Не стояла осторонь і збірна України, яка нарешті може занести собі в актив цей світовий форум.

Напевно найголовніша подія світової першості, відбулася не на спортивних майданчиках, а в кулуарах. Конгрес Міжнародної федерації плавання (FINA), який традиційно відбувається під час чемпіонатів світу, прийняв історичне рішення про зміну назви синхронного плавання. Тепер цей вид називається “артистичне плавання”.

Відповідні зміни є однією з поправок до конституції FINA. За словами виконавчого директора FINA Корнела Маркулеску, нова назва буде ближчою і зрозумілішою людям.

“Назва була змінена для того, щоб дати новий імпульс розвитку синхронного плавання, щоб воно стало ближчим до преси та зрозумілішим для людей”.

Здавалось би, навіщо змінювати вивіску, але в цьому є сенс. Слово “синхронне” в назві виду свого часу привело до того, що з олімпійської програми безжально викинули соло.

Медалі в цій красивій синхронній дисципліні розігрували на трьох Олімпіадах (в Лос-Анджелесі, Сеулі та Барселоні), потім ФІНА спробувала крім соло й дуетів додати в програму Ігор ще й змагання груп, і отримала жорстокий опір з боку Міжнародного олімпійського комітету.

Проти появи в програмі групових змагань ніхто не заперечував, але було піднято питання: яке відношення до синхронного плавання має соло? Адже саме поняття “синхронного” має на увазі присутність у воді мінімум двох спортсменок. Але ніяк не однієї. В результаті відбулася рокіровка: групові змагання посіли місце сольних, солісток ж викинули з Олімпіад, обмеживши їх можливості участі в чемпіонатах світу.

Наступні спроби замахнутися на розширення олімпійської програми упиралися саме в назву спорту і давали підстави припустити, що рано чи пізно синхронне плавання все-таки буде перейменовано – саме з тією метою, щоб проштовхнути сольний вид програми в “олімпійські двері”. Тим більше що на цьому перейменуванні наполягав Міжнародний олімпійський комітет. З цієї точки зору поява артистичного плавання замість синхронного не виглядає ні випадковою, ні безглуздою.

Таким чином ФІНА, зважившись на радикальну титульну зміну, вбиває одним ударом двох зайців: підвищуючи шанс свого виду спорту розширити межі, а заодно вносить інтригу в одностороннє видовище, коли на протязі майже двадцяти років всі золоті медалі йдуть під один прапор. Адже саме росіяни, які є законодавцями мод в цьому виді спорту, чи не єдині виступили проти перейменування.

Поки змінювалася назва виду спорту, українські синхроністики, чи вже точніше артистки, зібрали небувалий врожай нагород. Традиційно все золото та срібло йде в актив збірних Росії та Китаю, нашим дівчатам, доводиться сперечатися з японками за бронзові нагороди і це протистояння за місце в медальній еліті завершилося з рахунком 6:1 на користь підопічних Світлани Саїдової.

Ганна Волошина та її подруги по команді вибороли по дві бронзи в соло та в дуеті, а також в довільній програмі групи. Ну а вишенькою на цьому солодкому торті виявилося “срібло” в комбінації (за відсутності діючих чемпіонок світу в цьому виді росіянок). Воно стало історичним тому, що раніше вище третьої сходинки на світових форумах представницям українського артистичного плавання підніматися не вдавалося.

Однак незважаючи на таку кількість нагород, розслаблятися не варто. Зважаючи на поступовий прогрес цього виду спорту в Україні, а також певний постолімпійський синдром інших країн, цей результат не можна назвати аж занадто несподіваним. Щоправда попри те, що від українок очікували нагород, але ніхто не думав, що вони зможуть виграти аж шість медалей.

Усе-таки в такому суб’єктивному і доволі консервативному виді спорту, яким є артистичне плавання, не так часто на передній план виходять нові країни. Як правило, перестановки в когорті лідерів відбуваються через зміну поколінь якоїсь з команд (от, наприклад, Іспанія, яка втрачає позиції через зміни на тренерську містку й омолодження складу), а не завдяки різкому прогресу інших.

Цей чемпіонат світу показав, що продовжується тенденція Олімпіади в Ріо – українські синхроністки разом із іспанками та японками є другим ешелоном лідерів, суттєво поступаючись росіянкам та китаянкам. Боротися з Росією та Китаєм за перші дві позиції – нереально, і говорити про те, що Україна, стала фаворитом в боротьбі за звання “третьої сили” теж не варто.

