В Україні офіційно стартувала виборча кампанія місцевих виборів, а разом із нею почалися розмови про міфічні речі. Наприкінці минулого тижня міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт заявив, що Україна й далі готується до проведення Олімпіади. Причина – завдання, яке поставив президент Володимир Зеленський. При цьому міністр визнав, що Олімпіаду Україні можуть і не дати, будівництво матеріально-технічної бази може виявитися неможливим, і не став заперечувати що наша країна ще з боргами за проведення Євро-2012 не розібралася.

«Президент поставив завдання привезти Олімпіаду в Україну. Але для цього потрібна матеріально-технічна база. Зараз ми дивимося, можливо це чи ні. Якщо можливо, то що потрібно побудувати. Президент тиждень тому сказав мені дати технічне завдання, що потрібно для Олімпійських ігор. Зараз ми це готуємо. Дадуть нам Олімпіаду чи ні – це вже інше питання. Головне, що знову будемо будувати спортивні об’єкти, на яких потім будуть тренуватися українці», – зазначив Гутцайт у відповідь на запитання журналіста Tribuna.com, наскільки Олімпіада з її витратами доречна для нашого бюджету.

Коли його ще раз запитали, наскільки доречна Олімпіада, коли є купа інших галузей, які вимагають державного фінансування, міністр відповів: «Так ми ніколи нічого не проведемо. Чому ні?» і навів як приклад Євро-2012. У відповідь йому нагадали, що чемпіонат Європи залишив нам спортивні об’єкти з мільйонними боргами, один із яких НСК «Олімпійський», який ще навіть повністю не ввели в експлуатацію, а також «Арена Львів», яка висить тягарем на бюджетному балансі.

«Виходить, беремося проводити Олімпіаду, хоча ще не позбулися боргів Євро-2012», – зазначив журналіст. «Будемо над цим працювати. Президент поставив завдання – ми будемо його виконувати», – заявив міністр, як було прийнято в радянські часи.

Ідея проведення в Україні Олімпіади не нова, але її чомусь просувають президенти, які трошки далекі від того, що саме знадобиться для цього. Уперше заяви про можливість проведення Олімпіади в Україні (конкретно – на карпатському курорті Буковель, який стрімко розвинувся внаслідок інвестицій від структур олігарха Ігоря Коломойського) звучали ще в 2008 році. Однак тоді керівник НОК України Сергій Бубка заявив, що про таке говорити зарано і взагалі смішно. Але з приходом на посаду президента Віктора Януковича ця ідея обросла конкретикою, і «білі» Ігри стали розглядати як наступний етап інфраструктурної та спортивної розбудови України після Євро-2012.  Вперше серйозно про це заговорили 27 травня 2010 року. Тоді під час візиту до Львівської області тодішній новообраний президент Янукович ініціював підготовку заявки для отримання права на проведення Зимових Олімпійських і Паралімпійських ігор 2022 року в Карпатах.

Столицею Ігор планували зробити Буковель (Янукович ще плутав його з Буковиною). Через пів року Віктор Федорович  підписав указ «Про заходи щодо визначення і реалізації проектів із пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку», в якому одним із пріоритетних національних проєктів був визначений проєкт «Олімпійська надія – 2022». А 29 червня 2011 року Кабінет міністрів України ухвалив Постанову №707 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011 – 2022 роках». Програма ця передбачала розвиток спортивної та туристичної інфраструктури в чотирьох областях України: Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій.

На тлі величезних проблем з будівництвом стадіонів до Євро-2012 про олімпійські плани дещо забули, однак у 2013 році до цієї ідеї знову повернулися більш конкретно.

На тлі виграшу тендера на проведення чоловічого чемпіонату Європи з баскетболу 2015 року (який, до речі, так і не провели в нашій країні, а будівництво спортивних об’єктів банально заморозили) в листопаді 2013 року президент НОК України Сергій Бубка, тодішній віцепрем’єр-міністр Олександр Вілкул та міський голова Львова Андрій Садовий підписали декларацію про намір подати заявку на проведення «білих» Ігор.

Згідно із задумом, саме місто Лева мало стати тим центром, навколо якого розгорнеться реалізація «наймасштабнішого інфраструктурного проєкту в історії незалежної України». «Нашій молодій країні потрібні світове визнання і великі перемоги. Без сумніву, участь України в такому грандіозному проєкті – найкраща для цього нагода», – заявив тоді Андрій Садовий.

