У Києві відбулася неформальна зустріч журналістів і тренерського штабу збірної України, зокрема Олексія Михайличенка, на якій вже екс­керманич збірної України заявив, що вже не працює з командою. Ім'я нового керманича збірної Федерація футболу України назве у січні 2010 року, заявив віцепрезидент ФФУ Сергій Стороженко: "Товариські матчі національної команди відбудуться у березні, тому в січні тренер повинен бути вже призначеним". Наразі хотілося б ознайомити читачів з деякими моментами прощального спічу тренера.

- Напевно, багато хто з вас запитує, у якому ранзі ми зараз перебуваємо перед вами, - розпочав Михайличенко. - Тому відразу хочу уточнити: наші контракти з федерацією закінчилися 1 грудня, і пропозицій про продовження співробітництва нам не надходило. Тому зараз перед вами не тренерський штаб збірної, а приватні особи. Але однаково ми пройшли дворічний етап, тому хотілося б ще раз згадати відбір, розставити акценти: де допущені помилки, що зроблено правильно... Адже життя триває, і всі ми хочемо, щоб наша національна команда прогресувала.

Нам хотілося б почути ваші оцінки, зрівняти їх з нашими. Напевно, з цього й складатиметься наша розмова...

...Якщо зрівняти ваші оцінки моєї роботи зараз і два роки тому, то тоді, напевно, вони були ще крутішими, ще жорсткішими. Тоді, ще не спостерігаючи жодної гри збірної Михайличенка, ви вже поспішили її оцінити. Я розумію, що робота тренера оцінюється за результатом. Тільки результат може підтвердити правильність вибору й напрямку роботи.

Але я не погоджуюся з думкою, що відбір до ЧС2010 провалили. Протягом усього відбору ми намагалися вирішити поставлене завдання, набирали очки. Ми спостерігали за багатьма футболістами, використовували якнайбільше зв'язків для того, щоб знайти оптимальний варіант команди. Адже рівень нашого чемпіонату не завжди подає повну інформацію... Окремі виконавці можуть прекрасно грати в національній першості, але губляться на міжнародному рівні... Але ми таки програли плейоф.

...На мій погляд, головна біда нашого футболу - це засилля іноземців. Щоб не говорили, але вона існує. Нам доводилося викликати гравців, у потенціал яких ми, звичайно, вірили, але які разом з тим дуже рідко грали в основі своїх клубів. Це стосується не одногодвох, а кількох футболістів. Можна вірити в талант, потенціал гравця, але якщо ти не бачиш його в дії, то важко спрогнозувати, як він буде виглядати в матчі за збірню. Та й жодне тренування не зможе замінити гру.

Коли я прийшов у збірну, переді мною не стояло завдання поміняти або обновити команду, що була при Олегові Блохіну. Але через обставини, що склалися, довелося це робити: деякі гравці закінчили кар'єру, деяким уже не вистачало сил вирішувати поставлені завдання й у клубі, і в збірній. Кілька футболістів у якийсь момент втратили кваліфікацію через те, що не мали постійної ігрової практики у своїх клубах.

Я знав можливості гравців молодіжної збірної, але більшість із них не витримала конкуренції в клубах і не мала практики. Тому той пошук, що ми почали із приходом у збірну, тривав майже до останнього матчу. Напевно, поява трьох­чотирьох гравців у матчі з Англією шокувало багатьох. Але ми повинні були ризикувати й дати шанс "необстріляним" футболістам. Мені здається, що ті молоді гравці, які були задіяні у цьому відбірному циклі, і є нашим майбутнім, нашим потенціалом.

Так, у нас є такі потужні команди, як "Динамо" і "Шахтар", які націлені на досягнення високих завдань, але, на жаль, тамтешні хлопці, яких ми розглядаємо як кандидатів у збірну, не завжди витримують конкуренцію. Це Костянтин і Сергій Кравченки, Шевчук, Мандзюк, Фомін, Селезньов, Худжамов, Шуст... Ці хлопці могли б прекрасно виглядати в будьякій елітній команді, грати й прогресувати, але, на жаль, на якихось етапах вони стають незатребуваними й втрачають ігрову практику. Той же Гай, на мій погляд, має куди більший потенціал, ніж він зараз реалізовує в команді. Ми розуміємо, що такі молоді гравці, як Ракицький, Ярмоленко, Кобін, Хачеріді, тільки стають на шлях великого футболу, й у них ще буде дуже багато злетів і навіть помилок. У такому віці дуже складно вирішувати завдання відразу на кількох фронтах - це велике психологічне навантаження.

Повернемося до гри зі збірною Греції. Зважаючи на результат, вона була дуже невдалою. Ми пропустили один м'яч за п'ятьшість матчів, але він став вирішальним. Винна вся команда. Може, нам десь не вистачило майстерності, але, на мій погляд, насамперед - досвіду. Нехай цей досвід був невдалим, але і через це треба пройти, зробити висновки і йти далі. Якщо ти вибрав футбол, то повинен бути готовим до перемог і поразок, до злетів і падінь...

На мій погляд, підбір гравців був правильним. Єдина помилка - з греками не можна було грати у відкритий футбол. Ця команда протягом останніх п'яти років показує гру, побудовану на щільній і насиченій обороні, орієнтованій на контратаках. Грекам легше грати на виїзді, ніж вдома. Ми все це прекрасно розуміли й готувалися відповідним чином. Вважаю, що ці матчі ми провели на непоганому рівні. На мою думку, нам не вистачило досвіду, щоб переломити ситуацію. У відбірному циклі ми лише кілька разів перебували в такій ситуації. У матчі з Хорватією ми змогли переломити хід гри, а от з Англією й Грецією не вийшло.

Ви, напевно, знаєте, що, маючи на руках роздруківку технікотактичних дій футболістів, можна оцінити, в якому стані була команда, чи була вона готова до гри. Можна бачити реальну картину, що відбувалося на полі. Гра вважається непоганою, якщо команда за матч набирає 800 - 900 ТТД. У матчівідповіді із греками ми зробили 1111 тактичних дій, нанесли 19 ударів по воротах. І говорити про те, що команда не була готовою фізично, напевно, недоречно. Але нереалізовані моменти все це перекреслюють. Так було завжди. Шкода, що для здійснення мрії нам не вистачило навіть не кроку - півкроку. Через певні обставини ми не провели жодного матчу в оптимальному складі. Ми постійно шукали склад гравців, який був би більш продуктивним.

Дуже шкода, що ми втратили таких досвідчених футболістів, як Олег Гусєв, який довго відновлювався після травми, як Тарас Михалик. Але однаково ми шукали, грали, домагалися результату. Команда за цей час не зробила кроку назад. На мій погляд, збірна зробила хай невеликий, але крок уперед.

Я розумію, що емоції будуть на першому плані. Хочу подякувати своїм друзям і знайомим за те, що вони підтримали мене. Не як тренера, а як людину. Грати на чемпіонаті світу було моєю мрією. Як і для хлопців із збірної. Зрештою, це була мрія всієї України.