Змагання проводяться з 2014 року за ініціативою принца Гаррі. Перші пройшли в побудованому за два роки до цього лондонському Олімпійському парку. Другі ігри відбулися вже в 2016 році у Флориді в спортивному центрі діснеївського комплексу. Треті – в 2017 році в Торонто. Цього року змагання протягом тижня прийматиме Сідней. Для України це ще один етап реабілітації військовослужбовців-учасників АТО. Також “Ігри” покликані змінити ставлення в суспільстві до людей з інвалідністю.

Крім України, на “Іграх” виступлять збірні Польщі, Афганістану, Австралії, Канади, Данії, Естонії, Франції, Грузії, Німеччини, Іраку, Італії, Йорданії, Голландії, Нової Зеландії, Румунії, Великобританії і США.

Змагання 2017 року в Торонто стали першими для України. В цьому році повторити або поліпшити торішній результат буде складно – в Канаді наша команда виграла 14 медалей: 8 золотих, 3 срібних і 3 бронзових. У загальному командному заліку Україну змогла обійти тільки Канада.

Цього разу наша збірна в складі 15-ти чоловік візьме участь у шести дисциплінах: легка атлетика (біг, штовхання ядра, метання диска, стрибки в довжину), плавання (запливи на 50 та 100 м вільним стилем, брасом і на спині), веслування на тренажері (1-хвилинний спринт і 4-хвилинна витривалість), велоспорт на шосе, стрільба з лука, пауерліфтинг.

Команду визначали з числа переможців та призерів національних “Ігор нескорених”, які пройшли в Києві 12 травня. Координатор проекту в Україні Оксана Горбач в інтерв’ю СТБ розповіла про відбір:

“Прийняти рішення про те, хто потрапить до збірної, було дуже важко. У фінальному відборі брали участь переможці національних змагань, тобто вже кращі. Загалом конкуренція в цьому році була дуже серйозною. У минулому році на національних “Іграх” змагалися 106 учасників, зараз – 172, з яких 68 потрапили у фінальний відбір. До збірної-2018 ми змогли взяти, відповідно до квоти, виділеної для України, тільки 15 осіб”.

Рішення про включення учасника до збірної приймала комісія в складі тренерів збірної, представників ветеранської громадськості та організаторів. Оцінювали не тільки спортивну складову, а й психологічні якості – проводили особисті співбесіди.

За час підготовки з червня по жовтень збірна провела 3 тренувальні збори. Цього року українська команда дебютує в декількох нових для себе категоріях: біг на візках, ручний велосипед, стрибки в довжину, метання диска, естафета з плавання.

У кожного з українських учасників своя мотивація і своя історія. Так на Олександра Зозуляка під час бою в зоні АТО наїхав танк: “Спорт для мене – прийти до нормального способу життя, не вдаватися до пияцтва, займатися корисною для себе і для інших діяльністю. Поранення отримав 25 січня 2015 року при обороні пункту “Валера”, на мене наїхав танк. Оскільки я був трохи контужений від звуку снаряда, який вибухнув позаду мене, я звалився в окоп, почув гул танка і зрозумів, що він їде прямо на мене. Я вирішив стрибнути під танк, вийшло не дуже вдало – танк різко повернув, пройшовся по лівій частині тіла один раз, розвернувся і проїхався ще раз.

Лікування спочатку проходив в Артемівську, потім перевезли до Києва. Я зрозумів, що потрібно рухатися далі, якось відновлюватися. Якщо я нічим не займаюся, то починає все боліти, нити. А коли займаюся спортом, відчуваю себе нормально”.

Полтавцю Юрію Дмитренку довелося ампутувати ногу нижче коліна через вибух на міні в зоні АТО: “Наша група розвідників потрапила в засідку, підірвалися на міні. Я був у складі групи евакуації, і під час прикриття теж підірвався на протипіхотній міні, так втратив частину ноги. Був у госпіталі, ще не поставили протез, а я вже їздив у тренувальний зал, почав брати участь у змаганнях “Ігри героїв”, почав займатися крос-фітом.

У 2017 році побачив, що Україна братиме участь в “Іграх”, подав заявку і потрапив у резерв. Цього року тренувався більше, хотів потрапити в основу і потрапив. Спорт для мене зараз відіграє дуже велику роль. Після поранення я зрозумів, що тільки коли я тренуюся в залі, у мене є сили для життя. Ти просто відчуваєш своє тіло нормальним. Мета змагань – показати світові Україну, нагадати світові про війну з Росією на нашій території”.

Єдина дівчина в складі збірної – Майя Москвич із Луцька, теж ветеран АТО: “У 2014 році я йшла на війну з однією мотивацією – звільнити територію, встановити прапор України над Донецьком і Луганськом, вигнати ворога. Я 3 роки прослужила, втратила своє здоров’я і повернулася з війни ні з чим. Мені було психологічно дуже важко, але коли я вирішила взяти участь у змаганнях і почала ходити на тренуванні, почала спілкуватися з людьми, тренерами, працювати над собою, мені стало дуже цікаво, це стало реабілітацією для мене. Мені стало легше, і я знову починаю вірити в себе. “Ігри” для мене – можливість почати нове життя після війни”.