Національна збірна України з футболу втретє поспіль провалила континентальний форум. І хоча на момент здачі цього номера у друк шанси пробитися в плей-оф у підопічних Андрія Шевченка все ще залишаються, повірити в те, що зірки зійдуться і ці шанси стануть реальністю, досить важко. І найголовніше, що з такою грою українцям навіть і не варто виходити у вирішальну стадію. Також можна вкотре констатувати, що у нашої команди величезна психологічна проблема, пов’язана з вирішальними матчами, яку вже понад 20 років ніхто так і не зміг розв’язати.

Про невміння нашої команди грати вирішальні матчі сказано дуже багато, особливо коли це стосується плей-офів до мундіалів чи Євро. Після гри з Австрією статистика гнітюча: починаючи з ЧС-2006, на великих турнірах з трьох випадків, коли в останньому турі все залежало тільки від українців, «синьо-жовті» зі своїм завданням впоралися лише раз – на чемпіонаті світу у Німеччині. Щоправда, Туніс, з яким Україна грала в останньому турі групового етапу, з усією до нього повагою, – не Англія і навіть не Австрія. А враховуючи деяку суддівську помилку в матчі 2006 року, тоді українці пробилися в 1/8 «на фарті» Блохіна.

На мундіалі в Німеччині перший і єдиний раз вдалося перевірити на практиці теорію про виведення команди на пік форми до матчів до плей-оф. У будь-якому разі, виснажливі в фізичному та психологічному плані 120 хвилин гри зі Швейцарією та серія післяматчевих пенальті не завадили Україні показати свою кращу за якістю, але не за результатом, гру проти Італії. На двох-трьох наступних великих турнірах перевірити життєздатність теорії можливості просто не було.

У матчі проти Австрії «синьо-жовті» поступилися супернику за всіма статтями. Це налаштування на гру, дії на полі та, найголовніше, фізична підготовка, що визнав і на чому концентрував увагу після матчу головний тренер збірної України Андрій Шевченко. За його словами, нам все ще важко грати три матчі такого рівня і такої відповідальності за дев'ять днів. Для тієї ж Австрії, яка виглядала рівно і, візуально здалося, навіть набирала протягом усього турніру, це проблемою не стало.

Але про Андрія Миколайовича поговоримо згодом. Зараз спробуємо хоча б вигадати причину провалу. Можливо, вона в енерговитратному футболі українців, який змушує брак майстерності компенсувати величезною роботою протягом усього матчу? Але ж у нас був, мабуть, найдовший тренувальний збір серед всіх учасників Євро і можливість відновити та підготувати хоча б футболістів, які грають у чемпіонаті країни.

Можливо, причина полягає в психології гравців: впевненість у нічиєї, своїй перевазі та невмінні грати під тиском? Насамперед моральному. Ми навчилися обігравати команди, які поступаються нам у класі, брати свої очки в матчах з рівними збірними, навіть час від часу грати на рівних з фаворитами і грандами. Але тільки тоді, коли над нами немає відповідальності: перемоги над Іспанією та Португалією, нічия з Францією – все з цієї серії. Коли ж відповідальність за результат виходить на перший план – починаються проблеми.

Можливо, це був просто найбільш невдалий день збірної та Шевченка часів його самостійної роботи в національній команді. Таке теж трапляється, і просто прикро, а може, з огляду на сказане в двох попередніх пунктах, закономірно, що цей день припав на вирішальний матч команди на його першому великому турнірі як тренера. Але поведінка Шевченка після матчу з Австрією відверто розчарувала.

В українському футболі, а особливо на рівні національних збірних, є традиція. Коли команда грає добре – хвалять тренера, коли погано – винні футболісти. Але нині склалася ситуація, коли головну провину за невдачу на нинішньому Євро варто покласти на тренерський штаб і особисто на Андрія Шевченка. Можливо, некоректно щодо нинішніх тренерів «Челсі» та «Мілана» «сватати» туди Андрія Шевченка? Але він сам говорив про бажання працювати в «Мілані», попри те, що у «росонері» є успішний тренер.

Шевченко провалив Євро-2016 (хоча головна відповідальність лягла на Фоменка), тепер провалює Євро-2020. І позиція тренера після матчу з Австрією була дивною. На думку Шевченка, команда зіграла добре два попередні матчі в групі, на третій не вистачило «фізики»: «Два матчі ми провели на хорошому рівні. А сьогоднішній матч став нашим найгіршим на турнірі. Команда не витримала ритму, фізично нам було дуже важко, ми всюди спізнювалися. Команда просто не була готова».

І тут треба зробити великі очі. Невже треба було не на початку травня УПЛ завершувати, а десь на початку або в середині квітня, тоді б точно збірній вистачило часу підтягнути фізичний стан. Ну і Бахрейн, Північна Ірландія та Кіпр – занадто складні опоненти для спарингів, забрали чимало енергії, перевантажили збірну перед Євро.

Питань щодо усього турніру і конкретно щодо матчу з Австрією до Шевченка-тренера накопичилось дуже багато. Що Зінченко робив на правому фланзі? Чому б його не замінити в перерві замість того, щоб терпіти втрати м'яча до фінального свистка? Чому один з найкращих гравців серії А грає у Шевченка як представник аутсайдера УПЛ? Скільки ще можна терпіти провали Миколенка? Чому команда перелякана, допускаючи сімдесят втрат м'яча за матч, двадцять з яких трапились на своїй половині поля? Чому не було ніякої реакції на те, що суперник пресингом виключив з гри нападника Романа Яремчука? Навіщо було тягнути на турнір абсолютно не готового, травмованого Циганкова, поставивши себе в ситуацію, коли ніким підсилити гру? Чому не грав з Австрією Степаненко, який попри не ідеальну форму цементує опорну зону, що показав матч з Північною Македонією.

У матчі проти Австрії збірна України створила один гольовий момент, завдала три удари, з яких тільки один у ворота. Одна ключова передача, яка не дійшла до адресата, зі 135-ти єдиноборств виграно лише 47%. Жодної жовтої картки, що свідчить про повну інфантильність на футбольному полі.

А що за дурниці в нас творилися зі складом? Для чого був потрібен на Євро Судаков, який дійсно добре показав себе у товариських матчах, але на поле так і не вийшов? Чому знову випустили Бесєдіна, який, окрім непотрібної боротьби за м’яч, нічого на полі не дає? Для чого взагалі зірвали відпустку Безусу, якщо він навіть жодного разу в заявку не потрапив? Чому так і не випустили на поле Довбика?

На критику стосовно складу команди кілька тижнів тому говорили, що «тренер відповідає за результат». І цікаво тепер, як Шевченко відповідатиме. Адже це провал. Добре хоч те, що ми нарешті не будемо літати у хмарах, адже побачили справжній рівень збірної. А це мучитися і героїчно здобувати перемогу над Північною Македонією. Навіть якщо українці якимось дивом пролізуть у плей-оф, це буде не завдяки, а всупереч, і картину оцінки Андрія Шевченка це не змінить. Данія з двома поразками в групі заслуговує на повагу, тому що грала в класний футбол у всіх поєдинках. А Україна, набравши стільки ж очок, пристойно провела лише 50-60 хвилин турніру. Один нормальний тайм – така реальна оцінка цього виступу.