Наприкінці минулого тижня в американському Юджині, штат Орегон, завершився чемпіонат світу з легкої атлетики. На світовому форумі українські спортсмени здобули всього дві медалі. Обидві – у стрибках у висоту. «Бронзу» у чоловіків виграв Андрій Проценко, «срібло» у жінок – Ярослава Магучіх. У медальному заліку чемпіонату світу Україна посіла 31-е місце, опустившись, порівнюючи з ЧС-2019 року, відразу на 10 позицій. Щоправда, слід зауважити, що наша збірна на цьому чемпіонаті світу мала найменший в історії склад – 22 людини. І головним героєм став Андрій Проценко.

Андрій Проценко вперше в кар’єрі пройшов кваліфікацію чемпіонату світу та вийшов до фіналу, де й здобув медаль. Найкращою спробою Андрія став стрибок на 2,33 м. Переміг із результатом 2,37 м Мутаз Баршим з Катару, другим став кореєць Ву Санхьок – 2,35 м. Ця медаль є першою для України у чоловічих стрибках у висоту з 2015 року.

Проценко – лідер чоловічої збірної України зі стрибків у висоту. Особистий рекорд українця – 2,40 м. Проценко у 2014 році став лише дванадцятим спортсменом в історії, якому підкорилась ця планка. Серед досягнень легкоатлета є перемога у фіналі «Діамантової ліги – 2019», друге місце на ЧС-2014 у приміщені та два «срібла» на чемпіонатах Європи. Вигравав також «золото» Європейських ігор у командній першості. Андрій брав участь на трьох Олімпіадах – в Ріо став четвертим одразу за ще одним українцем Богданом Бондаренком. Останніми роками Проценка турбували травми спини, але він залишався в елітному топі світових стрибунів. На Іграх 2020 року став восьмим.

Проте історія Проценка може вразити багатьох іноземців. Проценко народився в Херсоні, де й мешкає зі своєю родиною. Як і багатьох українців, напад Росії став несподіванкою для його сім’ї. Андрій мусив тікати в село з дружиною та двома дітьми без речей, де й залишився.

«Можливо, треба було брати дитину та їхати далі з області, але ми чомусь побоялися. А на наступний день уже було пізно», – розповідав Проценко. Бої пройшли повз населений пункт, де перебував легкоатлет, але емоційно сидіти там було вкрай тяжко – їздили військові РФ, зникали цивільні.

Виїзд із Херсонщини став для Проценка справжньою спецоперацією: вишукував маршрут через соцмережі, допомагали волонтери, дорога постійно змінювалася.

«Зелених» коридорів не було і не буде, як я розумію. Маршрути проходять поблизу зони активних бойових дій. На тому, що був спочатку, були випадки, коли люди потрапляли під обстріли. Але здебільшого просто переставали пропускати авто. Говорили, що тривають бойові дії, нікого не пропускали. Тобто машини під’їжджають до російського посту та просто стоять. Вибухи, постріли є, але де вони – ніхто не знає.

Думаю, те, що в мене в машині були діти, зробило простішим мою дорогу. Ми також не знали, що говорити, коли виїжджали, тому на перших блокпостах казали, що їхали на інші окуповані території, аби нас не розвернули.

Також коли ми покидали Херсон, то проїжджали дуже велику кількість розбитої техніки, і моя дитина постійно запитувала: «А де всі ці люди?» Дружина відповідала, що вони встигли втекти. Коли побачили український прапор, зітхнули з полегшенням», – розповідав «Суспільному» Андрій Проценко.

Щоб тримати себе в емоційному тонусі та не впасти в депресію, Проценко продовжував тренування. Очистив собі стометрівку в полі, встановив бар’єри з дротів. Використовував дуги під картоплю для стрибків.

«Тут навіть можна висоту регулювати – метр, півтора десь. Навіть можна більшими зробити, бо грядки самі по два метри», – казав атлет.

Коли на кілька днів повернувся до Херсону перед виїздом з окупації, пішов у спортивний зал навпроти захопленої будівлі СБУ: «Бажання тренуватись одразу відбивало. А одного разу ще прийшли проводити «екскурсію» в залі незрозуміло кому. Показували мене, представляли якійсь жінці. Хто вона? Не знаю, зрозуміло, що не наша. Після цього я вже точно вирішив, що треба їхати».

На ЧС з легкої атлетики у приміщенні, який відбувся в березні, сильний перформанс влаштував італійський стрибун у висоту Джанмарко Тамбері. Чинний олімпійський чемпіон вийшов на змагання з українським прапором на плечі та прізвищами українських атлетів Проценка та Бондаренка, які не змогли приїхати на змагання через вторгнення Росії.

Італієць взяв «бронзу» з результатом 2,31 м. «Бронза була метою, взяти медаль у контексті високого рівня суперників вартує більше, ніж перемога з посереднім показником. Я задоволений, це був великий виклик, ми забрали додому світову «бронзу», – прокоментував своє призове місце Тамбері. Також він додав, що присвятив цю медаль дружбі України та Італії. Прапори обох кран він наніс на свої плечі.

«Як усе почалось, Тамбері написав на наступний день після вторгнення й запитав, чим може допомогти. Я попросив його розповсюджувати інформацію про те, що в нас відбувається.