У планах було розгорнути в Тисовці та навколишніх селах гірський кластер Олімпіади. У Боржаві спорудити гірськолижну трасу, в Панасівці – змагальні комплекси для сновбордистів та фристайлістів, тоді як у самому Тисовці побудувати біатлонний стадіон, лижну трасу і трампліни. Львову ж належало прийняти льодовий кластер Олімпіади з аренами для хокею, фігурного катання, керлінгу, ковзанярського спорту, а також санно-бобслейну трасу.

«Заявка формувалася не на порожньому місці. Львів – чудове місто, що є об’єктом спадщини ЮНЕСКО, у спадок від футбольного Євро отримав новий аеропорт, розгалужену мережу готелів, «Арену Львів», яка максимально буде задіяна й під час Олімпіади. Багатопрофільний Палац спорту у Львові спорудять для Євробаскету-2015, і на час Олімпіади він буде перепрофільований у льодову арену», – пояснював тоді Олександр Вілкул.

Також було наголошено, що сума для реалізації задуманого потрібна чимала, але витрати з підготовки необхідної до Ігор інфраструктури будуть розподілені між державою і приватним бізнесом.

У підсумку все завершилося ще до моменту визначення господаря Олімпіади-2022, яким у підсумку став Пекін. У 2014-ому почалася війна на сході України, і олімпійські амбіції були далеко не на перших ролях. Заявку, яка була, до речі, подана в останній момент і на яку витратили чимало бюджетних коштів, відкликали.

За часів президентства Петра Порошенка про Олімпіаду в Україні ніхто не згадував. Але з приходом до влади Володимира Зеленського знову заговорили. Тим паче, що в славнозвісному серіалі герой нинішнього президента України про це теж говорив. І вже у липні 2019 року, напередодні парламентських виборів, сам Зеленський поставив Міністерству молоді та спорту і Національному олімпійському комітету завдання розробити стратегічний план, щоби претендувати на проведення Олімпіади. «Нам потрібен певний план, що ми, скажімо, готові за три-чотири роки все побудувати, і тоді можемо бути в черзі та прийняти Олімпіаду. Ми повинні бути амбітними», – заявив він.

Зі слів президента, зараз потрібно розбудовувати спортивну інфраструктуру, яку потім можна буде використати для проведення Олімпійських ігор. «Треба дати завдання нашим хлопцям, які шукають інвестиції, дати завдання нашому бюджету, щоби щорічно виділялися гроші на об’єкти, які нам потрібні, а потім будуть використані для Олімпіади. Треба хоча б намагатися цього досягти», – сказав Зеленський.

Зі свого боку президент НОК України Сергій Бубка зазначив, що найближчі Олімпійські ігри, на проведення яких Україна може подавати заявку, – це Зимова Олімпіада – 2030.

І в жовтні 2019 року міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що наше місто готове боротися за право приймати Зимові Олімпійські ігри у 2030 році та проводити юнацькі Зимові Олімпійські ігри 2028 року. Таку заяву він озвучив під час відкритої зустрічі  із Сергієм Бубкою. «Я щойно мав зустріч з молодими львів’янами: очі горять – я їм сказав, що буду з вами зустрічатися. Сказали просити право для Львова бути містом-господарем Зимової Олімпіади 2030 року, а у 2028 році ми готові прийняти молодіжні Зимові Олімпійські ігри. Ми почали цей процес, але війна ці потуги зупинила. Сьогодні треба всьому світу показати, що ми маємо право, що  ми на це заслуговуємо. Ми будемо боротися за право проводити Зимові Олімпійські ігри», – зазначив Садовий.

Бубка підтвердив, що таке бажання є правильним: «Коли ми починали 2022, усі вважали це нереальним. Так, це великий, потужний проєкт, і якби не війна, ми могли б проводили Олімпійські ігри. Тому сьогоднішнє бажання мера Львова проводити Ігри в Україні є дуже правильним. Так, праця над цим питанням нелегка, але у нас є достатньо часу, щоби все планувати, будувати потрібну інфраструктуру. Хто не мріє, той не перемагає. Тож давайте працювати і рухатися в цьому напрямку». Отже, Львів може стати учасником боротьби за право проведення Олімпійських ігор 2030 року. Роботу з подання планували розпочати в 2020-ому.

На думку Андрія Садового, українці витрачають великі кошти на європейських зимових курортах, а в Україні зимовий туризм мало розвинутий. Організація таких подій у себе дає стимул для розвитку спортивної інфраструктури цілої країни.

