Цього тижня в Мілані відбулася церемонія нагородження кращих футболістів року за версією ФІФА. І знову у футбольної спільноти виникло чимало запитань до премії FIFA The Best. Нагадаємо, що цю нагороду вручають із 2016 року (всі три попередні переможці – гравці “Реалу” (двічі – Роналду, один раз – Модрич), після того як ФІФА і France Football не змогли продовжити угоду стосовно призу “Золотий м’яч”. Тепер ці організації нагороджують футболістів окремо. Але вагомість цих нагород, видається, втрачає сенс…

Звісно, не варто перелічувати всі нагороди, вручені в Італії на цій церемонії. Деякі були цілком виправдані. Скажімо, тренером року став німець Юрген Клопп, який привів “Ліверпуль” до перемоги в Лізі чемпіонів.

“Я повинен сказати “дякую” своєму неймовірному клубу – “Ліверпулю”, – зазначив на церемонії німець. – Хто нас не любить, той не має серця! Гаразд, це неправда, можете любити й інші клуби. Повинен сказати “дякую” власникам, які зібрали для мене приголомшливу команду. Ну і окремо я повинен подякувати своїй команді. Як тренер ти можеш бути гарний настільки, наскільки гарний твій колектив. Потенціал команди – це одне, а ось реалізувати його – інше. Я гордий керувати такою бандою гравців”.

У жіночому футболі все більш ніж логічно. Кращою тренеркою стала Джилл Елліс, яка привела збірну США до перемоги на чемпіонаті світу. Кращою футболісткою – Меган Рапіноу, яка і чемпіонат світу виграла, і кращою гравчинею турніру стала. 

Інша річ – найголовніші нагороди у чоловічому футболі. Претензії починаються із символічної збірної року, на яку мало хто звертає увагу. 

Напевно, до трійки нападу особливих питань немає. Ці форварди дійсно тримали марку в цьому році. Але організаторам явно не вистачило місця в атаці, і вони вирішили наплювати на потенційну схему, хоча саме поняття символічної збірної свідчить про те, що потрібно, аби цей набір гравців гіпотетично міг скласти повноцінну команду з усіма амплуа та лініями.

Азар у ролі півзахисника в цій компанії виглядає, здавалось би, зайвим, але його відсутність була б дивною у цьому році: індивідуально він видав шикарний минулий сезон. Питання з включенням Модрича – інша річ. Здається, його додали за звичкою, тому що людина хороша. Але ще більше бентежить наявність в команді Марсело, який своєю грою в 2019 році аж ніяк не міг претендувати на місце у символічній збірній року ФІФА.

Причини потрапляння бразильця в команду залишають загадкою. Напевно, люди, які відповідають за цей вибір, геть забули про крайніх захисників “Ліверпуля”, наприклад. Це так само, як присутність на позиції правого захисника Рамоса, який там не грав “тисячу” років, але його, як і в історії з Азаром, “потрібно було поставити”. І якщо Еден хоч якось виправдав свою присутність, то Рамос узагалі зайвий.

Але найцікавішим у цій премії завжди є вибір кращого гравця. Ним цього року став нападник “Барселони” і збірної Аргентини Ліонель Мессі. Багато хто може сказати “знову”. Це вже шоста подібна нагорода для Мессі, тоді як його головний конкурент – Кріштіану Роналду – має п’ять таких премій.

Але в цьому році Роналду відзначався якимись проривами в Лізі чемпіонів (витяг “Ювентус” повз “Атлетіко”, наприклад), а також виграв Лігу націй зі збірною Португалії (це якщо не згадувати, що з тим же “Ювентусом” він став чемпіоном Італії). У Мессі також чемпіонський титул із “Барселоною” і провал у Лізі чемпіонів. А ще скандал і безпорадна гра на Кубку Америки, який завершився звинуваченням усіх навколо в корупції з боку Мессі. І навіть якщо не брати цих класичних опонентів, була “свіжа кров” – Вірджіл ван Дейк, заслуги якого відзначили в УЄФА (назвали кращим гравцем сезону).

У гравця “Ліверпуля” і чудова гра, і результати на всіх рівнях. Але річ у тому, що нагорода ФІФА – це радше гламурний стиль, аніж премія УЄФА, де багато що вирішують професійні журналісти, які в’їдливо усе аналізують та прискіпливо вибирають. У нагороду ФІФА їхній голос вносить лише чверть загальних цифр. Ще чверть дають уболівальники, які голосували на сайті. Зрозуміло, що вони в більшості своїй віддаватимуть перевагу тому, хто їм більше подобається, а не тому, хто грав краще в цьому році. І це логічно, адже не можна вимагати від уболівальника неупередженості. 

Ще половина вкладу – капітани національних збірних і тренери. І тут теж великі проблеми: найчастіше вони ставляться доволі безвідповідально до процедури вибору, вважаючи, що їхній одиничний голос нічого особливо не вирішить. Тому теж за звичкою, “на автоматі” називають імена тих, кого просто знають, не замислюючись над тим, що нагорода – це лише підсумок року, а не всієї історії футболу. От і виходить, що премію присуджують, по суті, не кращому гравцеві року, а найбільш популярному, найбільш яскравому.

Навряд чи хтось стане сперечатися, що Мессі – один із кращих, якщо не кращий футболіст світу. Це так. Але ж премія для того, щоби підбити підсумки сезону! Інакше її варто було вручати раз на два-три роки. Цікаво, якщо порахувати окремо голоси всіх чотирьох складових, то журналісти віддали перше місце ван Дейку, всі інші – Мессі.

У підсумку Мессі набрав 48 балів, у ван Дейка їх 38, в Роналду – 36. Якщо цікаво, ці троє проголосували так: Мессі поставив на перше місце Садіо Мане, другу позицію віддав Роналду, на третю поставив Френкі де Йонга. Кріштіану взагалі не включив у свою трійку Мессі, віддавши перевагу де Лігту, де Йонгу і Мбаппе. А ось ван Дейк на перше місце поставив саме Мессі, наступними були одноклубники Мане і Салах.

Наостанок назвемо вибір українських представників. Нашу країну представляли Андрій П’ятов (капітан збірної України), Андрій Шевченко (головний тренер) та Артем Франков (головний редактор видання “Футбол”). У трійці П’ятова – Вірджіл ван Дейк, Френкі де Йонг, Мохаммед Салах. У Андрія Шевченка кращими стали Мохаммед Салах, Кріштіану Роналду, Ліонель Мессі. У Франкова – Вірджіл ван Дейк, Еден Азар, Мохаммед Салах.