Історія сновборду - це класичний приклад американської мрії. А ще ідеальний приклад роботи маркетологів, роботи як помилкової, так і неймовірно успішної. Історію сновборду вивчають студенти американських університетів. Почалося все в 1929 році, коли австрієць Джек Буртшеет вирізав дошку з фанери, прикріпив її до ніг кінськими віжками. Щоправда, спустився він із гори чи ні, невідомо. А якщо бути чесним - родовід сновборду варто розпочинати дуже здалеку. Його батьківщиною справедливо можна вважати Гаваї. Саме тут з'явилася дошка - перша з усіх сучасних спортивних дощок. "ХеєНалу" погавайськи, або "серф" посучасному - так називалася дошка для катання на хвилях.

Відповідно до скельних зображень, у п'ятому сторіччі місцеві аборигени вже вміли отримувати задоволення від катання на дошках. Та й взагалі, не було тоді у світі іншого місця, де люди б так любили ризикувати. Найулюбленішою з розваг була "холуа" - спускання на санях з гори, щоправда, без снігу. Щоб здійснити такий запаморочливий спуск, полінезійці споруджували з кам'яних плит траси, які простягалися на кілька сотень метрів. Проте реальна історія сновборду нараховує щонайбільше три десятиріччя.

Прообраз сучасного сновборду з'явився в 1965 р. Люблячий батько помітив, як дочка намагається, стоячи на санках, з'їхати з гори. Шерман Поппен, інженерконструктор газового устаткування й серфінгіст, а це був саме він, пішов у гараж, знайшов дитячі гірські лижі, зчепив їх докупи, поклав на них гумовий килимок, а спереду причепив мотузку - "для керування". Коли на Різдво він вирішив потішити свою малечу новою забавкою, то зовсім не думав про велике майбутнє. Так уперше була реалізована проста ідея - дати людині можливість ковзати по снігу боком, як це робили серфери на хвилях і скейтбордисти на асфальті. Дружина Поппена навіть придумала снаряду назву - снерф, від слів сніг і серф. Іграшка стала популярною серед місцевої дітвори, і Шерманові довелося повторити маніпуляції з лижами для сусідських дітлахів. Дивлячись на їх ігри, він подумав і про батьків. І вирушив у Гудвіл, де хлопці торгували травичкою й возилися влітку на водних лижах. Він купив у них старе устаткування, і засніжені піщані дюни узбережжя стали першим місцем катання на водній монолижі по снігу.

Шерм змайстрував якийсь інструмент і став експериментувати з канавками на нижній поверхні лиж, адже тоді всі лижі мали такі канавки. Так вийшов справжній снерф - досить довгий і важкий. А оскільки краї снаряда постійно стиралися, довелося зміцнювати їх смужками металу. Відтоді кант дійсно став тримати. Саме Поппен згодом організував перше серійне виробництво снерфів, продаючи їх по 15 дол. за штуку. Ідея була запатентована.

Чи був Поппен єдиною людиною, що відчула широкі можливості снігової дошки? Ні, спроби створити такий снаряд робив ще один американець - Том Сімс, що мав досвід виробництва скейтбордів. Свій перший сновборд він зробив ще в 1963 році. Перший час Сімпс намагався використовувати дошку від скейтборду (вона мала потрібну форму, загнуті кінці). У той час багато людей не сприймали сновборд серйозно, вважаючи витівку ідіотською і не припускаючи, що через якийсь час сновборд стане дуже популярним. Попри все Том далі вдосконалює свою іграшку і незабаром починає виготовляти й продавати SІMS Snowboards. У 1966р. Snurfer дебютував у якості першого промислово виробленого сновборду. Як говорила перша реклама: "Катання на Snurfer'е - класична зимова альтернатива. Справжня сенсація в зимовому спортивному інвентарі. Нова перспектива відчути кайф від спускання з гір". За наступні десять років через магазини дитячих і спортивних товарів було продано кількасот тисяч Snurfer'ов.