Він сам вигадав акцію з прапором на своїй руці, аби стрибати й за нас з Богданом, аби звернути на це увагу міжнародної аудиторії. Це був дуже красивий жест», – сказав Проценко.

На ЧС-2022 на відкритому повітрі в Юджині Тамбері став четвертим, показавши ідентичний з Проценком результат – 2,33 м. Але українець випередив італійця за якістю спроб: Андрій взяв висоту з першого разу, Джанмарко – з другого. 

«Ця медаль тільки завдяки тому, що є Україна, що всі українці вболівають за мене. А також завдяки тому, що наша держава сильна та непереможна. Українцям хочу побажати терпіння. Сподіваюся, що це все якнайшвидше закінчиться, і Європа та світ у цьому нам допоможуть, аби не відтягувати період невизначеності», – сказав після нагородження Проценко.

А у дівчат в секторі стрибків у висоту була своя трагедія. Юлія Левченко, на жаль, не змогла пройти відбірний раунд, тому в фіналі брали участь тільки 27-річна Ірина Геращенко та 20-річна Ярослава Магучіх. Здавалося, що Ірина в США повторить чи навіть перевершить досягнення Проценка, адже вона теж ще ніколи не брала нагороди на «відкритих» чемпіонатах світу. Шкода, але знову довелося пройти через велике розчарування – лише четверте місце. Проблемою Геращенко стали просто космічні результати суперниць, тому навіть особистий рекорд українки 2,00 м не допоміг їй фінішувати у першій трійці. За спробами нашу землячку обійшла італійка Елена Валлортігара, якій також вдалося взяти два метри.

За «золото» тим часом боролись Елінор Паттерсон та Ярослава Магучіх, яка з другої спроби взяла 2,02, а от австралійці вдалося з першого разу подолати чемпіонську висоту. Тому за кількістю спроб довелося віддати перемогу. Ярослава виграла вже друге «срібло» чемпіонатів світу, повторивши своє досягнення 2019 року. Хоча після змагань було помітно, що друге місце не принесло очікуваної радості – Магучіх сподівалася на максимальний результат.

Якщо Магучіх таки здобула медаль, то Марині Бех-Романчук у секторі для потрійного стрибка та у секторі стрибків в довжину абсолютно не пощастило. У потрійному стрибку основне розчарування ототожнювалося з першою спробою, коли українка полетіла десь під 14,90 м, тому реально це була «срібна» або «бронзова» спроба, однак у 27-річної Марини був мінімальний заступ – 11 міліметрів. Другого стрибка у Марини фактично не було – вона просто пропустила точку відштовхування, а потім останній шанс приніс слабкий результат 13,91 м, коли Бех-Романчук не змогла впоратися з хвилюванням. 

Кваліфікацію класичного стрибка в довжину Марина пройшла на відмінно. Кваліфікаційний бар’єр мав критичну точку (6,75 м), яку треба було подолати. Наша землячка дуже спокійно вирішила проблему, стрибнувши з першої спроби на 6,81 м, після чого була можливість перепочити. Відбірну стадію пройшли усі найсильніші легкоатлетки.

Українка швидко зробила перспективну заявку, стрибнувши майже сім метрів – 6,79 м. За підсумками першої спроби, з таким досягненням українка була на другому місці, однак поступово спортсменки почали стрибати все далі й далі. А Марина водночас штампувала заступи, які не дозволяли навіть умовний результат показати. Чотири рази наша землячка не могла організувати стрибок, але повтори показували, що українка навіть з чистою планкою не могла перекрити свій попередній результат. На фініші турніру Бех-Романчук все ж покращила результат, але мінімально.

«Сьогодні зробила все можливе. На жаль, це лише 6,82 метра, але такий результат і в принципі така позиція. Якось так. На цьому етапі у мене позитивних вражень від цих змагань немає. Але як сталося, так сталося. Якби я знала, що робити з цими заступами, то давно вже вирішила б цю проблему Готуємось далі, ще сезон не закінчений», – прокоментувала Бех-Романчук свій виступ в Юджині.

Цікаво, що під кінець турніру раптом пішли світові рекорди, яких зараз у легкій атлетиці дуже мало. У бігу на 400 метрів з бар’єрами у жінок Сідні Маклафлін оновила світовий рекорд, покращивши своє попереднє досягнення: було 51,41 с, стало 50,68 с. У цьому виді змагальної програми українка Вікторія Ткачук не змогла пройти півфінал, а Анна Рижикова була у фіналі, та вирішальний забіг вона провела з останнім результатом. Це не дивина, оскільки у головний старт Рижикова пройшла з найгіршим часом.

Світовий рекорд також встановила Тобі Амусан на 100 метрах з бар’єрами, причому сталося це ще у півфіналі – 12,12 с (замість 12,20 с). У фінальній спробі нігерійка взагалі виграла з показником 12,06 с, але світовим рекордом цей результат не буде вважатись, адже під час забігу відчувався попутний вітер. 

Згадаймо про фантастичного Армана Дюплантіса, який оновив загальний рекорд у секторі для стрибків з жердиною. Вже треба забувати, що на відкритій арені швед стрибав 6,16 м, а в приміщенні вдалося взяти 6,20 м. В Юджині, вже здобувши «золото», Арман виконав неймовірний стрибок на 6,21 м! І ця спроба показує, що у спортсмена є ресурси, аби перелетіти 6,25 м чи навіть вище.