«Нам потрібна сучасна спортивна інфраструктура, щоб чудовий потенціал спортсменів Львівщини мав де тренуватися. У вас дуже потужний і спортивний регіон, тому саме тут потрібна така олімпійська база. Саме у вашому регіоні потрібно думати, щоб був такий центр, бо у вас багато видів спорту на високому рівні», – додав Сергій Бубка.

Тим часом у травні 2019 року на виконкомі МОК в Лозанні було прийняте рішення, відповідно до якого вибір господаря Ігор став більш гнучким: тепер приймаюча сторона не повинна бути прив’язана до одного міста; зараз заявку подати можуть як кілька міст, так і цілий регіон або навіть дві країни. Влітку 2019 року Білорусь прийняла II Європейські ігри. Проведення масштабних спортивних заходів дуже сподобалося її президенту Олександрові Лукашенку. Тож у вересні 2019 року він заявив про зацікавленість у проведені великих спортивних заходів у своїй країні. Серед них і Олімпіада. Та Лукашенко вже тоді дав зрозуміти, що Білорусь сама не впорається – потрібна допомога України або Росії.

«Звісно, нам важко змагатися з великими країнами. Але, припустімо, з українцями чи росіянами ми можемо Олімпіаду провести. Об’єкти під Олімпійські ігри в нас готові. Зараз Національний футбольний стадіон побудуємо і для водних видів спорту», – заявив Лукашенко. Вже у жовтні 2019 року ідею спільного проведення Олімпіади підтримав президент України Володимир Зеленський. Згоду на це підтвердив той же Лукашенко.

А у 2020 році, коли епідемія коронавірусу лютувала лише в Китаї, тодішній прем’єр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що ідея про спільне з Білоруссю приймання Олімпійських ігор заслуговує на глибоке вивчення. Таку думку він висловив під час засідання Організаційного комітету з підготовки та участі спортсменів України в Олімпіаді та Паралімпіаді 2020 року 11 лютого 2020-го.

«На мою думку, ця ідея точно заслуговує на глибоке вивчення. Уряд зараз працює над тим, щоби вивчити цю ситуацію з різних точок зору і запропонувати концепт нашим партнерам, якщо ця ініціатива найближчим часом може бути реалізована», – сказав Гончарук.

«Ми пропонуємо, для того щоб визначити можливість створення спільного проведення таких ігор із Республікою Білорусь, детально вивчити наявні у нас ресурси, досвід Білорусі, досвід інших країн з підготовки», – заявив тодішній міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський і запропонував національним олімпійським комітетам створити спільну робочу групу для вивчення таких можливостей.

Підсумовуючи всю цю «олімпійську» епопею, варто сказати, що далі слів справа пішла лише в 2013 році, хоча й тоді усе виглядало як спроба деяких посадовців отримати матеріальну вигоду за рахунок бюджетних коштів. Олімпіада – дуже дороге задоволення. Витрати на проведення Олімпійських ігор збільшуються із кожною Олімпіадою, при цьому ніколи не окуповуються. Ніколи! Понад те, такі витрати Україна собі просто не може дозволити – грошей таких немає, їх можна тільки позичити.

Це призводить до розбалансування бюджету і збільшує ризик дефолту. Глибока криза, в яку потрапила Греція унаслідок неконтрольованого нарощування боргу, був багато в чому спричинений Олімпіадою, яку проводили в Афінах і яка вимагала значних фінансових ресурсів.

Звичайно, можна проводити Олімпіади в кооперації з іншою країною, аби зменшити фінансовий тягар. Але спільна заявка з Білоруссю нині взагалі видається утопією, враховуючи ситуацію в цій країні.

Якщо є бажання розвивати спортивну інфраструктуру, її необхідно будувати не під міфічну Олімпіаду, а суто заради того, щоб вона була. І насамперед заради підготовки як нинішніх, так і майбутніх спортсменів. А коли вже на цій інфраструктурі будуть проводити змагання, то можна думати про олімпійські амбіції. Бо нині все виглядає так, що люди, які озвучують думки про проведення Олімпіади, взагалі не розуміють принципу її проведення. Можна навести яскравий приклад, який трапився влітку, коли в Офісі президента обговорили проєкт створення в Україні всесезонного спортивно-туристичного кластера «Боржава». При цьому в Президента висловили сподівання, що здійснення такого задуму збільшить імовірність проведення в Україні Олімпійських ігор – 2028 або 2030. І ніхто не замислився, що Олімпіада-2028 вже давно має свого господаря – Лос-Анджелес, вибраного ще в 2017 році.