Головною темою минулого спортивного тижня в Україні стала відставка Андрія Шевченка з посади головного тренера італійського клубу «Дженоа». Рішення екснаставника національної збірної України очолити одного з аутсайдерів Серії А серед сезону було сміливим та ризикованим. Причин для песимізму було достатньо: проблемна команда, складний календар, відсутність досвіду клубної роботи. Минуло понад два місяці, тож довелося визнати, що тандем Шевченка та «Дженоа» став провальним. Жахливі результати не виправдали навіть складний календар та травми.

Тренерський шлях Андрій Миколайович розпочав у дебюті 2016 року, закріпившись у штабі Михайла Фоменка, який тоді очолював збірну України. А вже за п’ять місяців Шевченко став головним тренером «синьо-жовтих» у дуже пікантній ситуації. Немає сумнівів, що всі пам’ятають провал нашої команди на Євро-2016, після чого Фоменко пішов, а разом з ним й помічники, у цьому можна було помітити логіку. Проте жодної закономірності немає в тому, що один Шевченко не лише залишився у команді, а пішов на підвищення, очоливши збірну.

П’ять років молодий наставник більш-менш успішно керував найкращими футболістами країни, діставшись до чвертьфіналу чемпіонату Європи – 2020, який відбувся у 2021 році. Незабаром після цього трапилося нерозуміння між головою Української асоціації футболу Андрієм Павелком та Шевченком, які вирішили, що ініціативу щодо продовження співпраці має виявити інша сторона. Амбітні чоловіки стояли на своєму, що призвело до припинення співпраці, однак варто зауважити, що далеко не всі вболівальники тоді сумували. Так, ми увійшли до вісімки найкращих збірних континенту з Шевченком, але беззуба гра «синьо-жовтих» майже у всіх матчах 2021 року викликала великі питання.

Намагається розібратися з проблемами, що виникли, вже Олександр Петраков, а Шевченко, безперечно, вважав, що вдасться добре працевлаштуватися в одному з найкращих чемпіонатів Європи. Пропозиції, якщо вірити чуткам, у Андрія Миколайовича були, але з першостей другого ешелону, які тренер відкинув, бувши впевненим, що в найближчому майбутньому надійде хороша пропозиція.

Однак сезон стартував, після чого наставник, звісно, зрозумів, що треба братися за будь-яку роботу, щоб не опинитися на узбіччі світового футболу, як трапилося з багатьма тренерами, які могли похвалитися лише чудовою кар'єрою гравців. Якщо ти не працюєш, то про тебе швидко забувають, а потім доводиться самому пропонувати себе на будь-яке вакантне місце.

У разі Шевченка цього не сталося, оскільки ближче до завершення осені на горизонті з’явилася команда з Генуї, у якої були нові спонсори та амбіції. З «Дженоа» не з власної волі пішов Давіде Баллардіні, з яким команда перебувала на принизливому 17-ому місці турнірної таблиці чемпіонату Італії. Клуб вирішив зробити ставку на Шевченка, мовилось про великий кредит довіри та майбутню багаторічну співпрацю. Принагідно згадувалась і зимова трансферна робота, але...

Тренерський шлях Андрія Миколайовича на Апеннінах стартував 7 листопада. Здавалося, що буде великий прогрес або хоча б якась позитивна динаміка. Реальність виявилася суворішою – з Шевченком генуезький колектив упав ще нижче! Як уже мовилось, «Дженоа» на момент відставки Баллардіні посідала 17-те місце, а нижче залишалося ще три команди. Зараз ми бачимо 19-ий рядок у Серії А та пристойне відставання від того самого рятівного 17-го місця – шість очок.

Турнірний результат тренерської діяльності Шевченка не може дивувати, якщо подивитися на результати в італійській першості. У дев'яти матчах команда з Генуї шість разів програла та тричі зіграла внічию, забивши водночас лише три м’ячі. Паралельно Шевченко вистраждав одну перемогу в Кубку Італії над «Салернітаною» (1:0), але у 1/8 фіналу «Дженоа» зупинилася. Хоч як дивно, але фатальної поразки Шевченко зазнав у тій самій кубковій грі з «Міланом» 13 січня, коли Андрій Миколайович програв у овертаймі (1:3).

