Після першого матчу плей-оф, який завершився перемогою голландців з рахунком 3:1, були сподівання на те, що київський клуб дасть бій супернику і зуміє пробитися у груповий турнір, але як показав матч, нинішнє “Динамо” не має жодних резервів ані моральних, ані технічних, аби боротися за головний європейський трофей. По суті, столичний клуб грав лише перші п’ять хвилин, під час яких голкіпер “Аяксу” Онана якимось дивом зреагував на підставлену Вербичу ногу, відбивши удар практично впритул. Як показав час, це був єдиний серйозний момент, створений “Динамо” біля воріт гостей. А забивати потрібно було не один, а як мінімум два м’ячі.
Далі на полі не було української команди. Перші 15 хвилин “біло-сині” завершили з показником володіння м’ячем лише на рівні 38%. “Аякс” тотально захопив територію і не тільки не закривався, але і намагався здійснювати активні атаки. Як результат – “Аякс” мав неймовірну можливість, щоб забити. Але Тадич не реалізував пенальті.
Як і в Амстердамі, “Аякс” перевершив суперника за кількістю виконаних передач і їх точності – 448 (82%) проти 364 (79%). І якщо щось подібне можна назвати сюрпризом лише з натяжкою (все-таки атакувати і створювати моменти більше потрібно було саме “Динамо”), то ось чергові невтішні показники в єдиноборствах просто неприємно вражали. Кияни повністю програли боротьбу суперникові – 48% єдиноборств залишилися за футболістами “Аяксу”, в той час як у “Динамо” таких статистики нарахували лише 34%.
“Динамо” провело 22 позиційні атаки, з яких лише 3 завершило ударами! У “Аяксу” було 34 позиційні атаки, 12 з яких призвели до ударів по воротах суперника. Різниця, як то кажуть, відчутна.
При цьому в черговий раз у “біло-синіх” не було ніякої контргри. За весь матч футболісти “Динамо” лише двічі спромоглися організувати і провести контратаки, але в обох випадках завершити їх ударами так і не змогли.
Досить красномовним є ключова індивідуальна статистика футболістів “Динамо”. З польових гравців виділити практично нікого. Більш-менш непоганий футбол продемонстрували Кенджера і Циганков, але перший провалився у моменті з пенальті, який був “привезений” поляком у свої ворота фактично на рівному місці, а другий при загалом непоганій активності був вкрай неефективний у грі в пас – відсоток браку в Циганкова був катастрофічний.
Далеко не найкращий свій матч продемонстрував Вербич. Від словенця, який на старті сезону почав перетворюватися в одного із ключових гравців команди, очікували набагато більше, однак і він загубився на полі.
Провальніші показники у Шепелєва. Володимир зовсім випав із гри, і не дивно, що після перерви його замінили на Гармаша. Чому Хацкевич наполегливо продовжує ігнорувати Шапаренка – залишається питанням, відповідь на яке, очевидно, все ж має інші, кардинально відмінні від ігрових і функціональних, причини.
Навіть статистично Шапаренко за трохи більше ніж півгодини ігрового часу зробив на полі більше, ніж Шепелєв за цілий тайм. Але Хацкевич вважав саме цього гравця найкращим вибором, за що і поплатився – у Києві Шепелєв не виграв жодного із семи єдиноборств, в яких взяв участь.
Що стосується атаки “Динамо”, то травма Бесєдіна поставила тренерський штаб “біло-синіх” у скрутне становище, однак там у результаті віддали перевагу зробити ставку на новачка Супрягу, а не на куди більш адаптованого до командної гри Русіна.
Після матчу Хацкевич зізнався, що з виходом Супряги була надія на його швидкість, проте в підсумку молодий форвард залишився без м’яча. Провину за це білоруський фахівець поклав на півзахист: “Супряга залежить від моментів, до нього рідко м’яч доходив. На початку трохи було моментів, але потім практично без м’яча грав. Тут більше претензій до наших півзахисників”.
Можливо, це і так, але з іншого боку, хто заважав гравцю при такій грі відходити назад у пошуках м’яча, щоб намагатися допомагати своїм партнерам організовувати атаки? Хто заважав йому вести більш командний футбол, частіше відкриваючись і пропонуючи себе, а не “зависаючи” попереду в очікуванні м’яча? Показово, що за весь матч юний форвард відзначився лише трьома передачами, в той час як Русін записав на свій рахунок два паси за 5 хвилин.
У зв’язку з цим логічніше було б, якщо б тренер узяв провину за невдалу гру форварда на себе, мовляв, не вгадали і все таке. Однак в результаті Хацкевич вирішив все перекласти на свій півзахист. Цікаво, чим, якщо не банальним фартом, можна було б назвати вдалу гру форварда в найважливішому матчі за право вийти в Лігу чемпіонів, враховуючи, що йому лише 18 років, а в поточному сезоні за його спиною жодної ігрової практики? Хацкевич ризикнув (думається, багато в чому і через вкладених у трансфер коштів, в той час як Русін є вихованцем клубу і на його утримання витрати незрівнянно менші), але програв. І крайніми виявилися півзахисники.
Можливо, це був своєрідний сигнал керівництву команди. Тому що “Аякс”, який поставив перед собою ціль повернутись до групового етапу Ліги чемпіонів, влітку купив гравця збірної Сербії в атаку та гравця збірної Нідерландів у захист. На Тадича та Блінда амстердамці потратили десятки мільйонів євро, при цьому зберегли Зієха, на якого напевне були претенденти, та молодих талантів Де Лігта та Де Йонга. Тобто “Аякс” працює над тим, щоб повернутись до когорти найкращих клубів Європи. А “Динамо” обмежується придбанням нікому невідомих бразильців на непроблемні позиції та фактично втратою всього нападу.
Можливо, керівництво “Динамо” вже погодилось йти шляхом східноєвропейських донорів для топ-чемпіонатів. В цьому, власне, нічого поганого немає – хорвати, чехи, поляки, словаки, серби з цим якось живуть, радіючи періодичним проривам, які гарантують додаткові прибутки. Тож і київські вболівальники звикнуть. Це питання часу. Поки ж відбувається руйнація стереотипу – “Динамо” вже не команда рівня Ліги чемпіонів.
Попереду в “Динамо” Ліга Європи, де завдання просте і зрозуміле – заробляти бали в клубний рейтинг, покращуючи позиції в таблиці і розмір потенційних бонусів у Лізі чемпіонів наступного сезону. Наразі дуже теоретичних бонусів, оскільки без виразної гри потрапити у груповий турнір Ліги чемпіонів киянам можливо лише з першого рядка чемпіонату України.