У понеділок, 21 січня, на 48-ому році життя перестало битися серце одного з найкращих українських баскетболістів періоду незалежності Олександра Окунського. Видатний у недалекому минулому центровий не зміг подолати онкологічне захворювання.

Олександр Окунський народився 13 липня 1971 року в столиці Молдови Кишиневі. Але оскільки сильної, за мірками СРСР, команди там не було, обдарованого і з надзвичайними даними хлопця швидко переманили в Україну. Баскетбольну кар’єру 17-річний велетень зі зростом два метри і 14 сантиметрів розпочав у складі вищолігового донецького “Шахтаря”, а вже через рік опинився у складі київського “Будівельника”, який у 1989-ому саме здобув титул чемпіона СРСР. Паралельно Олександр отримав запрошення до юнацької збірної СРСР, з якою у 1990-ому став віце-чемпіоном Європи.

У складі киян Окунський виступав впродовж семи років і виграв з командою чотири чемпіонських титули (1992, 1993, 1994, 1995 роки). Після того, як “Будівельник” почав відчувати перші фінансові труднощі, а у його конкурентів з’явилися ліпші умови, Олександр у сезоні-1995/1996 повернувся у “Шахтар” і став з донеччанами срібним призером чемпіонату України. Впродовж наступних двох сезонів виступав за одеську “БІПА-Моду-СКА”. За допомогою Олександра одесити спершу теж виграли українське срібло у 1997-ому, а через рік вперше в історії стали чемпіонами України.

З літа 1998-го Окунський вирішив спробувати свої сили за кордоном. Чотири наступних сезони він чергував виступи за угорську “Дарюшшафаку” (1998/1999, 2000/2001) і литовський “Летувос Рітас” (1999/2000, 2001/2002). Обидва литовських сезони завершилися здобуттям чемпіонських титулів.

Наступні два сезони Окунський провів у складі топових балканських клубів – у 2002/2003-ому представляв хорватську “Цибону” з Заґреба, а через рік виступав за чорногорську “Будучност” з Підгориці.

Повернувшись у 2004-ому в Україну провів кілька матчів в складі БК “Київ” та БК “Одеса”, Окунський завершив кар’єру у 2005-ому як гравець грецького “Мента”.

За збірну України Олександр виступав у 1993 – 2003 роках, провів у її складі 47 офіційних матчів і набирав у середньому по 10,5 очка. З національною командою Окунський грав у трьох фінальних частинах Євробаскета.

Красномовною характеристикою ставлення Окунського до національної команди є цитата з інтерв’ю тодішнього тренера збірної Геннадія Защука газеті “Поступ” після чемпіонату Європи-2001.

“Окунського хочу виділити окремо, – сказав тоді Геннадій Сергійович. – Він сьогодні – справжній патріот команди. Він ніколи ні від кого нічого не вимагає, а лише виходить на майданчик і показує, на що здатен. І якби у нас вся команда була така, то, впевнений, у Туреччині ми би стали справжньою сенсацією чемпіонату”.

І справді, то були ті часи, коли через безгрошів’я і відсутність страхових гарантій виступів у складі збірної уникали навіть окремі представники українського чемпіонату, не кажучи вже про легіонерів з провідних закордонних клубів.

Впродовж останніх п’яти років Окунський вів нерівну боротьбу з онкологічним захворюванням. Кошти на лікування збирали всією баскетбольною спільнотою, зусилля медиків трохи продовжили Олександрові життя. Втім, дива, на жаль, не сталося...

Розуміючи, що його життя добігає кінця, Олександр, принаймні, на власній сторінці у Facebook до останнього намагався жартувати і викладав повідомлення про потребу допомагати українським воїнам.

Коли 5 жовтня минулого року не стало іншого видатного центрового, 44-річного Григорія Хижняка, Олександр виклав у пам’ять про колишнього партнера за “Будівельником” та збірною України відео матчу національних команд України і Литви у 2002-ому.

Олександр пережив Григорія трохи більше ніж на три місяці...