У заключній день літнього трансферного вікна 2019 го року український медіапростір розірвала новина про перехід Євгена Коноплянки з гельзенкiрхенського „Шальке” в стан чинного чемпіона України донецького „Шахтаря”. Те, що Коноплянка покине німецький клуб, було відомо давно, але головним претендентом на українця був турецький „Фенербахче”. Однак епопея з підписанням контракту з турками стала занадто довгою, і пропозиція від єдиного представника України на груповому етапі Ліги чемпіонів у цьому сезоні надійшла акурат вчасно. Євгену довелося пропустити тренування національної збірної для залагодження останніх деталей переходу, проте позитивний результат переговорів точно знизить психологічне навантаження на виконавця. З місцем працевлаштування вдалося визначитися, і це – добре!

Залишилося лище зрозуміти, чи потрібний Євген донецькому клубу. Звичайно, у Коноплянки є чимало переваг. До всіх відомих і вже звичними швидкості і вибухового дриблінгу, Коноплянка почав додавати певні малюнки глибокого тактичного порозуміння з партнерами на полі. Приводом розвиватися в “футбольному розумі” стала втрата місця в складі „Шальке”, симптоматика якого була закладена ще під час виступу за „Севілью”. Євгену знадобилося надто багато часу для того, щоб прийти до правильного шляху розвитку своїх навичок, і це обернулося “зворотним квитком” до України. Однак це не кінець кар’єри. Євген, як і раніше, мотор атаки, який поодинці здатний перевертати розвиток подій практично будь-якої зустрічі. Звичайно у Коноплянки чимало недоліків. Він нечастий гість в оборонній грі своєї команди, та й умінням вести боротьбу за м’яч також ніколи не відрізнявся, як би того не вимагали головні тренери клубів, за які він виступав. Друга проблема Коноплянки неодноразово спостерігалася під час усієї кар’єри – втрата бажання грати на повну силу. І очевидно, що боротися з цим моментом йому належить виключно власними силами.

Позиція Коноплянки на полі визначена досить чітко – гравець лівого крила лінії атаки з уже  встояним технічним арсеналом. У „Шахтарі” йому конкуренцію складе Манор Соломон і Тайсон, якого „гірники” так і не продали в це трансферне вікно. За великим рахунком, Коноплянка може цілком замінити Тайсона з ігрових характеристик на футбольному полі, якщо приділятиме більше уваги грі без м’яча, проте в плані психології „Шахтар” без Тайсона  ризикує сильно втратити.

Натомість із приходом Коноплянки „гірники” отримали досить цікаву опцію у вигляді ще одного “українського паспорта” в атакуючій лінії. І це є більш важливим моментом, аніж може видатися на перший погляд. У першу чергу, це дасть необхідну для Каштру опцію задіяти на позиції правого захисника бразилійця Додо. 

Та й інші позиції можуть бути закриті за рахунок появи Коноплянки на футбольному полі. Наприклад, центр оборони, де періодично з’являється Давид Хочолава, і куди вже запрошений капітан молодіжної збірної Бразилії Віта. 

В цілому цікаво буде спостерігати за „Шахтарем”, в складі якого атакуючу лінію можуть скласти футболісти виключно з українським громадянством, хоч і не всі з них народжені в Україні. Мова про Марлоса, Коваленка, Коноплянку і Мораеса. Як би не було на початку своєї кар’єри за донецький „Шахтар”, Євген Коноплянка буде отримувати регулярну ігрову практику в рамках української Прем’єр-ліги, попервах виходячи на заміну. Можливо, на адаптацію в прискореному режимі знадобиться близько місяця, а далі все буде залежати від волі випадку, головне – щоб обійшлося без пошкоджень при форсуванні підготовки. З огляду на специфічний підхід Луїша Каштру, Коноплянка може бути задіяний навіть у центральній зоні, проте доцільність прийняття даного рішення відходить виключно до тренерської прерогативи. У будь-якому випадку, Шахтар зробив грамотний трансфер, підстрахувавши себе на випадок можливих “рухів” з боку Тайсона, якій все ще мріє покинути Україну і цілком може це зробити у зимове трансферне вікно.