У п'ятницю, 19 червня, всесвітньо відомому шаховому тренерові, вихователю плеяди перших львівських гросмейстерів Вікторові Еммануїловичу Карту виповнюється 80 років. З цієї нагоди ювіляр прибув до рідного міста з Німеччини, де він через сімейні обставини проживає останні роки, щоб отримати заслужені почесті та нагороди від своїх учнів, колег, керівництва міста та області.

Минулого разу Віктор Еммануїлович був у Львові у лютому 2007 року, коли прибув на запрошення Асоціації спортивних журналістів України, яка визнала його "Людиноюлегендою українського спорту" та вручила свій приз. Тоді він признався, що робить усе те, чим займався у Львові: вчить молоде покоління шахістів у Ганновері, виступає за спортивний клуб, в якому працює з дітьми, читає вітчизняні газети. От тільки спілкування йому трохи бракує...

Бракує й талановитих учнів, яких виховав у Львові. А тоді, на початку 60х років до нього прийшли майже одночасно Марта Шуль (Літинська), Олександр Бєлявський, Олег Романишин, Адріан Михальчишин - майбутні гросмейстери, чемпіони світу та Європи, переможці та призери Всесвітніх шахових олімпіад, а вже скільки міжнародних турнірів вони разом повигравали, то можуть знати тільки статистики.

А починалося все з того, що чемпіон післявоєнного Житомира Віктор Карт, чиїм першим шаховим призом у житті були штани з трофейної німецької тканини, приїхав до Львова вчитися на історичному факультеті університету. Одразу у перші дні навчання знайшов міський шаховий клуб, записався до числа учасників чергового турніру і почалося довге у понад піввіку життя шахіста, вчителя, тренера, наставника. Тоді у післявоєнному Львові, який ще пам'ятав імена своїх передвоєнних чемпіонів Степана Попеля, Михайла Романишина, Мирослава Турянського, Лева Туркевича, Генріка Фрідмана, Ісаака Шехтера, Ксаверія Суліка, залишився тільки Романишин - батько Олега, майбутнього учня Карта, бо всіх інших воєнне лихоліття розкидало по різних країнах і континентах. Тож були традиції, але не було кому їх продовжувати. Тільки у 1962 році першим львівським гросмейстером стане молодший колега Карта Леонід Штейн, але саме тоді й розпочали своє сходження до шахових вершин учні Віктора Еммануїловича. Спочатку вони перемагали у шкільних змаганнях - республіканських та всесоюзних. Марта Літинська у 1967 стає чемпіонкою України, а у 1972 році стає чемпіонкою СРСР, Олег Романишин узимку 1973 перемагає на молодіжному чемпіонаті Європи, а Олександр Бєлявський влітку цього ж року стає чемпіоном світу серед юнаків, Адріан Михальчишин у складі збірної країни двічі перемагає у молодіжних чемпіонатах світу. Успіхи молодих львів'ян привернули увагу фахівців та спортивних керівників і, коли настане пора "вивести" на міжнародну арену наступний шаховий талант - 14річного бакинця Гарика Каспарова, чиї тренери вважалися в ту пору "невиїзними", вибір впаде саме на львівського наставника. Тепер мало хто пам'ятає, що майбутній багаторічний чемпіон світу Каспаров провів у нашому місті навчально­тренувальний збір з Картом, а потім вони разом поїхали на турнір. Як пригадує Віктор Еммануїлович, вони залишилися в добрих стосунках на довгі літа, а через 15 років "зустрілися" знову на одній сторінці Енциклопедичного словника.

Хочу звернути увагу на одну особливість розвитку львівських шахів, які з року в рік народжують нові імена гросмейстерів та майстрів, нинішніх чемпіонів та переможців найпрестижніших шахових змагань. Йдеться про те, що майже всі представники Львова в шаховій еліті стають і успішними тренерами, мовби продовжуючи в наступних поколіннях роботу своїх наставників, що й дозволяє вирощувати нові таланти. Ще у середині 80х років Адріан Михальчишин та чемпіон СРСР 1977 року Йосиф Дорфман відкрили свою школу, через яку пройшли майбутні гросмейстери Віталій Голод, Ярослав Сроковський, Олександр Сулипа, Андрій Максименко, Роман Відоняк, Михайло Казаков, які нині успішно тренують збірні команди різних країн світу.

У 90ті роки розпочав тренерську діяльність Олександр Грабінський і за десять років випустив у світ вісім гросмейстерів, починаючи з Андрія Волокітіна, переможця Всесвітньої шахової олімпіади 2004, а Мартин Кравців переміг у Пекіні2008 на перших Інтелектуальних іграх. Перелік можна було б продовжувати, але навіть це свідчить, що Віктор Карт заклав такі підвалини львівських шахів, такі засади їх розвитку, що запущена ним машина продовжує вдало котитися далі, утримуючи за нашим стародавнім містом славу шахової столиці України.

Звичайно, що є вагомі проблеми, про які ми встигли поговорити. Віктора Карта дуже турбує стан шахового клубу, який, на його думку, перебуває у стані агонії: занедбані обшарпані стіни, брак серйозних популярних змагань, канув у забутість музей шахів з портретами його перших чемпіонів та їх реліквіями, безліч приміщень, зданих в оренду чужим фірмам, відсутність будьякої перспективи подальшої діяльності колись надзвичайно популярного спортивного осередку...

І ті змагання, які обласна федерація шахів проводить на честь 80ліття свого багаторічного почесного члена, проходять поза межами клубу. Міжнародний турнір десяти учасників з п'яти країн відбувся у рідному Франковому університеті, а гросмейстерський бліцтурнір 14 львівських шахістів пройде в післяобідню пору у неділю, 21 червня, на площі Ринок, де люб'язно надав свою територію бізнесмен Петро Адамик, теж людина спорту, бо президент обласної федерації регбі.

Запрошую усіх любителів шахів на недільну зустріч з Метром львівських шахів Віктором Еммануїловичем Картом і його "дітьми та онуками", що вийшли з гнізда, створеного цим легендарним тренером п'ятдесят років тому. Впевнений, що "месьє Карт", як його добродушно називають друзі та знайомі, не відмовить жодному прихильникові шахів у доброму слові та пораді, бо він таким уже є і буде. А львівські гросмейстери продемонструють таку натхненну та змістовну гру, що триматимуть у напрузі глядачів та вболівальників увесь вечір, віддаючи данину людині, що навчила їх боротися і не здаватися, радіти і не плакати. Як писав великий Хорхе Луїс Боргес: "Перемога і поразка - дві великі омани. Ніхто не втрачає всього, як це іноді здається, і не виграє так багато, як може здатися".

Сто років вам, Вікторе Еммануїловичу! Довгого життя та радості!