або Переможців не судять
Футбол - це гра, якою захоплюються сотні тисяч; гра, за якою спостерігають мільйони; футбол - це життя. Зі своїми світлими та темними сторонами. Якщо світлий бік завжди на видноті, то темний - непомітний. Однією з таких не завжди помітних речей є брутальна поведінка футболістів, а точніше, невидима для ока провокація, яка згодом призводить до тієї ж брутальності.
Напевно, найвідоміший приклад неспортивної поведінки футболістів - це фінал першості світу 2006 року. Останній матч у кар'єрі Зінедіна Зідана був зіпсований його ударом у груди Матерацці, майстра провокації. Це був останній момент кар'єри Зідана. Фінал чемпіонату світу. Скільки ще потрібно слів, щоб усвідомити, як треба було вивчити суперника, аби той умить вибухнув і втратив розум?
"Це кодекс етики у футболі", - говорив Фернандо Єрро, тодішній захисник "Реала". "Усе, що відбувається на полі, - священне. Там і залишається. Я приймав душ, і там усі негативні спогади про матч і залишав. Удари по ногах, образи трапляються постійно і будуть траплятися, тому що йдуть разом з історією футболу, тримаючись за руку. Чи залишається незведена рахівниця? Цього немає між профі".
Але про незведені рахунки потрібно було запитувати не Єрро, а, наприклад, Халанда, який грав за "Манчестер Сіті". Якось норвежець сильно травмував легендарного Роя Кіна з "Манчестер Юнайтед". Через чотири роки, 2001-го, травма повторилася, але змінилася жертва: "Я чекав кілька років, щоб зустрітися. Досить часу. М'яч був біля його ніг. Я сказав йому: "Спробуй це, козел", - згадував Кін у своїй автобіографії. Халанд відтак більше не грав на високому рівні.
У грі мільйонів, так склалося історично, безліч прикладів брудної гри. Багато хто все-таки схильний забувати про все після фінального свистка. Аргентинець Карлос Білардо, свого часу тренер збірної Аргентини, "Хімнастіка" з Ла-Плати і "Севільї", заснував "кафедру прикладної провокації" у футболі. Він просив захисників "Хімнастіка" вивчити імена дружин і дівчат суперників, щоб у потрібний момент образити їх. Якось камери вихопили епізод з матчу, коли він кричав: "Стань йому на ногу!", і це лише верхівка айсберга.
Звісно, згодом Білардо виправдовувався і захищався: "Це просто речі, які говоряться, але ніколи не робляться. Мені говорять про правило "faіr play", і я не розумію, чому ці ж люди аплодували Зідану за удар головою". "А як щодо провокацій? Усі ваші суперники говорять про це, - запитували тренера. - Цей прийом працює лише тоді, коли суперник не навчений не відповідати на провокації".
Тренери звикли вчити своїх підопічних не тільки грати у футбол, але й не відповідати на провокації. Гус Хіддінк, 1988 року, перед матчем Кубка європейських чемпіонів між його ПСВ і французьким "Бордо" був схвильований тим, що його команді не вдасться впоратися з гравцем французької команди Тігана. І він вирішив, що потрібно його травмувати. Хіддінк досяг цього з допомогою Гілхауса, який відправив Тігана у медпункт зумисне, і про це після матчу зізнався Куман, якого керівництво голландського клубу покарало, і він не грав у півфіналі проти "Реала" через те, що сказав зайве.
У футболі багато викрутасів і маленьких пасток. Марко Матерацці був дрібним провокатором. Зідан повівся на провокацію. Але річ у тому, що перемога не аналізується в особистостях. Гнів ніколи не є корисним у професійному спорті. І перемога дістається тому, хто вистоїть, виявиться сильнішим, хто більше її прагне. І навіть гравці, які ніколи не були провокаторами, інколи заради перемоги здатні на все. Так в одному з матчів за мадридський "Реал" славетний іспанський "мачо" Мічел схопив не менш славетного колумбійця Карлоса "Пібе" Вальдерраму за... геніталії. Сам Вальдеррама сказав про це пресі так: "Мічел хотів мене вивести з рівноваги і свого досяг. У моїй країні цей "жест" означає страшну неповагу. Мені досі згадують цей інцидент, батько жартує наді мною, а я у відповідь завжди дарую йому футболки "Реала" .
