Цього тижня Марко Джампаоло увійшов в історію “Мілана”. Він протримався 111 днів – ніколи клуб так швидко не звільняв тренера, з яким починав сезон. Символічно, що Джампаоло багато говорив про терпіння, пояснював, що для реалізації його ідей потрібен час. Керівники “Мілана” Паоло Мальдіні та Звонімір Бобан із розумінням підбадьорювали Марко, але швидко здалися – вистачило семи матчів.

Після повідомлення про звільнення наставника “Мілана” увага італійських та українських журналістів була прикута до Андрія Шевченка, якого називають головним претендентом на пост наставника італійського клубу.

У пресслужбі Української футбольної асоціації миттєво відреагували і заявили, що наразі Андрій Миколайович готує команду до наступних матчів і не збирається покидати збірну. Сам Шевченко запевнив, що працюватиме у збірній щонайменше до закінчення контракту.

“Насамперед хочу сказати, що ніяких переговорів не вів ні з ким і не планую цього робити у найближчому майбутньому. Адже я маю контракт із УАФ до літа наступного року і збираюся довести цей проєкт до кінця. За публікації в Gazzetta dello Sport із приводу моєї зустрічі з Паоло Мальдіні хочу пояснити, що я насправді був присутній на грі “Аталанта” – “Шахтар” у Мілані. І після гри ми пішли у ресторан із друзями. У мене нещодавно був день народження, я запросив тих, хто був у цей час в Мілані: це і Мальдіні, і Діда, і Тассотті, і ще кілька моїх колишніх партнерів. Ніяких пропозицій я не отримував, більше того, жодну пропозицію не буду розглядати”, – зазначив Шевченко.

Отже, можна констатувати, що поки черга Шевченка не настала – зараз команду очолить Стефано Піолі. Але хто знає, що буде після Євро-2020?

Інформація про прихід Шевченка на тренерську лаву “Мілана” поширюється в Італії мало не з 2012 року, коли Андрій закінчив кар’єру гравця. Про цей потенційний союз за сім років мовилось достатньо регулярно, щоб у нього зрештою повірити.

Розмовам сприяють не лише популярність Шеви у Мілані та його успіхи в збірній України. Надто великі проблеми у “росонері” у цьому десятилітті. Останнє чемпіонство було ще у 2011-ому, у Лізі чемпіонів команда не грає з сезону 13/14, а у цій кампанії міланці через проблеми з фінансовим фейр-плеєм залишились без єврокубків узагалі.

За цей час у клубі двічі змінювались власники та вісім разів головні тренери. Серед них були і колишні партнери Шевченка (Зеєдорф, Інзаґі, Броккі, Ґаттузо), і нинішні помічники Андрія Миколайовича (у 2014-ому команду тимчасово прийняв Мауро Тассотті). Саме тренерська вакханалія є головним спонсором нових чуток про прихід українця на порятунок “Мілана”.

Першою про це написала ще у травні 2013-го La Gazzetta dello Sport. А нинішня криза у “Мілані” стала основою матеріалу від Tuttomercatoweb, за інформацією яких Шева вже погодився на пропозицію “росонері”, але з двома умовами:

1) взятися до роботи не швидше листопада, до якого Андрій планує забезпечити вихід збірної України на Євро-2020;

2) водночас залишитись у збірній України.

Найімовірніше, якщо такі умови й були, то вони не влаштовували керівництво клубу. Поки що. Зараз технічним директором “Мілана” є давній великий друг Шевченка, екскапітан міланців Паоло Мальдіні. Італієць та українець товаришують сім’ями, разом відпочивають, разом можуть сходити у ресторан, коли Шева в Італії. А на його запрошення Мальдіні минулого року навіть прилітав до України.

Зв’язок Шевченка з Міланом доволі сильний: Андрій називає Італію “майже другою батьківщиною”. За його словами, Золотий м’яч він зберігає не вдома, а в музеї “Мілана”. Та й роботу в збірній України Шева минулого року став поділяти з роллю експерта в ефірі італійського DAZN.

Не забуває про Шевченка і колишній власник “Мілана” Сільвіо Берлусконі. Після продажу “росонері” він взявся за скромну “Монцу” й, зокрема, хотів, щоб її очолював саме Андрій. Сам українець не приховує бажання колись очолити рідну команду. “В ідеалі я мрію стати тренером “Мілана” або збірної України”, – говорив він ще в листопаді 2013 року. Все йде до того, що ідеал Шевченка здійсниться.

“Я повністю зосереджений на роботі в збірній, але “Мілан” назавжди в моєму серці. Це клуб мого життя. Я б дуже хотів стати головним тренером команди. Можливо, одного разу настане моя черга”.