Цього тижня українська футбольна спільнота перебуває в стані легкого шоку. Головний тренер збірної України Андрій Шевченко повідомив, що пішов зі своєї посади. Спеціаліст тренував команду з 2016 року. «Вчора мій контракт з Української футбольною асоціацією добіг кінця. Я провів п'ять років у національній команді. Це була важка робота, яка довела, що ми здатні грати в сучасний футбол. Дуже дякую усім фанатам за їхню підтримку і критику. Разом нам вдалося показати, що наш футбол може бути конкурентоспроможним, продуктивним і захопливим. З вірою в Україну», – написав Шевченко у своїх соцмережах.

Цікаво, що у вересні 2020-го року Андрій Шевченко в одному з інтерв’ю заявив, що уклав нову угоду на два з половиною роки з УАФ. Але першого серпня робить заяву, що його контракт з Українською асоціацією закінчився. Рішення досить несподіване, проте в ЗМІ називають кілька причин. По-перше, Шевченко не хоче розгубити репутацію тренера, що дає результат, під час відбору до ЧС-2022. Як відомо, в перших трьох матчах кваліфікації під його керівництвом збірна України тричі зіграла внічию, зокрема з Казахстаном та Фінляндією, і знизила свої шанси на потрапляння у фінальну частину мундіалю.

Другою причиною є фінансове питання. Тренер та його штаб залишились незадоволені бонусом за результат на Євро-2020. Враховуючи виплати УЄФА асоціаціям за виступи на чемпіонаті Європи, Шевченко розраховував на більшу винагороду. Також говорять, що УАФ запропонувало тренеру зниження заробітної плати в новому контракті, натомість сам Шевченко наполягав на підвищенні зарплатні. Як воно сталося насправді, можливо, стане відомо з часом. А зараз варто констатувати лише факт, що Андрій Шевченко більше не тренер збірної.

Хай там що, потрібно визнати, що свій слід у збірній Шевченко-тренер залишив. Відразу після свого призначення Андрій Шевченко оголосив, що хоче поміняти стиль команди, відмовившись від контратакуючої манери з акцентом на оборону та «фізику» на користь гри з акцентом на контроль м'яча. Дуже багато людей були налаштовані скептично, особливо під час складного відбіркового турніру ЧС-2018, який українці завершили на третьому місці в своїй групі. Але поступово динамічний, сміливий, агресивний футбол команди Шевченка почав приносити результат, і кваліфікацію наступного великого турніру команда пройшла блискуче, випередивши чинних чемпіонів Європи – португальців і міцних сербів. Шевченко не боявся експериментувати з тактичними схемами, щоправда, на Євро-2020 він чомусь повернувся до тієї гри, яка була ще за часів Фоменка.

Напевно, найголовніше, що зробив Шева в збірній, то це атмосферу всередині команди. Він був «своїм» для багатьох футболістів. У свої 44 роки Шевченко перебуває в чудовій спортивній формі та постійно брав участь в ігрових вправах команди. Це давало йому можливість не тільки показувати приклад своїм підопічним, а й бачити тренувальний процес під тим кутом, який більшості інших тренерів недоступний. Він зсередини спостерігав і оцінював, як його гравці рухаються, як шукають лінії передач, як створюють простір, які ігрові рішення знаходять і як виконують технічні елементи. Водночас його асистенти також спостерігали за процесом, після чого вони обмінювалися враженнями та могли сформувати повнішу картину.

Шевченко вважає Лобановського одним зі своїх головних вчителів, але він також постарався увібрати найкорисніше від інших тренерів, з якими працював. Також він тримав руку на пульсі всіх новинок в області підготовки футбольної команди. При ньому тренування збірної України стали більш інтенсивними, організованими та деталізованими. Використовувалися найсучасніші технології (дрони для знімання з повітря, новітні трекери, поглиблені метрики) – все скероване на підвищення якості аналізу спортивних показників під час тренувань і матчів.

Тож не дивно, що нинішні та колишні гравці збірної розповідали, що в команді ще ніколи не було такої гарної атмосфери. На перший погляд здається, що рецепт простий: традиційні пісні новачків під час посвячення у збірну, спільне приймання їжі для всіх гравців зі забороною телефонів (щоб більше розмовляли один з одним), а ще максимальна відкритість для гравців, постійне формальне і неформальне особисте спілкування.

Також при ньому стали проводити регулярні відкриті тренування на стадіонах (на які до пандемії приходили тисячі уболівальників), а про проблему можливого протистояння між футболістами київського «Динамо» і донецького «Шахтаря» взагалі давно всі забули.

