Цей Євро точно закарбується у пам’яті українських вболівальників. Стільки різноманітних емоцій не було навіть під час чемпіонату світу 2006 року, який вважається найуспішнішим для нашої команди. В нас були величезні надії перед стартом турніру, які залишилися після ледь не врятованої гри з Нідерландами. Була радість після виграної з проблемами гри з Північною Македонією. І був величезний смуток після спустошливої гри з Австрією.

Збірна України так і залишилася єдиною командою на турнірі, яка все ж потрапила до переліку учасників плей-оф не завдяки своїй грі, а через подарунок, що зробила збірна Швеції. Не ми вийшли в плей-оф, нас туди провели через чорний хід. І зробила це команда, у якої були усі можливості відправити Україну додому. Але шведи вирішили, що в стадії на виліт краще зустрітися саме з українцями, про що тепер точно шкодують.

Проте нас вони точно хвилюють найменше. Нас цікавлять лише наші хлопці, які перед 1/8 фіналу змусили українців вболівати ледь не за пів Європи. І якщо в матчах, де грала команда з країни-агресора, фрази на кшталт «з дитинства вболіваю за Данію» були цілком очікувані.

То, скажімо, те, як ми переживали за шотландців під час гри з хорватами, чи за іспанців у матчі зі словаками, а особливо за шведів під час поєдинку з поляками, ніяк не очікувалося перед стартом турніру. Але фортуна таки посміхнулася українцям і дала другий шанс.

І виникало інше питання: як виправдати свій чарівний подарунок? Як «віддячити» супернику, який хоч і виграв свою групу, все одно був цілком до снаги українцям? Як повернути ту збірну України – симпатичну, агресивну, цілісну, яку ми бачили в матчах з Португалією, Іспанією або Сербією? Здавалося б, ці хлопці грали заради шансу потрапити на такий ось турнір. А потрапивши туди, попливли – і ми не могли розпізнати їх одного за другим, не могли розібрати, чи це ті великі «зірки», що грали в фіналі Ліги чемпіонів або ж розривали зовсім недавно Серію А. І у тренерського штабу було вісім діб, аби розібратися з тим шквалом цілком виправданої критики, який звалився на команду.

Дивно, що попри вихід у чвертьфінал претензії саме до тренерського штабу все одно залишилися. Особливо після передматчевої пресконференції, на якій Андрій Шевченко заявив, що для нього матч зі шведами не найголовніший в кар’єрі, і попереду у нього будуть ще важливіші матчі. Також тренер неприємно вразив тим, що, на його думку, вихід до чвертьфіналу став би для України бонусом до виконаного завдання щодо виходу з групи. Дивна інтерпретація ситуації, якщо зважати, як саме українці опинилися в плей-оф. Однак тренерський штаб підготував кілька кадрових сюрпризів, яких очікували вболівальники.

Відсутність в основі Миколенка та Маліновського одразу впала в очі. Рішення прибрати захисника «Динамо» в запас було цілком логічним ще перед матчем з Австрією, а от для Маліновського, схоже, це був виховний момент тренерського штабу. Ще одна новинка – це Олександр Зінченко на позиції лівого латераля. Це те, про що говорили після матчу з Нідерландами. Давно відомо, що гравця «Манчестер Сіті» краще використовувати на тій позиції, де він грає вже кілька років у своєму клубі.

Гвардіола зробив з Олександра чудового лівого захисника. Чому його не використовувати саме на цій позиції в збірній – це питання, яке так і залишилось без відповіді. Як показав матч з шведами, Зінченко в центрі поля і Зінченко на лівій бровці – це два різні футболісти. Саме Олександр на більш «рідній» позиції став ледь не головним ковалем перемоги України, цілком заслужено отримавши приз найкращого гравця матчу.

Інший сюрприз від Шевченка – насичена центральна зона перед воротами Бущана, в якій грали Матвієнко, Забарний, Кривцов. В опорній зоні дилему Сидорчука/Степаненка вирішено дуже мудро – вийшли обоє. Не здивували хіба що позиції Караваєва, Шапаренка, Ярмоленка та Яремчука. Цей склад, нарешті, говорив лише про одне: українцям не важлива якість гри, головне результат. І у підсумку здобули перемогу.

Що потрібно знати про цей матч? Він мав кілька ключових епізодів, а загалом був протистоянням абсолютно рівних суперників. Шведів та українців об’єднали не тільки кольори, а й рівень гри, яку демонстрували в цьому матчі. Для пересічного вболівальника не з України чи Швеції це був, напевно, найгірший матч серед усіх у 1/8 фіналу Євро-2020. Але для нас чи шведів результат протистояння був занадто важливим.

Загалом команди віддзеркалювали дії один одного майже усю зустріч. На удар Зінченка під кінець 30 хвилин шведи відповіли шаленим пострілом Форсберга в кінцівці тайму. На штангу Сидорчука – штангою того ж Форсберга, який, щоправда, потім ще й в поперечину поцілив. І наприкінці основного часу статистичні показники обох команд були майже ідентичними. Дзеркальний ефект перестав працювати ближче до кінця третього тайму, коли дикий стрибок Даніельсона прямою ногою поставив хрест не лише на продовженні гри Бесєдіним, але і на шансах збірної Швеції вирвати перемогу. З моменту видалення Маркуса скандинави тільки відбивалися. І майже вистояли до серії пенальті, але в компенсований до додаткового тайму час Довбик приніс Україні ефектну перемогу.

