За перші дні Олімпійських ігор у Токіо українська збірна здобула лише три нагороди – усі вони бронзові. На жаль, чимало лідерів нашої команди відверто провалили ці змагання. Причин, звісно, багато, але найголовніша – психологічна неготовність до змагань. Проте не варто робити з цього трагедію, український спорт давно вже перебуває не на провідних позиціях у світі, і перемоги наших спортсменів стають нечастим явищем. І знову ж таки варто зосередитися на тому, що це лише старт, тож цілком можливо, що українці ще здобудуть золоті нагороди.

А першу медаль у Токіо здобули дзюдоїсти. Змагальна програма на татамі відкривалася двобоєм тендітних дівчат у ваговій категорії до 48 кг, де планувала розділяти та володарювати Дар’я Білодід, яка прибула на японську територію в статусі чемпіонки світу, а на останній континентальній першості українка посіла друге місце. З такими досягненнями Дар’я пропускала перший етап турніру, долучившись до боротьби на стадії 1/8 фіналу, де довелося добре попрацювати...

Серйозну конкуренцію нашій землячці склала скромна сербка Міліца Ніколіч. Білодід, маючи відразу два попередження, змогла організувати кидок на «ваза-арі». Після цього у чвертьфіналі довелося добре попрацювати в протистоянні з Катаріною Коштою. Португальська дзюдоїстка не тільки захищалася, а й в атаку активно ходила. Основний відрізок зустрічі завершився без результативних дій, а на другій хвилині додаткового часу українка оформила 20-секундне втримання суперниці на татамі – «іппон».

Приблизно за таким же сценарієм відбулася півфінальний поєдинок з Фуно Тонако, але тепер уже наша землячка нарвалася на контратаку, в результаті якої японка змогла домогтися утримання Дар'ї на ті самі 20 секунд. На жаль... А щастя було так близько... Але смуток і тугу довелося залишити на потім, оскільки на горизонті виднілася найважливіша «бронзова» дуель – останній медальний шанс.

Білодід довелося провести ще одну складну зустріч, адже з нестачею мотивації не зіткнулася й Шира Рішон. Ізраїльтянка явно мала намір довести справу до перемоги за принципом «шидо», але в кінці основного часу українка організувала класний прийом, завершивши сутичку «іппон». А потім були сльози радості Дар’ї. Так, вона не взяла «золото», але третє місце на Олімпіаді для 20-річної спортсменки – видатне досягнення, а найвищий щабель п'єдесталу пошани можна залишити на 2024 рік, до якого українка підійде досвідченішою.

У той же день ми претендували на ще одну нагороду у ваговій категорії до 60 кг, але це вже чоловічий сегмент турніру. Артем Лесюк не був фаворитом у своїй вазі, маючи максимальне досягнення тільки на рівні п'ятого місця чемпіонату Європи – 2020. Однак у Токіо, враховуючи масштаб першості, 24-річний українець оновив максимальну висоту. Артему вдалося успішно завершити дві стартові сутички, наблизившись до п'єдесталу пошани, проте в чвертьфіналі Лесюк поступився Луці Мхеідзе з Франції. Водночас Лесюк отримав можливість поборотися за «бронзу», але для досягнення медального результату треба було виграти два поєдинки. На жаль, перше ж випробування призвело до розчарування: нідерландець Торніке Цякадоеа перевершив нашого хлопця, тож мрія про п'єдестал пошани не здійснилась.

На наступний день ми обережно дивилися на вагову категорію до 66 кг, де виступав титулований і досвідчений Георгій Зантарая. На жаль, у свої кращі роки українець провалив Олімпіади 2012 і 2016 років, залишаючи турніри після першого двобою. До коронавірусної паузи Георгій добре виступав, взявши «бронзу» на чемпіонаті світу та перемігши на континентальній першості. Ось тільки вимушена пауза боляче вдарила по нашому землякові, який після виходу з карантину хорошими результатами не відзначався, проваливши чемпіонати світу та Європи.

Зрозуміло, що водночас була віра в українця, який з третьої спроби пройшов стартовий олімпійський бар'єр. На жаль, щастя довго не тривало, адже в 1/8 фіналу Георгій припустився прикрої помилки, дозволивши Адріану Гомбоцу зробити ключовий прийом на «ваза-арі». У Зантараї залишалося 40 секунд на повернення «боргу», але словенський дзюдоїст вдало захищався, зумівши уникнути серйозних проблем. Судячи з усього, це була остання Олімпіада для нашого чемпіона – остання і така ж блякла... Хоча остаточне рішення щодо кар'єри 33-річний Георгій поки не озвучив.

Ось хто насправді вразив, то це шабліст Ігор Рейзлін. 37-річний спортсмен вперше в своїй кар'єрі виступав на Олімпіаді, а за весь час незалежності ми ніколи не брали медалі Ігор саме в чоловічій шпазі. Але закономірності створюються, щоб на якомусь етапі ламатися – це саме український випадок.

На непростій турнірній дорозі Ігор здобув чотири перемоги, але жодного разу в українця не було можливості розслабитися – суперники набирали щонайменше одинадцять очок. З таким багажем виступив Беньямін Штефен, якого українець перевершив 15:11. Потім зі схожим результатом 15:12 Рейзлін переміг швейцарця Макса Хайнцера, водночас помстившись за українця Романа Свичкара, який постраждав саме від зброї Макса.

Після цього на горизонті з'явився молодий талант з Єгипту – Мохаммед Ель-Саєд, якого фахівці називають майбутньою зіркою чоловічої шпаги. Гаразд, майбутнє, так майбутнє, але минулої неділі переміг українець, хоча інтрига в цій сутичці не згасала до кінця, а перевага Ігоря вимірювалася двома уколами. Здавалося, що тепер шлях до фіналу відкритий, але...

