"Пошта" продовжує цикл матеріалів, присвячених зимовим олімпіадам. Сьогодні мова піде про змагання у норвезькому Ліллегаммері.

"Золото" Баюл

Ліллегаммер - друге норвезьке місто, яке одержало право провести зимові Олімпійські ігри (1952 року Олімпіада відбувалася в Осло). Уперше зимова Олімпіада відбувалася не в один рік з літньою. Організація Ігор не виявилася для Норвегії, яка має давні традиції й досвід у проведенні великих змагань, складним завданням. Знаменитим Холменколленським іграм - міжнародним змаганням з лижного спорту, проведеним на лісистих пагорбах на околицях Осло, більше як 160 років - вони відбуваються із 1833 року. Багато разів у Норвегії відбувалися чемпіонати світу та Європи, інші найбільші змагання із зимових видів спорту. Успішно впоралася Норвегія з проведенням VІ зимових Олімпійських ігор 1952 року.

Для Ліллегаммера, затишного містечка, розташованого за 170 км на північ від Осло, з населенням 22 000 осіб, перемога у 1988 році в конкурсі місткандидатів на проведення зимових Олімпійських ігор виявилася несподіваною і приголомшливою. Однак за 11 місяців до початку Ігор всі споруди були готові й перевірені спортсменами й тренерами в серії міжнародних змагань. Щобільше, усі споруди були настільки практичні, зручні й гармонійно вписувалися у навколишнє середовище, що дістали особливу оцінку МОК.

У змаганнях за 61 комплект олімпійських медалей змагалися 1923 спортсмени, серед них 522 жінки із 67 країн світу. Такої кількості учасників не було на жодних попередніх Іграх. Збільшення кількості країн­учасниць зумовлено політичною перебудовою в Європі: уперше як самостійні команди брали участь Україна, Білорусь, Казахстан, Чехія, Словаччина й низка інших країн. Програма Ігор включала 61 вид змагань у 12 видах спорту

Напередодні змагань світова преса рясніла прогнозами як щодо виступів у різних видах змагань, так і підсумків боротьби в неофіційному командному заліку. Після дворічної перерви між Іграми в Альбервілі й Ліллегаммері багато фахівців уважали, що основними претендентами на перемогу в багатьох видах змагань будуть спортсмени, які добилися успіху 1992 року. У той же час чемпіонати світу 1993 року в різних видах давали підстави говорити, що Ігри принесуть багато несподіванок. Широко обговорювалося питання й про можливі підсумки загальнокомандної боротьби. Спортивні підсумки 1992го і 1993 років висунули в число основних на загальнокомандну перемогу спортсменів Норвегії, які домоглися дивного прогресу в зимових видах спорту й у принципово нових умовах відновили позиції, здавалося б, безповоротно втрачені в 1956 році, коли на олімпійську арену вийшли спортсмени СРСР, а потім і НДР. Непередбаченими були й перспективи спортсменів країн, розташованих на території колишнього СРСР, і передусім Росії. Повний розпад державної системи спорту, що забезпечувала успіхи в Олімпійських іграх командам СРСР, дозволив фахівцям песимістично ставитися до перспектив Росії, не говорячи вже про Україну, Білорусь, Казахстан та інші країни.

У підсумку Ігри принесли масу сюрпризів і несподіванок не тільки в різних видах змагань, але й у загальнокомандній боротьбі. Так, результати спортсменів Росії перевершили найсміливіші прогнози. Фахівці багатьох країн були впевнені, що російські спортсмени не здатні завоювати більше як 15 - 18 медалей, у тому числі 5 - 7 золотих. Однак у підсумку вони одержали 23 медалі - 11 золотих, 8 срібних і 4 бронзові. Олімпійці Норвегії поступилися росіянам за кількістю золотих медалей - 10, однак перевершили їх за срібними - 11 - і бронзовими - 5. У неофіційному командному заліку збірна команда Норвегії на 4 очки випередила російську, завоювавши 176 і 172 очки. Третіми виявилися спортсмени з Німеччини, що завоювали 24 медалі - 9 золотих, 7 срібних, 8 бронзових, 161 очко. Доволі несподіваним виявився дуже успішний виступ італійських спортсменів, які завоювали 20 медалей - 7 золотих, 5 срібних, 8 бронзових і 133 очки - набагато більше, аніж на Іграх 1992 року. Аналізуючи підсумки Олімпійських ігор у Ліллегаммері, журналісти неодноразово припускали: а що було б, якби спортсмени країн, що раніше входили в СРСР, виступали об'єднаною командою. Результат виявився дивним: 31 медаль - 14 золотих, 12 срібних, 5 бронзових і 247 очок у неофіційному командному заліку.

