Дієго Марадонна, футболіст, про кіно, футбол та політику
Виявляється, що головною зіркою на найбільшому у світі кінофестивалі у Каннах став не Роберт де Ніро, не Дастін Гоффман і навіть не найбільш згадувана у пресі голлівудська пара Джолі-Пітт. Найгучніше на знаменитій червоній килимовій доріжці вітали Дієго Армандо Марадонну, який приїхав із двома доньками. Виблискуючи усмішкою, двома діамантами у вусі та величезним хрестом на грудях, той, кого преса охрестила "людиною, що була своїм найлютішим ворогом", презентував у Каннах фільм "Марадонна Кустуріци", який зняв той, хто називає себе "Марадонною сучасного кіно".
Емір Кустуріца вирішив не слідувати тим, хто зняв численні байопіки про знаменитого футболіста, а зробив майже "home video", де Кустуріци та його родини не менше, ніж самого Марадонни. Зрештою, і з Марадонною він говорить переважно не про футбол, а про політику. Саме з неї і розпочалася розмова "Святого Дієго", як називають його у рідній Аргентині, з журналістами.
- Дієго, чому у фільмі ви так багато розмовляєте про політику?
- Я переконаний, що ми не зобов'язані думати так, як думають американці. Ми маємо право висловлювати власну позицію й думати про все, що хочемо, ми вільні люди у своїй країні. Так, я називав Джорджа Буша вбивцею, але я вважаю, що жодного разу, говорячи це, не збрехав.
- Про вас знято понад двадцять фільмів. Вони вам подобаються?
- Про мене не лише знімають фільми, але й пишуть книги. Але так ніхто і не зміг відповісти на запитання: який він, цей Дієго? Хто він? Про мене говорять дуже бегато дурниць, сплітають багато брехні... Щодо фільму Еміра, то я ввжаю себе його співавтором, адже я сам говорю те, що вважаю за потрібне. Тому мені фільм і подобається, він правдивий.
- Пеле якось сказав, що ви не варті своїх нагород. Що би ви хотіли йому відповісти?
- Я вважаю, що Пеле має мовчати. Взагалі я дав слово своїм донькам ніколи в житті про нього не говорити. Але мушу! Пеле не має права судити мене й взагалі говорити про мене. Нехай спочатку подивиться на своє життя.
- Як ви вважаєте, у сучасному футболі є такі яскраві особистості, як ви?
- Річ у тім, що, крім щоденних тренувань, футболіст повинен уміти контролювати м'яч, тому що гра залежить від реакції, від напрямку польоту м'яча, хоча на полі стежити за цим дуже складно. Я вважаю, що тільки Зідан може так грати. Що стосується сучасного футболу, то, вважаю, він втратив індивідуальність.
- Як ви вважаєте, хто виграє чемпіонат Європи?
- Якби я міг передбачати результати, то я заробляв би на цьому чималі гроші (до речі, Марадонна на цій-таки зустрічі передбачив перемогу "Манчестер Юнайтед" у фіналі Ліги чемпіонів - К. С.). Мені особисто хотілося б, щоб виграла Іспанія. Сильними також є італійці, непогані й німці.
- У фільмі вас ототожнюють із божеством, що ви про це думаєте?
- Я хочу наголосити: Бог один, і це не я. Я бачу, звичайно, поклоніння й обожнювання свого образу, але не можу заборонити цього. Розповім історію: один раз ми летіли на літаку і потрапили в грозу. Було дуже страшно, і моя маленька донька від страху заплакала. Чоловік, що сидів поруч із нею, взяв її за руку і сказав, указуючи на мене: "Заспокойся, маленька, ти ж бачиш - з нами бог".
- Після того, як ви пережили клінічну смерть, ваше життя змінилося?
- Так, це був найчорніший період мого життя. І після того, як він закінчився, я згадую його, як страшний сон. Проте він навчив мене радіти кожному новому дню. Я тішуся, що я дожив до того часу, що можу про це розповідати.
- У вашому житті було багато жінок?
- Зараз порахуємо: мама, п'ять сестер, дружина, дві дочки, а зараз є подружка. Але можу вам похвалитися: мене перецілувала незліченна кількість жінок.
- Чи стежите ви за аргентинським кіно, яке дуже динамічно розвивається зараз?
- Звичайно. Одна із моїх доньок - кіноактриса.
- А з ким би вам хотілося пройтися червоними сходами?
- Якщо чесно, то із Джулією Робертс, навіть якщо мені довелося б просто тихесенько йти слідом за нею.
