Мундіаль у Катарі став, напевно, найбільш неоднозначним в історії футболу. З одного боку, він вийшов видовищним, яскравим і запам’ятається саме завдяки тому, що футбольний світ побачив багато справді історичних подій. З другого боку, цей турнір став тріумфом усього зла, яке може існувати в сучасному футболі: зневага футболістів до суперників, корупція на найвищому рівні, відсутність толерантності та гасло «спорт внє політікі», яке так полюбляють росіяни, хоча самої політики під час турніру.

Катар витратив 220 мільярдів на проведення турніру. Здавалося, що з такими грошима можна провести ідеальний чемпіонат світу. Але без проблем не обійшлося. Починаючи зі загибелі робітників, які будували об'єкти (стадіони, готелі, транспортні розв'язки) і закінчуючи тим, що стадіони не заповнювалися вболівальниками, в країні було багато чого заборонено, а під час турніру навіть помирали журналісти за загадкових обставин.

Влада багатьох країн була попереджена про ймовірний спалах «верблюжого грипу», яким уболівальники могли заразитися під час поїздки до Катару на чемпіонат світу з футболу. А гравці хворіли через постійно увімкнені кондиціонери. Проблем було справді багато, але про них намагалися не говорити, мовчати про будь-який негатив, «щоб не зіпсувати свято футболу».

Вершиною всього стала поведінка функціонерів ФІФА. Проведення турнірів у країнах на кшталт росії чи Катару – це само собою сумне рішення. Але ще сумніше, що ФІФА почувається всемогутньою та безкарною. Бажання заробити більше грошей настільки сильне, що Інфантіно та ФІФА готові заплющувати очі на будь-які порушення прав людини. Інфантіно не втомлюється повторювати, що він за мир і за футбол поза політикою, але водночас пишається дружбою з диктаторами, з вбивцями на кшталт Путіна, які готові знищити цілий народ. Спершу 52-річний функціонер запропонував Україні та росії встановити режим тиші на час проведення Мундіалю. І це саме тоді коли окупанти всіма силами намагаються виграти бодай якийсь час для перепочинку. А згодом Інфантіно відмовляє у виступі президенту України Володимиру Зеленському перед фінальним матчем.

Організацію, що відповідає за весь футбол на планеті, давно вже не турбує сам футбол, а лише можливість на ньому заробити. Більше матчів, більше турнірів, більш насичений календар – все заради того, щоб була змога отримати ще більше грошей. І якщо заради цього потрібно буде заплющувати очі на найжахливіші порушення, то у ФІФА обов'язково це зроблять.

Але не будемо про погане, краще згадати найяскравіші футбольні епізоди турніру та пройдемося від групового етапу до фіналу. І першою варто згадати перемогу Саудівської Аравії над Аргентиною з рахунком 2:1. Це була перша гучна сенсація на чемпіонаті світу. Багато хто відразу ж почав говорити, що з такою грою та результатами Мессі не варто розраховувати навіть на вихід з групи, що вже говорити про перемогу на чемпіонаті світу. Але це була перша та остання поразка Аргентини на турнірі. Далі вже були перемоги над Мексикою та Польщею, вихід у плей-оф, де обіграли Австралію, Нідерланди та Хорватію. А згодом і звитяга над французами у фіналі. Дивно зараз про це думати, але єдина команда, яка обіграла нових чемпіонів світу, так і не змогла вийти з групи, програвши потім Польщі (0:2) та Мексиці (1:2).

Коли Японія потрапила в одну групу з Іспанією, Німеччиною та Коста-Рикою, ніхто не міг припустити, що вона зможе вийти у плей-оф, та ще й посяде перше місце у групі! Найдивовижніше, що японці набрали 6 очок у матчах з Німеччиною (2:1) та Іспанією (2:1), але примудрилися програти Коста-Риці (0:1). У 1/8 японці теж зіграли гідно, зумівши зупинити Хорватію, але програли в серії пенальті майбутньому бронзовому призеру турніру.

Та якщо Японія вже виходила у плей-оф чемпіонатів світу, то вихід у цю стадію Австралії – це грандіозна подія. Ця збірна настільки слабка, що змушена постійно шукати футболістів з інших країн (які мають австралійських родичів), щоб дати їм ще одне громадянство і грати за збірну. Австралія не має зірок, там дуже мало хороших гравців, а більшість з них грають за команди, про які ви навряд чи колись чули. Австралійці не дуже вдало виступили у кваліфікації, але дивом змогли пробитися на чемпіонат світу. Ніхто не вірив у них навіть у своїй країні, що вже говорити про нейтральних уболівальників.

Тренер австралійців мав одну вимогу від федерації футболу – не програти всі три матчі з великим рахунком. Яке ж було здивування всіх на турнірі, коли Австралія набрала 6 очок (стільки ж, скільки й Франція), зумівши вийти у плей-оф. Крім того, у 1/8 австралійці гідно зіграли з Аргентиною, хоч і програли (1:2). Але для Австралії сам собою вихід з групи був грандіозним успіхом.