Із 57 видів змагань, що відбувалися і у 1992му, і у 1994 роках, чемпіонам Ігор в Альбервілі вдалося відстояти своє звання лише в 9 видах, 6 спортсменів, тобто у 15,8% випадків. Не зуміли стати чемпіонами Олімпійських ігор навіть такі видатні спортсмени, як трикратні олімпійські чемпіони італієць Альберто Томба і норвежець Вегард Ульванг, у перемозі яких ніхто не сумнівався.

У лижних перегонах основна боротьба розгорнулася між спортсменами з Росії, Норвегії, Італії, Казахстану, які й розділили золоті медалі в усіх видах змагань. Сенсацією у змаганнях лижників виявилася цілком несподівана, але заслужена перемога італійської команди в чоловічій естафеті 4 х 10 км, яка зуміла на 0,4 с випередити безсумнівного фаворита команду Норвегії. Неабияку майстерність продемонструвала видатна російська лижниця Любов Єгорова, що виграла три золоті медалі - у перегонах на 5 і 10 км і в естафеті 4 х 5 км. Слід також відзначити переконливу перемогу на марафонській дистанції - 50 км - спортсмена з Казахстану Смирнова, що задовго до фінішу став недосяжний для головних суперників, випередивши найближчого з них майже на півтори хвилини.

Популярність та стрімкий розвиток у різних країнах молодого олімпійського виду спорту - фрістайлу забезпечили найвищу майстерність спортсменів і найгостріше суперництво в боротьбі за олімпійські медалі. Важливим тут виявився і розвиток цього виду спорту в країнах колишнього СРСР, у яких на винятково високому рівні перебуває спортивна акробатика й стрибки на батуті. Зокрема, Чер'язова з Узбекистану переконливо перемогла в змаганнях з лижної акробатики, спортсмени з Росії Щуплєцов і Кожевнікова завоювали срібну й бронзову медалі в могулі.

Гостра боротьба розгорнулася серед фігуристів. Багато колишніх чемпіонів у фігурному катанні, що перейшли в професійний спорт - Браян Ботано (США), Катаріна Вітт (Німеччина), Віктор Петренко (Україна), приїхали на Ігри, однак вони нічого не змогли протиставити своїм молодшим і менш іменитим конкурентам: Боітано виявився на 6му місці, Петренко - на 4му в одиночному катанні серед чоловіків, а Вітт виступила вкрай невдало. Це вкотре підтвердило думку фахівців про значно виший рівень олімпійського фігурного катання порівняно із професійним. Найяскравішою подією змагань у фігурному катанні виявилася драматична, ускладнена травмами спортсменок, ажіотажем, зчиненим засобами масової інформації, безкомпромісна боротьба між американкою Ненсі Керріган та українкою Оксаною Баюл. Шістнадцятирічна Оксана Баюл стала чемпіонкою Олімпійських ігор в одиночному катанні, першою з колишнього СРСР у цьому виді змагань і наймолодшою після легендарної Соні Хені, що виграла золоту медаль 1928 року. Одеситка принесла Україні першу золоту олімпійську нагороду в історії. Цікаво, що організатори аж ніяк не сподівалися на такий успіх українки і навіть не заготували гімн України. Довелося перенести на якийсь час церемонію нагородження і привезти потрібну фонограму.

Загалом команда України, яка нараховувала 37 спортсменів - представників 10 видів спорту з 12ти, що входили в програму цих ігор, взяла участь у змаганнях з 32 номерів олімпійської програми із 61. Крім золотої нагороди Оксани Баюл, в активі збірної була бронзова медаль Цербе, яка успішно виступила у змаганнях біатлоністок на дистанції 7,5 км. Кілька українських спортсменів увійшли до шістки найкращих в окремих номерах програми олімпійських змагань, додавши збірній України очки в неофіційному загальнокомандному заліку. Це фігурист Петренко, Шерстньова, що у змаганнях із фрістайлу була п'ятою в акробатиці; п'яте місце зайняла й збірна команда біатлоністок України - Петрова, Сколена, Огурцова, Цербе, в естафеті 4 х 7,5 км.

У загальнокомандному заліку наша команда посіла 13те місце. На жаль, у зимових олімпіадах це найкраще місце української команди.