У 1968 році, 18 лютого, на гірськолижному курорті Блокхаус Гілл у Маскегоні, Мічиган, відбулися перші в історії змагання в новому виді спорту - тоді ще снерфі. Спортсмени спускалися по прямій, змагаючись на швидкість. До кінця 1960х змінилася форма дошки - борд набув звичної (скривлений до центру) форми. Це зробив Майк Олсон (Mіke Olson) з Gnu and Lіb Tech boards. Це стало важливим удосконаленням у дизайні сновборду. На початку 1970х сновбордисти пожинали плоди своїх трудів. Snurfer був визнаний усюди слідом за повальним захопленням скейтбордом. Піку своєї еволюції сновборд досяг тільки в 1977 р. Цього року Сімс дебютував зі своїм першим промисловий бордом Flyіng Yellow Banana ("Летючий жовтий банан") зі штампованого пластику з дерев'яним верхом від скейтборду Lonnіe Toft (Лонні Тофт).

Перші офіційні змагання зі сновбордингу відбулися на курорті Скі Купер у м.Ледвілль (Колорадо). Цей з'їзд видатних майстрів катання на сновборді й представників фірм став каталізатором безлічі корисних ідей. Можливо, саме тут уперше сновбордисти одержали право скористатися підйомниками. Однак найважливіше було те, що "з'явилася арена для майбутніх змагань", як сказав один з перших учасників Джефф Грелл. Сталося це 1981 року.

Тим часом Пол Грейвс готувався до першого загальнонаціонального змагання зі сновборду. Грейвс стояв біля витоків промислового випуску Snurfer'а й уважається батьком аматорських змагань зі сновбордингу. Змагання на Snurfer'е влаштовували ще в 1968 р., і були вони посвоєму дуже серйозними, але варто згадати про дві події, що мали місце на змаганнях Snurfer1979: Джейк Бертон Карпентер з'явився на своєму варіанті Snurfer'а - одному зі своїх перших сновбордів. Це було також перше змагання з сновборду із залученням комерційних спонсорів і національним висвітленням у засобах масової інформації. Грейвс зрозумів важливість цих двох моментів як факторів організації більших змагань і наступні два роки віддав просуванню ідеї нового великого національного змагання із цього виду спорту. Перший національний чемпіонат зі сновсерфінгу відбувся в лютому 1981 р. недалеко від Вудстока, штат Вермонт, на лижному курорті Суісайд Сікс. Уперше учасники змагань змагалися один з одним у чітко визначених дисциплінах і часових рамках.

Незабаром після того Том Сімс повернувся в Каліфорнію й представив публіці Всесвітній чемпіонат зі сновбордингу на лижному курорті Сода­Спрінгз на озері Тахо. Міський смітник Тахо­Сіті був місцем народження халфпайпа, а тому природно, що змагання відбулися саме тут. До того моменту були два національні чемпіонати - на Східному узбережжі в Бертона, і на Західному в Сімса, і один світовий. Виникло суперництво компаній, що позитивно позначилося на змаганнях і конструкціях дощок. Це здорове змагання скерувало розвиток сновборду в потрібному напрямку.

Поступово сновборд став виходити на світовий рівень, і кількість спортсменів зростала у геометричній прогресії. У травні 1994 року сновбординг був офіційно включений у програму змагань Міжнародної федерації лижного спорту (FIS/ФІС); було ухвалено рішення про подачу заявки на включення сновбордингу в офіційну програму Олімпійських ігор. Перші змагання на Кубок світу зі сновбордингу під егідою ФІС були організовані взимку 1994/1995 року. Були проведені 23 змагання для чоловіків і для жінок, на дев'яти трасах у семи країнах (Австрія, Франція, Італія, Німеччина, Японія, США, Канада). Перше змагання відбулося 26 листопада 1994 року в Капруні (Австрія). Організувавши перші змагання зі сновбордингу в Європі наприкінці вісімдесятих років, "Grundig", німецький виробник побутової електроніки, став головним спонсором Кубка світу й продовжував свою підтримку в такому статусі ще чотири роки поспль. У грудні 1995 року Міжнародний олімпійський комітет (МОК) офіційно включив сновбординг у програму Олімпійських ігор. Календар Кубка світу був розширений до 33 змагань на 14 трасах. У 1996 році місто Лінц (Австрія) приймав перший чемпіонат світу зі сноуборду під егідою ФІС, у програму якого входили гігантський слалом, паралельний слалом і хафпайп. Сновборд­крос уперше додали у програму змагань на Кубок світу як офіційну дисципліну в сезоні 1996/1997. У підсумку на Олімпійських іграх у Нагано в лютому 1998 р. сновборд дебютував як олімпійський вид спорту. У програмі були гігантський слалом і халфпайп.

Щодо України, то в цьому виді спорту, на жаль, наші успіхи досить скромні, тобто їх зовсім немає.