Матч між Нідерландами та Аргентиною у чвертьфіналі вийшов одним із найкращих на турнірі. До останнього моменту нідерландці програвали 0:2, але на 78-й хвилині на заміну виходить Ваут Вегхорст, який забиває два голи. А другий з них (після розіграшу штрафного) вийшов настільки красивим і несподіваним, що після матчу багато хто говорив саме про цей гол. 

Далі вже були серія пенальті, скандали, сварки, розмови гравців із тренерами та суддями. Такого напруженого та емоційного матчу глядачі давно не бачили.

Ще один неймовірний матч 1/4 фіналу Англія – Франція, в якому було все: інтрига, напруга, з'ясування стосунків, трагедія. Часто доводиться чути про те, що Англія була сильнішою за Францію в цьому матчі, але команді Саутгейта не вистачило везіння. А удар Гаррі Кейна з 11-метрової позначки ще довго згадуватимуть в Англії. З розряду «а якби він забив?». Але не можна всю провину перекладати лише на Кейна. Англійці справді добре зіграли та могли забивати ще. Не вистачило везіння, не вистачило досвіду чи впевненості у собі? Це вже нехай думає тренер збірної та намагатиметься зробити правильні висновки. Але точно можна сказати, що за якістю гри це був один із найкращих матчів турніру.

А головною сенсацією чемпіонату світу можна вважати Марокко. У них у команді вистачає добрих гравців, але все-таки дійти до півфіналу дуже складно. А якщо згадати, що для цього довелося обіграти Бельгію, Іспанію та Португалію, то зрозуміло, що марокканці справедливо посіли четверте місце за підсумками турніру.

Багато футболістів цієї збірної тепер потрапили до сфери інтересів топ-клубів, як і тренерський штаб, який почав працювати з Марокко лише наприкінці серпня цього року, але за короткий період їм вдалося створити дивовижну команду. Саме Валіду Реграгі варто подякувати за те, що ми побачили першу африканську команду у півфіналах чемпіонатів світу.

Мбаппе став одним з найкращих гравців турніру. І підтвердив, що готовий стати новою світовою зіркою футболу. Кіліан провів дивовижний турнір. А головне, що він нарешті почав виявляти лідерські риси. Коли багато хто вже не вірив у Францію у фіналі, Мбаппе повів команду за собою та забив два голи в основний час, а потім і третій гол у екстратаймах. Кіліан навіть забив перший гол у серії пенальті, що мало надати впевненості команді, але партнери по збірній його підвели. Втім, це не завадило Мбаппе стати найкращим бомбардиром турніру з вісьмома голами.

Востаннє так багато голів за один турнір забив легендарний бразилець Роналдо – також 8 результативних ударів у 2002 році. І ніхто не здивується, якщо Кіліан на наступному чемпіонаті світу зможе забити ще більше.

Фінальні матчі рідко виходять одночасно видовищними та рівними. Наприклад, у 2018 році Франція впевнено обіграла Хорватію, а ось у 2014 році було забито лише один гол, і той в екстратаймах, коли Німеччина обіграла Аргентину. Як і 2010 року, коли Іспанія виграла у Нідерландів 1:0. Можна продовжувати, але річ у тім, що фінали рідко виходять такими яскравими й результативними, як цього року. Остання така гра, напевно, відбулася у 1986 році, коли Аргентина грала з Німеччиною і вирвала перемогу з рахунком 3:2.

Але в Катарі усі побачили 6 голів (4 в основний час та 2 в екстратаймах), серію пенальті, інтригу, боротьбу двох великих гравців. Такі матчі можна переглядати, такі матчі залишаються не лише в історії, а й у пам'яті вболівальників.

Ну а найголовніше, про що говорив увесь світ: гравці, уболівальники, журналісти, експерти. Багато хто з людей хотіли, щоб Мессі виграв чемпіонат світу і став по-справжньому великим гравцем, зрівнявся з Марадоною та іншими легендарними футболістами. Звичайно, не всі раді тому, що Ліонель став переможцем турніру, але якщо відсторонитися від симпатій/антипатій до конкретного гравця, можна лише порадіти за Мессі, для якого цей турнір став справжньою окрасою кар'єри справді чудового гравця. Завдяки цій перемозі Ліонель вийшов на новий рівень в історії футболу. І найголовніше, що він справді заслужив підняти кубок над головою. Адже саме Мессі тягнув Аргентину до перемоги, він став справжнім лідером команди й недарма його визнали найкращим гравцем турніру. Ліонель і сам завжди казав, що не сміє порівнювати себе з Марадоною доти, доки не виграє чемпіонат світу. Мессі завжди був живою легендою для аргентинського футболу, уболівальників. Але тільки тепер він справді зрівнявся з легендарним Марадоною.