"Я втратив розум. Я хочу попросити вибачення у Руді за те, що зробив", - виправдувався на ЧС 1990 року Франк Раайкард, ще один футболіст, якого ставили у приклад, який завжди був спокійним хлопцем. Але він не зміг стерпіти образи на свою адресу й двічі плюнув у Руді Фьоллера. Іншого голландського генія - Йогана Круїффа - вигнали з поля під час матчу "Барселона" - "Малага" через реакцію на слова, що він "син повії". Навіть Марко Ван Бастен одного разу вирішив покарати кривдника: ударив ліктем суперника і зламав йому вилицю. Пізніше він також визнав свою провину.
Але були і такі, чиєю головною характеристикою була постійна брутальність. Наприклад, Вінсент Пітер (Вінні) Джонс, більш відомий у футбольних колах, як Костолом. Доля привела його у "Вімблдон", де Джонс просто був "своїм хлопцем" - недарма її гравців називали тоді не інакше, як "бандою психів". "Вімблдон" був силовою, надзвичайно потужною й агресивною командою, яка грає в типовий футбол "бий-біжи". Але навіть така ігрова концепція давала свої плоди - команда з Лондона незабаром вийшла у вищий англійський дивізіон, де Джонс на словах відразу схопився з Кенні Далглішем. Далгліш під час матчу нишком ударив Костолома, на що Джонс пообіцяв відірвати форвардові голову і зробити з нею кілька процедур, зокрема, засунути її Далглішу в "одне місце".
Під час матчу з "Тоттенгемом" одноклубник і друг Джонса, Джон Фашану, вів боротьбу з футболістом "шпор" Гарі Стівенсом. В сутичку втрутився Вінні Джонс і травмував... обох! Незабаром усю Європу облетіла фотографія: на ній був зображений ігровий епізод за участю Костолома - зі злою гримасою Джонс стискав у кулаку геніталії Пола Гаскойна.
Під час виступу за "Шеффілд Юнайтед" Джонс, здавалося, встановив вічний рекорд. Уже на п'ятій секунді Костолом вирубав Пітера Ріда й цілком заслужено одержав жовту картку. Але наступного року він зумів перекрити своє "досягнення"! Перейшовши в "Челсі", у матчі проти своїх екс-одноклубників з "Шеффілда" Джонс грубо атакував Дена Вайтхауза, за що одержав попередження... на третій секунді (!) зустрічі. Рекорд, якому призначено бути безсмертним.
Не менш відомий і М'ясник з Більбао - Андоні Гойкоечеа. Величезного зросту, зі злим виразом обличчя, Гойкоечеа й справді нагадував монстра. На відміну від Вінні Джонса, Андоні діяв хитро, з розрахунком і максимально жорстоко. Як тільки суддя відвертався, М'ясник починав свою криваву роботу. Гойкоечеа міг плюнути в обличчя, невідхильно вдарити коліном у пах або в живіт. Після цього він спокійно відбігав убік, демонструючи повне нерозуміння того, чому ж суперник лежить на газоні.
А завершити цей список хотілось би все тим же Марко "Матрицею" Матерацці, без сумніву, одним із найкращих провокаторів світу. Про історію з Зіданом відомо всім. Але це був не єдиний випадок. Під час міланського дербі 2003 року Матерацці знущався над Андрієм Шевченком - плював в українця, бив його в лице, грубо хапав за футболку, експресивними монологами провокував на відповідні дії. Однак найбільше запам'ятався тоді потужний удар у пах, якого Матриця завдав нападникові.