А результати «Дженоа» у Серії А під час тренерської роботи нашого земляка виглядають так: «Рома» – 0:2, «Удінезе» – 0:0, «Мілан» – 0:3, «Ювентус» – 0:2, «Сампдорія» – 1:3, «Лаціо» – 1:3, «Аталанта» – 0:0, «Сассуоло» – 1:1, «Спеція» – 0:1. Остання поразка підштовхнула тренера до прірви, а падіння відбулося вже за підсумками зазначеної гри з «росонері». До речі, саме минулого четверга у битві з «Міланом» вболівальники генуезької команди побачили світло у кінці тунелю, якщо говорити про якість футболу, але локальний прогрес не врятував Шевченка.

Шевченко зі старту казав, що порятунок від вильоту для «Дженоа» – наче перемога у Лізі чемпіонів. Звучало не дуже оптимістично, але було очевидно, що новий тренер не зможе одразу дати результат. Календар «Дженоа» справді був дуже складним, травм та випадків зараження Covid-19 справді було багато. Але історії, що Шевченко не міг розраховувати на дев’ять гравців основи (приблизно таке писали вболівальники у соцмережах) – нісенітниця.

Зі залізних гравців старту у Шевченка мали зіграти лише капітан Доменіко Крішіто (три виходи у старті) та півзахисник Ніколо Ровелла (три виходи у старті). Найкращий бомбардир команди Маттіа Дестро пропустив перші матчі під керівництвом українця, але вийшов на поле у чемпіонаті п’ять разів (чотири – в основі). Нікола Максимович та Феліпе Кайседо не грали й у попередника Давіде Баллардіні. Сальваторе Сірігу, Андреа Камб’язо, Мілан Бадель, Хоан Васкес, Стефано Стураро, Калеб Екубан – усі були здорові.

Тому виправдовувати два очки у матчах із «Удінезе», «Сампдорією», «Сассуоло» та «Спецією» втратами у складі – неправильно. Команда зіграла погано не тому, що їй не вистачало гравців. «Дженоа» загалом відчутно здала після зміни тренера.

«Дженоа» Баллардіні багато пропускала, але була сміливою та не боялася атакувати на шкоду діям в обороні. За забитими голами йшли десятими. Нині за цим показником генуезці 18-ті. У грі з «Ювентусом» «Дженоа» не завдала жодного удару по воротах – вперше у Серії А за сім років. Але річ не лише у матчах із топовими суперниками.

До Шевченка «Дженоа» зіграла з «Інтером» (0:4), «Наполі» (1:2), «Фіорентіною» (1:2). Порівняймо статистику команди у матчах із суперниками, які зараз перебувають нижче восьмого місця. У Баллардіні їх було 9 («Кальярі», «Болонья», «Верона», «Салернітана», «Сассуоло», «Торіно», «Спеція», «Венеція» та «Емполі». У Шевченка – 4 («Удінезе») , «Сампдорія», «Сассуоло», «Спеція»).

9 та 4 матчі – нерівномірні відрізки, показати різницю виходить лише частково, але вона помітна. «Дженоа» стала гіршою, насамперед у творенні – дуже мало атакувала, дуже мало створювала. Але ще й періодично провалювалася у захисті.

Шевченко постійно говорив про психологію, про те, що треба залишити складну ситуацію позаду. Наголошував, що йому подобається налаштованість команди, що він задоволений ставленням, що «Дженоа» має вести вперед пристрасть. Але насправді похвалити команду можна тільки за нульову нічию з «Аталантою», де генуезці добре зіграли у захисті, і за кілька відрізків в інших матчах: із «Сампдорією» (коли вже програвали у два голи), зі «Спецією» (другий тайм за рахунку 0:1), з «Міланом» у Кубку (перший тайм, виграли 1:0). Решта – це страждання і для гравців, і для глядачів.

«Дивовижною грою футбол роблять пристрасть та переможний менталітет. Не можна здаватися, потрібно завжди розвиватися. Єдиний спосіб «вирулити» з проблем – багато працювати», – ці слова Андрій Шевченко повторював неодноразово, але вони так і лишилися словами.

