Аліна Шатернікова, колишня чемпіонка світу з профібоксу, про включення жіночого боксу в програму Олімпіади, політичні суперечки з чоловіком та участь у соціальній рекламі "Стоп насильству!"

Поговорити з відомою у минулому жінкоюбоксером, а нині боксерським функціонером і коментатором боксу нагод було чимало. Це і включення жіночого боксу в олімпійську програму, і її участь у соціальній рекламі "Стоп насильству!" (білборди і ситілайти висять, зокрема, і у Львові). Ну і, звісно, цікаво було пригадати її спортивну кар'єру, розпитати, про сімейні справи.

- Аліно, як сприйняли недавню інформацію про те, що жіночий бокс включили в олімпійську програму?

- Я була впевнена, що це станеться. Різні федерації жіночого боксу достатньо довго лобіювали це питання. Ще далекого 1997 року на першому міжнародному турнірі з жіночого боксу нам обіцяли, що вже на Олімпіаді2000 жіночий бокс стане олімпійським. Але тільки цього року Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення включити жіночий бокс у програму лондонської Олімпіади­2012. Звісно, я зраділа, дізнавшись про рішення МОК. Це дуже хороший стимул, хороша мотивація для жінок, які займаються цим видом спорту.

- Тепер жіночий бокс буде популярніший?

- Він в Америці достатньо популярний. У Європі стрімко набирає популярності. Тепер, коли жіночий бокс включено в програму Олімпійських ігор, інтерес до цього виду спорту з боку ЗМІ, простих уболівальників ще більше зросте.

- У Лондоні-2012 жінки боксуватимуть лише в трьох категоріях - до 51 кг, до 60 кг і до 75 кг. Це не замало?

- Я не думаю, що починати треба відразу з максимуму. Все повинно йти поступово. Тому я не зациклююсь, що лише три категорії. Зазначу, що ці три категорії - найбільш популярні серед жінок, у них найбільша конкуренція.

- Поговорімо про Вашу професіональну кар'єру. Я б виокремив два поєдинки проти німкені Регіни Хальміх, які ви програли в Німеччині непереконливим рішенням суддів. Зважаючи, як там судять гостей, можна стверджувати, що Ви як мінімум були не слабші...

- Чесно кажучи, це так давно було (у 2000 і 2001 роках - "Пошта"), що я вже зовсім забула ті поразки. Вони мене і тоді не дуже вивели із рівноваги. Навпаки, поразки мене спонукали до більшої роботи, до розуміння зворотного боку спорту. Я розуміла, що кілька спроб завоювати титул мені не вдалися. Але була настільки впевнена, що колись це станеться і я стану чемпіонкою світу, що не впадала в депресію після боїв із Хальміх.

- Коли 2005 року Ви таки стали чемпіонкою світу за версією GBU, як це сприйняли? Які емоції були після того, що все ж зуміли пройти спортивний шлях до чемпіонської вершини?

- Емоції не порівняти з іншими емоціями, які бувають в житті у людини. Було відчуття перемоги, відчуття досягнутого, розуміння того, скількох людей зі своєї команди, своєї сім'ї я зробила щасливими. Та ейфорія незрівнянна ні з чим. І я щаслива, що мені вдалося таке відчути (Сміється).

- Знаю про велику роль чоловіка Ігоря у Ваших успіхах на професіональному рингу...

- Мій чоловік ніколи не був проти моїх занять боксом. Завжди максимально допомагав мені, підтримував. Навіть у найпростіших побутових питаннях, коли я готувалась до змагань, він дуже турбувався про мене і звільняв мене від якихось домашніх, побутових проблем, таких як приготувати їсти. І це незважаючи на те, що він працює, а не сидить вдома. Ігор старався мені максимально забезпечити комфорт і створював умови для відпочинку. Коли приходиш після другого тренування додому, змусити себе щось приготувати їсти дуже складно. Якщо чоловік був на той час вдома, він зразу пропонував: "Лягай, відпочивай. Я все приготую". Тоді мені здавалося, що так і повинно бути. Але зараз я прекрасно розумію, яке навантаження він брав на себе. Звичайному чоловікові після робочого дня хочеться відпочити, а йому доводилося ще організовувати домашній побут, комфорт. Я розумію, наскільки йому було важко. Тому дуже великий відсоток мого успіху - це його допомога.

