Минулої суботи у спорті визначився перший претендент на звання головного відкриття року. Нещодавній юніор зі Швеції Арман Дюплантіс зміг показати кращий результат в історії у такому легкоатлетичному жанрі, в якому рекорди б’ють дуже рідко, – в стрибках з жердиною. На змаганнях у польському Торуні Дюплантіс подолав планку на висоті 6,17 м, побивши сенсаційне досягнення для закритих приміщень француза Рено Лавільні (встановлене у 2014 році в Донецьку). Останній, нагадаємо, перевершив легендарний результат великого українського стрибуна з жердиною Сергія Бубки, який тримався протягом двох десятків років.

Те, що трапилося на змаганнях у межах серії World Athletics Indoor Tour в Торуні, перетвориться у спортивну сенсацію, хоча формальний статус рекордів, встановлених у закритих приміщеннях, нижче, ніж у літніх. Але тут мовилось про рекорд особливий. І про особливість автора рекорду.

Значна частина історії стрибків із жердиною – це історія цілком конкретної людини, яка виступала за збірну СРСР, а згодом за збірну України, і нині очолює Національний олімпійський комітет України. Мовиться, звичайно, про Сергія Бубку, короля сектора у 1980 – 1990 роках. Можливо, один із найбільш вражаючих легкоатлетів в історії спорту, він не просто домінував в секторі – він робив таке, до чого ніхто не міг наблизитися. Стрибки Бубки – це були справжні стрибки в космос за мірками тих, хто зображував суперництво з ним. А в 1993 році він зробив найбільш високий – на 6,15 м. Саме в закритих приміщеннях: літне досягнення Бубки на сантиметр нижче, і воно, до речі, тримається ще і досі.

Минали роки, Сергій Бубка закінчив кар’єру, розвивалися спортивні технології та методики, а у цій дисципліні вони вкрай важливі. Але не з’являлося спортсменів, які навіть намагаються замахнутися на його орієнтири, і для великої кількості спортсменів подвигом вважалося підкорення шестиметрового рубежу.

І раптом у 2014 році в Донецьку, у рідному місті Бубки, на турнірі, організатором якого і був сам Бубка, француз Рено Лавільні, який вже був олімпійським чемпіоном, лідером жанру, стрибнув на 6,16 м, притому, що колись і 6,10 м були для нього фантастичним результатом. Проте через шість років в Торуні відбулося щось ще більш неординарне. Стрибки зі жердиною – це взагалі-то спорт переважно витриманих спортсменів. Тут додають потроху. У цьому сенсі зліт Армана Дюплантіса вражає.

Ще два роки тому він змагався в юніорських турнірах, був переможцем чемпіонату світу U20. Але, ледь дебютувавши на дорослому рівні, в 2018-ому, виграв чемпіонат Європи. А восени минулого року, за місяць до свого 20-ліття, Дюплантіс взяв «срібло» світової першості в Досі, поступившись американцю Сему Кендріксу лише за спробами.

Але тоді ще, звичайно, ніхто не думав, як швидко Арман Дюплантіс виконає «космічний» стрибок. У Досі він зупинився на 5,97 м, а шестиметрова позначка, здавалося, розташована для нього по сусідству зі «стелею» можливостей.

Але щодо «стелі» цього хлопця всі, як з’ясувалося, помилялися. Ще на попередньому тижні, на першому змаганні сезону в Дюссельдорфі, Дюплантіс несподівано спробував підкорити 6,17 м. І ті, хто бачив спробу, з подивом зрозуміли, що хоча вона не вдалася, ну ось зовсім безнадійною, суто «для шоу», не виглядала.

У Польщі Дюплантіс спробував ще раз. Із першого заходу не вийшло – зачепив планку стегном. Його, звичайно, потім запитували, про що він думав у той момент: про те, що, може, не варто повторювати? «Думав, що у мене ще дві спроби», – відповідав із властивими юності щирістю і простодушністю Дюплантіс.

У другій спробі він знову «лизнув» планку. Тільки тепер вона погойдалася, не впала вниз, а заспокоїлася, визнавши поразку.

До речі, Бубка у власному акаунті в твіттері привітав новоспеченого чемпіона: «Чудова робота! Мої щирі вітання Арману і його батькам! Як добре, що в легкій атлетиці є такі таланти! Успіхів! Давай вище!».

Сам швед так прокоментував свій успіх. «З того часу, як я у підгузках почав стрибати на своєму задньому дворі, хотів стати найкращим, побити світовий рекорд, – цитує Дюплантіса European Athletics. – Мріяв про це з трьох років. Є багато людей, яким хочеться подякувати. Мама, тато, мої тренери. Мама була на трибунах і бачила цей момент на власні очі. Дуже багато людей вірить в мене, це додає сил».