Тішити великою кількістю гострих ударів і небезпечних моментів команди явно не збиралися. Гра розкривалася окремими епізодами, які надавали їй динаміку. Можливо, в цьому особлива принадність такої гри: розслаблений її тягучістю спостерігач не очікує різкого сплеску, тому переживає додаткові емоції.

Водночас більшу частину матчу за ударами вела Швеція, яка відстала лише в додатковий час, коли опинилася в меншості. Хоча й вела вона без особливого відриву. Загалом гра була рівною. Навіть рівніша, ніж, наприклад, протистояння Швейцарії та Франції. Тут віддати перевагу будь-кому було складно. Абсолютним лідером за ударами став Форсберг, який зробив аж шість спроб, причому вони були майже всі небезпечні: два попадання в каркас воріт, один гол. В українців удари розподілилися більш рівномірно. Але цікаво, що Ярмоленко, який відіграв майже весь матч, завдав ті ж два удари по воротах, що і Довбик, який його замінив вже в останній частині гри. І це підкреслює те, наскільки українці додали, опинившись у більшості.

Варто зауважити, що певна грубість в останній частині гри зумовлена і тим, що команди показали дуже хорошу точність передач. Грати без м’яча не хотіла жодна з команд. Україна зробила 684 точні паси, а Швеція – 563. Тут перевага теж суттєво зумовлена останнім відрізком після видалення у скандинавів.

Також цей матч показав ще й те, наскільки важлива форма окремих лідерів команди. Причому важлива не в моменті, а цінний сам процес лідерства, його втілення в результат. І найчастіше лідером стає не той, на кого ставили спочатку. В України та Швеції турніри відбулись під знаками окремих виконавців. Знову зауважимо, що шведів тягнув Форсберг, який забив чотири м'ячі на цьому Євро, а в цому матчі був головною фігурою на полі в складі обох команд.

На Євро за результативністю він поступився тільки Роналду, у якого п'ять м'ячів. Але вони вже не поповнять свій рахунок. Як і Бензема, у якого ті ж чотири м'ячі. Стільки ж у Шика, і ось він ще може збільшити капітал. До того ж Патрік грає роль такого ж ситуативного лідера, але в складі збірної Чехії, яка продовжує шлях на турнірі.

В України ще на груповому етапі на контрасті з тінями Маліновського та Зінченка, від яких чекали феєрії, продемонстрували блискучу гру Яремчук і Ярмоленко. У плей-оф обставини стали складнішими, але Ярмоленко продовжував бути лідером. Принаймні за статистикою: в чотирьох матчах у нього два голи та дві гольові передачі. І якщо Яремчук у грі зі Швецією розчинився, то Зінченко тільки розгойдався, забивши красивий гол і зробивши гольову передачу на переможний м'яч.

Окремої згадки гідний фінальний затяжний відрізок, який команди проводили на морально-вольових якостях і якихось внутрішніх ресурсах характеру. У цю потужну битву цілком чітко лягає жахливий фол Даніельсона, який виніс Бесєдіна, ледь не зламавши йому ногу. Суддя вчасно скористався ВАР і видалив порушника, що в підсумку й зумовило результат поєдинку.

Потім ще дісталося Кривцову та Ярмоленку, останнього довелося замінити. У додатковий час кожен стик немов приносив додатковий біль, і часом було моторошно дивитися на страждання футболістів. Потім довелося прийти до тями Бергу після невимушеного удару Караваєва в голову, дісталося й Безусу. Словом, додатковий час став справжнім брутальним спортом, в якому лють і втома застилала очі та призводила до потужних емоційних викидів.

Але найбільше зі статистичних даних вражає відстань, яку пробігли команди: 144,2 кілометра у Швеції та 142,7 кілометра в України. Ті ж французи та швейцарці, які теж відіграли 120 хвилин, пробігли на 6-10 кілометрів менше. І при цьому були більш втомленими, ніж Швеція і Україна. Це свідчить про непогану фізичну підготовку. До того ж потрібно мати на увазі, що в звичайному матчі сумарна відстань становить від 106 до 111 кілометрів.

І ось головне питання – що далі? Далі в України матч з Англією, командою, яка на цьому турнірі не пропустила ще жодного разу. І виходити на цей матч доведеться з величезною втомою і моральним спустошенням після матчу зі шведами. Тут треба щось вигадувати нове, аби не повторилася історія 2006 року з розгромом від Італії. Що може стати вирішальним фактором? Насамперед місце проведення цього матчу, а саме Рим.

Англійці усі свої попередні матчі провели вдома на «Вемблі», і лише цей матч зіграють поза Альбіоном (півфінали і фінал також відбудуться в Лондоні). Враховуючи коронавірусні обмеження, підтримки у англійців не буде, адже ЄС суттєво обмежив приїзд людей з Великобританії. На жаль, вболівальники з України теж не зможуть прилетіти на матч проти Англії. Про це вже повідомив офіційний сайт УЄФА.

На сайті організації після завершення 1/8 фіналу оновили правила відвідування матчів саме для вболівальників з України та Англії. У нормах сказано, що прості вболівальники, які хочуть відвідати Рим саме заради матчу чемпіонату Європи, не зможуть потрапити в Італію через чинні обмеження. Італія продовжує не пускати в країну громадян не з Шенгенської зони, які хочуть в'їхати за «необов'язковими» причинами.

Тому Україну на «Стадіо Олімпійко» в Римі зможуть підтримати тільки представники місцевої діаспори та українські працівники. Але враховуючи той факт, скільки в Італії українців, принаймні підтримку наша збірна отримає не меншу, ніж у Глазго, де відбувся матч зі шведами.

Тому побажаємо нашим хлопцям не зупинятися на досягненому. За них вболіває уся Україна!