В українському футболі визначили нового чемпіона країни. За кілька турів до завершення першості золоті нагороди здобуло київське «Динамо». Кияни під керівництвом Мірчі Луческу перервали чотирирічну гегемонію донецького «Шахтаря» і вкотре довели, що у футболі фактор тренера грає дуже важливу роль.

Сезон для киян розпочався з дуже складними емоціями. Справжній шок був у липні 2020 року, коли Мірчу Луческу призначили головним тренером «Динамо». Для київських вболівальників було дуже важко сприймати таку одіозну фігуру на чолі «Динамо». І певна частина ультрас й досі виступають проти тренера.

Також важко сприймалась й трансферна активність київського клубу. Адже з приходом нового тренера, тим паче такого, як Луческу, усі очікували, що активно кияни вийдуть на трансферний ринок. Але Клейтона, Костевича та Белуце назвати сильним підсиленням було важко. Як показав сезон, це виявилося черговим трансферним провалом киян. Бразилець у «Динамо» так і не зумів себе показати за першу Команду. Румунський опорник більше лікується. А від його декількох виходів залишились лише негативні емоції. Костевич також більше перебуває в лазареті. Був ще Артем Кравець. Але він як дивно з’явився, так і дивно пішов з команди та провів непоганий сезон у Туреччині. А «Динамо» увійшло в сезон фактично без підсилення. Хіба що повернулись орендовані Родрігес, Супряга, Лєднєв і Тимчик. І, як не дивно, кожен з них вніс свою лепту в «золотий» сезон.

Щодо прогнозів, то вони були ще більш песимістичні, аніж трансфери. Адже взяли літню людину, у якої нічого не вийшло ані в Росії, ані в збірній Туреччини. Оновлення складу не відбулося, тож більшість ще до початку сезону списали киян. Однак ніхто не врахував того фактору, що паралельно, буквально на очах, розсипався й донецький «Шахтар». Луїш Каштру так і не зміг реанімувати команду, яку збудував ще Луческу, а почав руйнувати Фонсека.

І матч за Суперкубок показав, що Містер образ не пробачає. Хоча спершу перемога над «Шахтарем» здавалась чимось випадковим. Мовляв, «гірники» не увійшли у сезон, а «Динамо» форсувало форму під відбір до Ліги чемпіонів.

Після Суперкубку були матчі із «Гентом» та АЗ у єврокубках. Натужні перемоги, що здивували усіх, а особливо суперників, які залишили більше питань. З вуст противників киян було чути слова, що «Динамо» мали слабких суперників, у поганій формі, що все це – випадковість.

Проте паралельно «Динамо» у четвертому турі чемпіонату вийшло на перше місце, яке так до кінця сезону нікому вже не віддало. І це на тлі важкої осені з масовою епідемією в жовтні – листопаді. Коли на два матчі Ліги чемпіонів з «Барселоною» і гру з донецьким «Шахтарем» не змогла вийти на поле більша частина основи та відсутні були два основні голкіпери. В арсеналі Містера було лише 16 гравців, бо решта перебувала на ізоляції через коронавірус. Три поразки без шансів, здавалось, що на киянах вкотре можна ставити хрест.

На щастя, для «Динамо» все це відбувалося вже в листопаді, тож, вирвавши путівку в Лігу Європи у «Ференцфароша» Реброва, трохи відпочивши, кияни відправилися на тренувальний збір в ОАЕ. Але гра на зборах розчаровувала дедалі більше, а трансферів, яких очікували вболівальники, так і не було. І якщо «ковідний» «Брюгге» для киян не став перепоною, то «Вільярреал» поставив столичний клуб на місце.

Однак до лав «Динамо» повернувся Бєсєдін, який відсидів допінгову дискваліфікацію. І саме він дуже допоміг. До того ж у столичному клубі почали нарешті працювати задуми Містера в захисті, найбільш проблемній зоні «Динамо» за останні десять років. І результат не забарився. В останніх дев’яти матчах на внутрішній першості «Динамо» пропустило лише один гол. А в нападі почали активно використовувати стандарти, що теж стало визначальним. На тлі провалу «Шахтаря» це стало запорукою дострокової перемоги, проте все ж таки головним її фактором став Луческу.