Андрій Шевченко показав чудовий результат на Євро-2020, вивівши збірну України у чвертьфінал, а також назавжди вписав своє ім'я в історію як наймолодший тренер чемпіонату. Тренувати національну збірну він почав у 39 років. Відтоді минуло вже понад п'ять років, і за цей час українська команда провела 51 матч, пролетіла повз чемпіонат світу – 2018 і добилася рекордних успіхів на минулому Євро. Хоча сам чемпіонат Європи видався трохи нервовим, але як ніколи вдалим для українців, і вихід у чвертьфінал – це пристойний результат. 

Попри успішний виступ України на Євро-2020, статистика Шевченка-тренера значною мірою поступається статистиці Шевченка-гравця.

З 51 проведеного матчу (не враховуючи технічної поразки від збірної Швейцарії), Україна з Шевченком на чолі виграла трохи менше половини (25 матчів), 13 разів зіграла внічию і 13 разів програла. Сюди входять товариські матчі, відбіркові поєдинки до ЧС-2018, Євро-2020, ЧС-2022, ігри Ліги Націй УЄФА і безпосередньо матчі Євро-2020.

За часом тренерства та кількістю проведених матчів Шевченко впритул наблизився до Олега Блохіна, який загалом був зі збірною п'ять з половиною років і провів 64 матчі.

Щоправда, показник перемог Блохіна за два тренерські терміни в збірній склав 42%, а у Шевченка він поки становить 49%. Набагато кращий результат за три з половиною роки в збірній вдалося показати попереднику Шевченка Михайлу Фоменку, який з 37 проведених матчів виграв 24 (65%).

Ну а зараз головне питання: хто з тренерів міг би замінити Андрія Шевченка на посаді тренера збірної України. Головних кандидатів двоє – Сергій Ребров та Мирон Маркевич.

Чутки про призначення Сергія Реброва у збірну України ходили ще задовго до Євро, і вже тим паче до рішення Андрія Шевченка. Його контракт з угорським «Ференцварошем» завершився влітку, а далі – тиша. Деякий період Сергій Ребров був без роботи, взявши час на відпочинок з сім'єю та роздуми про своє майбутнє. Однак на початку червня з'явилася інформація, що Ребров призначений новим тренером «Аль-Айна» з ОАЕ. Багатьох це здивувало, але як сказав сам Ребров, він не міг довго перебувати без клубу. В одному з інтерв'ю Сергій дав зрозуміти, що поки працює Шевченко, немає сенсу думати про збірну України: «Ви можете собі уявити, щоб я так поступив і встромив йому ножа в спину?! Як я можу розглядатися на його місце, поки він там працює?». Зараз Ребров – найбільш ймовірний варіант на вакантну посаду, але чи відмовиться він від роботи в Еміратах?

Інша справа – Мирон Маркевич. «Я погодився працювати в УАФ з однієї причини – мене попросили, щоб Шевченко продовжив роботу. Це раз. Друге – мені сказали, що якщо у Шевченка не вийде, то я буду головним тренером збірної. Заради цього я сидів і сиджу», – говорив Маркевич влітку 2019 року. У Шевченка вийшло, але кандидатуру Маркевича не варто відкидати. По-перше, у тренера є величезне бажання знову спробувати свої сили біля керма національної команди. По-друге, у нього є досвід, завдяки якому команда могла б пробитися на майбутній мундіаль.

Маркевич останні роки перебував поруч з футболістами збірної, знає їх досконало і бачив, в який футбол у них виходить грати найкраще. Якщо призначення Маркевича відбудеться, то це мало кого здивує. Його перший прихід виглядав дуже багатообіцяльним. Але чи зараз спроможний він якісно тренувати? Приклад Луческу говорить, що для тренера вік – не завада, проте п’ятирічна «відпустка» від великого футболу може датися взнаки. 

Окрім Реброва і Маркевича, називають ще кілька прізвищ. Це і Роман Григорчук, який нині безробітний, оскільки не зміг прижитися в Казахстані та Білорусі. Це і Віктор Скрипник, контракт якого зі «Зорею» закінчується після кінця сезону-2021/2022. І наставник, мабуть, не поспішає його продовжувати, хоча пропозиція від керівництва вже надходила. Є ще Олексій Михайличенко, який завжди не проти попрацювати, щоправда, результати в нього явно не ті, на які сподіваються його роботодавці. Також не варто відкидати й іноземних фахівців. Через агентів свої послуги УАФ запропонували німець Юрген Клінсманн та італієць Джанні де Б'язі. Німець прославився роботою зі збірними Німеччини та США. А де Б'язі з липня 2020 року очолює збірну Азербайджану. Також у своїй кар'єрі він працював з низкою італійських клубів і збірною Албанії у 2011 – 2016 роках. Йому вдалося вивести Албанію на її перший в історії великий турнір – Євро-2016.