В'ячеслав Сенченко, чемпіон світу за версією WBA у вазі до 66,7 кг, про перемогу над Юрієм Нужненком, плани на майбутнє і хороші враження від Львова

Нещодавно в Донецьку відбулася безпрецедентна в історії українського професіонального боксу подія - уперше два українці провели бій за світовий чемпіонський титул. Чемпіон світу за версією WBA у вазі до 66,7 кг броварчанин Юрій Нужненко не зміг захистити свій пояс у поєдинку з офіційним претендентом В'ячеславом Сенченком з Донецька. Уродженець Кременчука переміг за одноголосним рішенням суддів. Сенченко став сьомим в історії українським чемпіоном світу - після братів Кличків, Дзиндзирука, Котельника, Сидоренка і Нужненка. Днями новий чемпіон світу дав телефонне інтерв'ю для "Пошти".

- В'ячеславе, які відчуття переживає людина, яка сім років йшла до мети (завоювання титулу чемпіона світу - "Пошта") і нарешті досягла її?

- Знаєте, я наразі не до кінця усвідомив, що став чемпіоном світу. Спокійно реагую на це. Задоволений, що виграв бій. Розумію, що він був дуже важливий для мене. А сказати, що щось переживаю надзвичайне, не можу. Такого нема наразі.

- Якби Вам перед початком професійної кар'єри сказали, що до чемпіонського бою потрібно йти сім років, Ви б пішли знову цим шляхом?

- Я наперед знав, що це буде нешвидко. Розумів, що потрібно дочекатись цього бою.

- Був такий період, з 2005-го до 2008 р., коли Вас явно перетримали на посередніх боксерах. Хоча Ви і тоді були готові до серйозних боїв. Руки не опускалися від цього?

- Я чекав свого шансу, наполегливо тренувався. Ішов до своєї мети. Хоча, справді, був період, коли багато хто мені казав, що треба покидати бокс. Багато людей не вірили в мене. Але такі розмови, таке ставлення мене ще більше мотивувало і заводило довести, що я можу щось у боксі досягнути. Я ішов у зал і ще наполегливіше тренувався.

- Славо, проаналізуймо Ваш бій з Нужненком. Головний тренер збірної України Дмитро Сосновський перед цим боєм говорив: "Якщо Сенченко зуміє втримати Нужненка на дистанції, не вв'язатися в розмін ударами, то він зможе перемогти". По суті, так і вийшло...

- Дім Дімича давно знаю і поважаю його думку. Вважаю, що в нього були підстави це говорити.

- Впадала в очі Ваша вища швидкість і рухливість, ніж у Нужненка. Ці чинники також стали одними з вирішальних у перемозі?

- У принципі, так. Знаєте, я по собі відчуваю, що є ще куди рости, прибавляти, і я можу ще краще боксувати. Я не вважаю, що це був пік моєї форми.

- Чемпіон світу Андрій Котельник бачив Вас фаворитом, кажучи, що Ви будете більш мотивовані. Цей чинник зіграв свою роль?

- Можливо. Я навіть не знав, що з приводу цього бою висловлювались Котельник і Дім Дімич. Дуже приємно. Так, я був дуже мотивований. Багато хто в мене не вірив, говорили, що я не виграю, що я не "дихаю", що я боксер шестираундових боїв. Тобто багато було критики на мою адресу. Це мене ще більше мотивувало. Я хотів усім довести, що готовий і 12 раундів боксувати, і стати чемпіоном.

- Нужненко після бою сказав, що якби був шанс повторити бій, він би раніше стартував...

- У них був свій план, у нас - свій. Я так розумію, вони будували тактику, зважаючи на мій бій з французом Фредеріком Клозе (8 липня 2008 року, Сенченко виграв за очками - "Пошта"). Вони бачили, що в тому поєдинку у мене були проблеми. І сподівалися, що і в цьому бою в мене будуть проблеми з витривалістю. І це було їхньою помилкою.

- Бій проходив і так у досить високому темпі. Як гадаєте, він і Ви витримали б іще вищий темп?

- Думаю, так.

- На Заході після чемпіонських боїв прийнято влаштовувати фуршет. У Донецьку як було з цим?

- Фуршет був після бою. Але я поїхав, бо в мене були проблеми з руками. Я дуже сильно їх порозбивав і поїхав у травматологію робити знімки. Бо мені погано затай­пірували руки. Вважаю, що, якби не травмовані руки, я міг би бути більш жорстким і більш акцентованими були б удари. А оскільки руки я порозбивав уже на початку бою, то мені було дуже боляче і важко бити ними.

- У кліпі на каналі "Мега­спорт", який показали перед боєм, Юрій Нужненко говорив російською, а Ви українською. Це було в рекламних цілях чи насправді в Донецьку добре знають українську мову?