Саме румунський тренер за неповний рік змусив багатьох переосмислити чимало речей. Наприклад, вік. Рік тому у бік керівництва «Динамо» летіло чимало критики за те, що вони призначили на посаду тренера напівзруйнованої команди 75-річного фахівця, який провалився на двох попередніх роботах. Але Луческу показав що старіння – річ суто індивідуальна, і боятися варто не цифр у паспорті, а лише власної неспроможності адаптуватися до мінливого світу. Містер зумів те, що не змогли «динамівські серця». А саме достукатися до талановитих гравців, які до того невідомо чим займалися на футбольному полі. І попри свій вік, Луческу не цурався брати у руки лопату, аби розчистити засніжений газон.

Напевно, єдиний недолік, який через рік так і не став перевагою, – це ставлення фан-клубу до Луческу. Раніше все було просто: хлопці, які на секторі за воротами – це найвідданіші шанувальники «Динамо». Але тепер це вже не так однозначно. Протягом сезону ультрас, замість підтримки команди, воювали з Луческу, причому що більше «Динамо» перемагало, то голоснішими були їхні голоси. На півфіналі Кубка навіть дійшло до словесної перепалки, після якої за Мірчу були прості фанати та футболісти. Від Миколенка навіть прозвучало сакраментальне: «Ті, хто освистував тренера, мені нецікаві».

Звичайно, зрозуміло, що Луческу багато років тренував «Шахтар», зачіпав «Динамо», а потім ще в Росію з’їздив, де теж наговорив зайвого. Принаймні має викликати повагу тренер, який попри те, що він не подобається як людина, при цьому здобуває найкращий за п’ять років результат. І найголовніше робить це з тими самими футболістами, які були й у так званих динамівських сердець, що очолювали команду багато років і працювали за «конспектами Лобановського». І робота Луческу з гравцями і показова, і дивовижна.

Містер побачив і розвинув у гравцях «Динамо» те, чого не помічав до нього ніхто, хоча той же Сидорчук багато років на видноті та працював з різними тренерами. Ну а розвиток молоді – це взагалі окрема розмова. Дуже правильно, що в чемпіонському матчі за «Динамо» відзначилися Попов і Забарний – гравці, яких ми майже не бачили до приходу Луческу.

Або ще знахідка – Шапаренко у ролі центрального півзахисника. Тренери «Динамо» роками дивилися на хлопця й не побачили того, на що Мірчі вистачило кількох тренувань. Хацкевич навіть відправляв його в дубль, проте тепер, не червоніючи, розповідає, що Луческу прийшов на все готове.

Навіть успіхи «Шахтаря» останніх десятиліть тепер постали перед нами у зовсім іншому ракурсі. Більшість вболівальників вважали, що вся справа в грошах Ахметова, що з Фернандінью, Вілліаном, Костою, Тейшейрою та іншими топами будь-хто зміг би. Коли ж Луческу без розгойдування зібрав чемпіонську команду з Забарного, Шапаренка та Бесєдіна, це довело, що «зірки» без тренера – лише назва.

Тепер саме Мірча є головним ковалем успіхів «Шахтаря», а керівництво «гірників» – дилетантами, які не оцінили його внесок. У цьому контексті нинішній сезон виглядає розплатою за скоєне. Варто було Тайсону, Марлосу, Степаненку, Ісмаїлі та іншим кадрам Луческу постаріти, як «Шахтар» моментально перестав бути тією командою, яка раніше була грозою в Україні та Європі. Ні Фонсека, ні Каштру так і не спромоглися награти щось нове, а при Луїші прогрес гравців змінився деградацією.

Тепер «Шахтар» нагадує колишнє «Динамо», яке збилося зі шляху, поки самі кияни швидкими темпами перетворюються на нового лідера чемпіонату, яким раніше був «Шахтар».

Футболісти «Динамо» хвалять тренера в кожному інтерв'ю. Він, очевидно, перший, хто пояснив їм, як ставати сильнішими і що конкретно потрібно робити для перемог. До Луческу будь-який гравець, який потрапляв до Києва, з часом тільки деградував. Тепер все навпаки. Тим, хто не вірив в таланти Луческу, лишається тільки визнати помилку.

І, як не дивно, це має піти на користь насамперед українському футболу, адже змусить «Шахтар» шукати інші шляхи для перемоги, а «Динамо» – й далі робити ставку на власних виконавців, з якими цілком реально вигравати все на внутрішній арені. Луческу довів, що він, як і десять років тому, залишається безальтернативно головною фігурою в українському чемпіонаті. І те, що він став першим (і, певно, на тривалий час останнім) тренером, який зумів виграти українську першість з двома різними командами, є красномовним фактом.