- Знаю, що коли розпадався Радянський Союз, Ви були проти незалежності України, а чоловік - за незалежність. Зараз Ваші з чоловіком політичні погляди такі ж різні?

- Так (Сміється). Ми досі часто сперечаємось на політичні теми. Ці суперечки тепер є більш толерантними. Я досі говорю про багато позитивних моментів життя в СРСР. А він зразу ж мені наводить контраргументи, що було поганого у Радянському Союзі - про дефіцит, відсутність демократії, репресії, Голодомор... І ми часто на цих темах заводимось. Але я стараюсь потім усе це обіграти жартом. Одне слово, політичні дискусії в нашій сім'ї тривають (Сміється).

- Скільки років зараз Вашому сину Сергію? Чи є в нього спортивні інтереси?

- Йому шість років. Наразі в нього інтереси, як і в кожної дитини, - покататися на велосипеді, самокаті, подивитись мультики. Щодо спорту... Ми його возимо на хокей. Йому подобається хокей, але я не можу сказати, що він обожнює цей вид спорту. Серйозного захоплення хокеєм у нього немає. Можливо, тому що він ще дитина.

- Ви і зараз не розлучаєтесь з боксом, обіймаючи посаду віцепрезидента Національної ліги професійного боксу України. Чим цікава ця робота для Вас?

- Цікаво осягати тонкощі, певні моменти боксерського менеджменту. Робота функціонера боксу - це багато спілкування з різними "boxing peoples", відвідання конгресів, відстоювання позицій у рейтингах українських боксерів, просування їх у рейтингах, максимальне гарантування безпеки за медичними стандартами. Одне слово, я виконую звичайну роботою боксерського функціонера.

- Зараз Ви коментуєте боксерські поєдинки на каналі "Мегаспорт". Який із коментованих боїв найбільш пам'ятний?

- Коментую я достатньо багато, а з тих, які мені запам'яталися і які є в моїй колекції в обов'язковому порядку, такі мегафайти, як Котто - Маргаріто, Маргаріто - Мозлі. Звісно, всі поєдинки Менні Пак'яо. Він талановитий, унікальний, він просто мега, суперзірка Всесвіту (Сміється). Мені не дуже цікаві поєдинки супертяжів. Я якось замолоду не захоплювалася всім, що стосується надважкої вагової категорії.

- Ви добре володієте українською мовою. На яких творах її вдосконалюєте? Чи спілкування українською допомагає?

- Як боксерський функціонер, постійно співпрацюю з Міністерством сім'ї, молоді і спорту. Тому багато пишу різних листів, звітів українською мовою. Також у міністерстві я розмовляю українською. Ну і коментую бокс українською. А всю літературу в основному читаю російською мовою.

- Ви народилися в Росії, у місті Твер. Українську мову було складно вивчити?

- Коли я дитиною переїхала в Київ, просила батьків, щоб у школі мене звільнили від вивчення української мови, щоб мати більше вільного часу. Але мама категорична настояла на тому, що мову треба вчити. Не можу сказати, що в школі я була в захопленні від української мови. Але коли виросла, то зрозуміла, що знання мови - це потрібно. Тому не можу сказати, що це було складно чи нескладно. Просто я лінувалась, не хотіла, але батьки сказали: "Треба".

- Читав в одному інтерв'ю, що Ви з чоловіком футбольні фани, на всі матчі "Динамо" ходите. Як поставились до повернення Андрія Шевченка?

- Насправді ми не настільки фани, щоб ходити на всі матчі. Ми віддаємо перевагу перегляду футболу вдома по телевізору, або якщо якийсь цікавий і принциповий матч, то ходимо з друзями у спортивний бар чи ресторанчик, щоб подивитись. А як я сприйняла перехід Шевченка? Як будьяка людина, яка вболіває за українські команди, сприйняла це дуже позитивно. Вважаю, що завдяки його таланту успіхів у "Динамо" буде набагато більше.

- Недавно Ви взяли участь у соціальній рекламі "Стоп насильству!" Розкажіть про мету цієї акції і чи є вже якісь результати?

- Я взяла участь, але не є координатором цього проекту, тому не можу сказати про те, які сьогодні є результати. А мета проекту - звернути увагу на те, що проблема насильства в сім'ї існує і її не можна замовчувати. Жінкам не треба замикатись у собі, а шукати вихід і підтримку. А якщо насильство таки відбувається, то жінки мають знаходити сили з ним боротись.

Розмовляв
Василь Танкевич