Річ у тім, що Ромен Каннон завжди вважався рядовим спортсменом, який зірки з неба хапав тільки в своїх солодких снах. Тепер сни закінчились, оскільки француз домігся максимального результату на Олімпіаді, хоча на минулому чемпіонаті світу Ромен нічим не запам'ятався, що стосується і континентальної першості. Однак наш Рейзлін суперника точно забуде не відразу, а найобразливіше згадуватиме останні миті поєдинку, коли пристойний рахунок 9:9 швидко перетворився на 10:15, коли українець провів лише одну результативну атаку, водночас Каннон видав шість класних уколів в різному стилі.

У вирішальному поєдинку за «бронзу» зупинити українця хотів Андреа Сантареллі, причому на певному етапі здалося, що ми можемо ще раз повторити півфінальну сутичку. Українець знову спочатку позіхав, але потім вдалося домогтися паритету, встановленого на звичному показнику 9:9. Але в цьому випадку пішов позитивний перекіс на користь Рейзліна, який на куражі довів зустріч до перемоги (15:12).

«Бронзовий» тріумф Ігоря Рейзліна в шпазі, здавалося, трохи відійде на другий план, адже 26 липня на доріжку вийшла наша головна надія – Ольга Харлан, яка в Токіо їхала, маючи нагороди Ігор 2008, 2012 і 2016 років. Нагадаємо, що тринадцять років тому Ольга стала олімпійською чемпіонкою в командній першості, а в Лондоні вдалося взяти дві нагороди: і в команді, і в особистій суперечці, але це тільки «бронзи». У Ріо-де-Жанейро Харлан здобула «срібло».

Однак у Токіо жіноча команда шабельного типу не пробилася, тому Ольга мала можливість концентрувати увагу лише на своєму завданні... Але комфортні умови призвели до того, що українка програла в першому раунді, поступившись китаянці Хенг Ян – 12:15.

Прекрасно розуміючи, що українська публіка перебуває в шоковому стані, Харлан оперативно звернулася до вболівальників в соціальних мережах: «Чи розчарувала саму себе? Так. Чи відчуваю я себе слабкою? Так. Чи винен в цьому хтось, крім мене? Ні. Ми самі господарі своєї долі та життя. Сьогодні я не змогла впоратися саме з емоціями... Іноді емоції керують нами. Сьогодні так було і зі мною... «Чи зможу я здобути медаль?», «А мені ж так вона потрібна!», «Олю, ти повинна привезти золоту медаль!», «Оля, ти найсильніша і виграєш «золото» в Токіо» чула я не один десяток разів. Раніше все пропускала повз вуха, зараз все по-іншому.

Півтора року без змагальної практики – мабуть, це вплинуло на мене. Для того, щоб відчути себе впевненою, мені потрібно вигравати, відчувати змагання, адреналін. Цього мені дуже сильно не вистачає. Те, що було сьогодні, важко назвати фехтуванням. Таке буває. Дуже шкода, що вийшов саме такий день. Зараз я дуже хочу відпочити... Морально. Хочу пожити життя без шаблі. Хочу прокидатися і не думати, скільки днів залишилося до Олімпіади. Втомилася... Я ніколи не була такою відвертою у соціальних мережах. Просто розумію, що буде багато питань. Так що, може, з моїм маленьким одкровенням їх буде менше. Скоро буду вдома».

Ще одна нагорода в активі Олени Костевич і Олега Омельчука. Наш дует виграв бронзову медаль у стрільбі з пневматичного пістолета на 10 метрів. Ця нагорода особливо унікальна, тому що для Костевич це п'яті Ігри, вона виграла свою четверту медаль. Олена ставала олімпійською чемпіонкою 17 років тому в Афінах. У Лондоні Костевич виграла дві «бронзи», у Токіо – ще одну «бронзу». Також Олена зняла прокляття прапороносців Олімпіад. До Олени нікому з тих, кому доручили нести прапор, не вдавалося показати себе на Іграх. Навіть Бубці, навіть Клочковій (взагалі не виходила на старт). «Говорили, що прапороносець не може виграти медаль. Ніколи не вірила в це», – Костевич розбила всі здогади. Що ж, тепер чекаємо повторення успіху від Богдана Нікішина в командній шпазі, який ніс прапор разом з Оленою?

І нарешті взяв свою олімпійську медаль Олег Омельчук. У Пекіні він був четвертим, а в Лондоні – п'ятим.

За один крок до нагороди і перша ракетка України – тенісистка Еліна Світоліна. Вчора, 28 липня, вона вийшла в півфінал олімпійського турніру. А це означає, що їй лишилося провести два матчі, в яких здобути бодай одну перемогу для нагороди (в олімпійському тенісному турнірі проводяться матчі за третє місце).

Проте варто зауважити, що цей шлях українки насправді найбільш виснажливий. З п’яти матчів, які вона провела на Іграх, три тривали понад дві години. Загалом Еліна провела на кортах Токіо вже майже 11 годин!!! І це при тому, що в місці проведення Олімпіади неабияка спека – близько 35 градусів за Цельсієм.

«Погодні умови досить важкі. Годині о четвертій тільки падає температура. До цього часу грати дуже-дуже складно, не тільки спека тисне, а й навіть кросівки горять. Але ми всі в однакових умовах, хто міцніше та краще підготовлений, той і на коні», – зазначила Еліна.

Загалом в півфінальну частину турніру вишли, крім Світоліної, чешка Маркета Вондроушова (саме вона стала суперницею українки в 1/2 фіналу), швейцарка Белінда Бенчіч та представниця Казахстану Олена Рибакіна.