, в румунському місті Констанца, зазнала нищівної поразки з рахунком 1:4. Голи в тому матчі забивали: Мунтяну, Панчу (двічі) та Ганя – у румунів і Шищенко в складі українців. Ще через рік, 20 серпня, в Донецьку, підопічні Буряка знову поступилися, цього разу з рахунком 0:2. Обидва голи забив Адріан Муту. Цікаво що серед нинішніх українських збірників лише двоє грали в тих матчах. Анатолій Тимощук брав участь в усіх суперечках, а Андрій Шевченко зіграв у Донецьку.