- Я дуже поважаю українську мову, свою країну, корені. У мене батько і мати українці. І вони розмовляють українською мовою. Так, я живу в ро­сійськомовному Донецьку. І з дитинства розмовляв в основному російською. Я не хочу розмовляти на ламаній мові - українській і російській. Якби я міг розмовляти українською, красиво, як, наприклад, у Львові розмовляють, із задоволенням говорив би українською. Мені не соромно розмовляти українською і не соромно, що я українець.

...А щодо ролика, журналісти з каналу "Мегаспорт" мене запитали, чи буду я говорити українською. Я відповів: "Звісно, буду. Жодних проблем". Я їм інтерв'ю давав. Вони сказали, що інтерв'ю можу давати ро­сійською. Я кажу: "Ні. Інтерв'ю також даватиму українською. Ви мене запитуйте українською, і я вам відповідатиму українською. Я можу забути якесь слово, але в принципі рідну мову я знаю".

- Гонорари боксерів не розголошувалися. Можете хоч щось повідомити на цю тему - призовий фонд турніру і центрального бою, наприклад.

- Призовий фонд не розголошувався і, думаю, не буде розголошуватись. Тому і я не буду озвучувати призовий фонд.

- Для Вас це був найбільший гонорар у кар'єрі?

- Так. Гонорар - це добре, але для мене це був дуже важливий бій у плані завоювання титулу. Гонорар - це те, що потім приходить. Для початку я собі не ставив за мету заробити гроші. Для мене важливіше в цьому бою було звання, ніж гонорар. У наступних поєдинках я, звісно ж, хотів би саме заробити.

- Який бій був важчий - з Нужненком чи Клозе?

- Напевно, з Нужненком. Хоча з Клозе було багато помилок у моїй підготовці, проблеми були зі здоров'ям, тому бій такий важкий вийшов.

- У кінці бою з Клозе складалося враження, що Ви були на межі нокауту. Дійсно було так, як здавалося по телевізору?

- Не сказав би, що був на межі нокауту. Була проблема зі зневодненням організму, я втратив багато рідини. Під час бою була спека до 40 градусів. Чистих ударів я не пропускав.

- Ви досить високий для своєї категорії. Багато доводиться зганяти кілограмів?

- Я важу 70-71 кг. Тобто кілограмів чотири-п'ять у мене зайвих. Порівняно з іншими боксерами, не так і багато доводиться скидати.

- Президент компанії "Union Boxing Promotion" Юрій Рубан нещодавно сказав, що є кілька пропозицій для Вас  щодо наступного бою: з Франції, від "Golden Boy Promotion" про зустріч з Шейном Мослі і від Віталія Кличка - про реванш з Нужненком. Який варіант для вас найбільш бажаний, а який - найбільш вірогідний?

- Найбільш бажаний, звісно, з Шейном Мослі. Все-таки він зірка світового рівня. А який найбільш вірогідний, навіть не знаю. Нехай керівництво компанії вирішує. У принципі, я не обговорюю кандидатури своїх суперників. Мені кажуть дату та ім'я суперника, і я починаю готуватись. Є люди, які підбирають суперників. А я просто погоджуюсь і готуюсь до бою.

- Юрій Рубан також відзначив, що Ви реально і психоло­гічно готові до бою з Мослі...

- Психологічно я готовий. Але вважаю, що готуватися до цього бою слід в Америці. Тоді реальніше буде щось показати.

- У 2003 році Ви були на тренувальному зборі в Лас-Вегасі, де трапилася неприємна історія. Це не відбило бажання повернутися на американський ринг?

- У принципі, ні. А в тій неприємній історії, до слова, винні американці. Вони не зробили бій. Боксер не приїхав на зважування, потім він не приїхав на сам бій.

- В'ячеславе, змінимо тему. Кубок Європи 1999 року у Львові пам'ятаєте?

- Так, звичайно. Я ж виграв у вашому місті. У фіналі Кубка Європи переміг Івана Гонцу з Молдови. Турнір пройшов на хорошому рівні. А взагалі, у мене про Львів дуже гарні враження. Я там часто бував. І з Романом Джуманом дружу. В нього вдома навіть гостював. І з Андрієм Котельником товаришую. Він мене не раз зустрічав у Львові.

- Коли востаннє були у Львові?

- Давно. У 2000-му чи 2001 році їхав зустрічати Новий рік в Коломию через Львів. І в місті Лева трохи погуляли з Кірюхіним і Кудіновим (сміється).

- Які найближчі плани і на перспективу?

- Найближчі плани - відпочити, набратися сил, залікувати рани. І почну тренуватися, готуватися до наступних боїв. Не хочу зупинятися на цьому. Хочу досягнути більшого.