Шевченко став першим тренером «Дженоа» в епоху трьох очок (з 1994-го), який не виграв жодного з перших 9 матчів Серії А. Це очевидна причина для звільнення. Але здавалося, що Шевченка може врятувати авторитет та настрій нових власників. 

Заради справедливості варто шукати причини у провалі українця й у діях власників клубу. Адже нелогічною ситуацію роблять слова керівництва клубу – боси всіляко наголошували, що українець матиме час, незважаючи на результати. Власники клубу обіцяли Шевченку підтримку та допомогу трансферами, але запанікували та звільнили його за два тижні до закриття трансферного вікна.

До того ж Андрій Миколайович ще на першій пресконференції сказав, що йому гарантували підсилення у січні. Справжня робота мала розпочатися лише після закриття трансферного вікна. Але, зрештою, все пішло не так.

Ще одна можлива причина – генеральний менеджер клубу, 39-річний Йоганнес Шпорс, який прийшов у команду після Шевченка. В італійських медіа з'являються припущення, що українець не зійшовся з генеральним менеджером якраз у поглядах на трансферну кампанію. «Дженоа» явно припустилася помилки, призначивши Шевченка першим – Шпорс звик обирати тренерів. У «Вітесі» він говорив, що віддає перевагу інтенсивному атакувальному стилю гри команди, тож привів свого знайомого земляка Томаса Леча. Шевченко у «Дженоа», найімовірніше, замінить Бруно Лаббадіа – теж німець.

Керівництво дотрималося слова – клуб активно працює над трансферами. Але Шевченко не встиг попрацювати з новими футболістами, і це типова італійська історія. Нові люди на чолі клубів завжди багато обіцяють, але роблять зовсім інше, панікуючи, коли з’являються проблеми.

«На жаль, гра та результати не покращилися. А для нас це дуже важливо, – прокоментував звільнення Шевченка Шпорс в інтерв’ю La Gazzetta dello Sport. – Ми зрозуміли, що команді не вистачає енергії, яка потрібна для матчу із «Фіорентиною». Тож вирішили діяти швидко. Хотіли бути чесними з Шевченком. Швидке рішення часто є найкращим. Упевнений, що треба діяти саме зараз. Команді терміново потрібен позитивний поштовх». 

Тут слід зауважити, що матч з «Фіорентиною» вже без Шевченка завершився поразкою «Дженоа» з рахунком 0:6.

Підбиваючи підсумки, варто сказати, що Шевченко як тренер не дав (або не встиг дати) «Дженоа» нічого. Вплутався в авантюру, частково став жертвою обставин і повністю провалився, з огляду на результати та ігрові зміни у команді. А боси клубу спочатку ухвалили дуже ризиковане рішення та побоялися взяти на себе відповідальність за його наслідки. У цій історії програли усі.

У чому можуть бути причини провалу 45-річного тренера? Нульовий досвід роботи Шевченка на клубному рівні, де є своя специфіка. Адже в національній збірній треба лише відновлювати футболістів, привносити деякі тренерські задуми і добре працювати в плані мотивування гравців. Все це є і на клубному рівні, але тут додається функціональна готовність виконавців на солідному турнірному відрізку та старанна робота над різними тактичними схемами. І найголовніше – це щоденна робота! З цими аспектами Андрій Миколайович зіткнувся вперше у житті, отримавши великі проблеми. Нині Шевченка вже сватають у інші клуби, однак більшість пропозицій він відкидає. Спеціалісти кажуть, що Шевченку треба починати фактично з нуля, приймаючи скромну команду, наприклад, другого італійського дивізіону. Тоді й вдасться знайти неоціненний досвід, водночас перебуваючи в інформаційній площині. Керувати сильними футболістами рівня збірної України – завдання, напевно, не найскладніше. А от зліпити колектив зі скромніших футболістів дуже непросто. Цього треба навчитися, що Шевченко зобов'язаний зробити, адже ще один чи два провали дозволять забути про нормальну тренерську кар’єру. Вдруге поспіль стати «збитим льотчиком» у максимально стислий термін – досягнення вкрай сумнівне.