Потрібно розуміти, що артистичне плавання на чемпіонаті світу та артистичне плавання на Олімпіаді – це два зовсім різні види спорту. У той час як на світовій першості розігрується дев’ять нагород, на Олімпійских іграх – лише дві. Соло, змішані дуети, довільна командна комбінація – усі ці види відсутні на головному старті чотириріччя. А змагання серед дуетів та команд не розбиваються на дві окремі нагороди (технічна та довільна програми), а складаються в одне ціле.

І якщо тренерський штаб збірної України бачить кінцевою метою медаль на Олімпіаді в Токіо-2020, то турнір в Будапешті показав, що наша команда перебуває доволі далеко від омріяних нагород. За рік, котрий минув з моменту Ріо, Україна наблизилась і навіть обійшла Японію, але проектуючи цей прогрес на майбутні Ігри в Токіо, виходить, що азіатки й далі попереду.

Усе дуже просто: Японія буде господарем наступних Олімпійських ігор, тому ставлення суддів до цієї команди буде доволі поблажливим. Зважаючи на мінімальну різницю в рівні між українками та японками, нескладно догадатися, хто саме опиниться вище за суддівськими підрахунками.

Чому різниця в рівні мінімальна, якщо Японія взяла лише дві нагороди в Будапешті, а Україна – аж шість? По-перше, треба відкинути дві медалі Анни Волошиної в соло, а також варто забути про срібло в довільній командній комбінації. Японки, до слова, у цих трьох дисциплінах завоювали лише одну нагороду. По-друге, для більш об’єктивного підрахунку обидві олімпійські дисципліні варто рахувати в комплексі, а не окремо.

От і виходить, що в командних змаганнях Україна виграла в Японії лише чотири сотих (187,2929 проти 186,2590). Так як складність програм обидвох збірних приблизно однакова, українкам буде важко конкурувати з японками на їх території, коли на суддів тиснутимуть ще й глядачі. Трохи краща ситуація в парі – там Анна Волошина і Єлизавета Яхно “зняли” з результату японок Юкіко Інуї та Канамі Накамакі майже вісім десятих (185,9149 проти 185,1905).

Чемпіонат світу, в принципі, показав, що Україна готова боротися за ці медалі в Токіо. І ця боротьба не виглядає такою приреченою, як в Ріо, коли вище четвертого місця синьо-жовті аж ніяк не могли застрибнути. Але разом з тим, шансів на виграш бронзи поки не так багато – особливо мало їх в команді, трохи більше в дуеті. І шість нагород світової першості не змінюють цю картину, вони лише повинні стимулювати українок на подальший рух вперед.

Доволі неоднозначно виступили українці й у стрибках у воду. Там усі теж очікували бодай одну нагороду і вона була здобута. Однак не там, де прогнозували. Лідер нашої команди Ілля Кваша, повністю провалив індивідуальні стрибки. Ще на чемпіонаті Європи в Києві Кваша відзначав важливість гарного виступу в Будапешті. Український стрибун налаштовувався на успішний старт, але щось пішло не так. В індивідуальних стрибках Кваші помітно не вистачало стабільності: він міг видати два хороших стрибка, але потім завалитися і втратити всю свою перевагу. Такої стабільності вистачило для виходу в півфінал, але не більше.

Однак без нагород Кваша не залишився, разом з Олегом Колодієм, він виборов бронзу в синхронних стрибках з триметрового трампліну. І зробила це українська пара вражаюче.

Займаючи лише шосту сходинку перед заключним раундом, наші хлопці блискуче виконали один із найскладніших стрибків програми, набрали в сумі 429,99 і випередили більше, ніж на десять балів чемпіонів і віце-чемпіонів Олімпіади в Ріо британців Джека Логері/Кріса Мірса і американців Сема Дормана/Майкла Хіксона відповідно. Росіяни Євген Кузнєцов і Ілля Захаров, сенсаційно випередили в суперечці за “золото” китайців Се Сиі і Цао Юаня, українці програли лише 20,31.

Була приємна новина і з плавального басейну. Медалей світових форумів на “довгій воді” від українців чекали довго – аж десять років: останнім представником України, хто піднімався на п’єдестал планетарного турніру були наші брасисти – Олег Лісогор (“золото” ЧС-2007 на 50 м) та Ганна Хлистунова (“бронза” на 100 м). Після того ж, як екс-рекордсмен світу та його не менш титуловані колеги по збірній (Андрій Сердінов, Денис Силантьєв, Яна Клочкова та Ганна Хлистунова) пішли з великого спорту, у вітчизняному плаванні настала криза, адже резервів, які б одразу замінили зірок, тоді не було.

Надію на повернення до еліти подарували Андрій Говоров та Дарина Зевіна, котрі стали тріумфаторами Літніх юнацьких Олімпійських Ігор-2010. Андрія, який спеціалізується на спринтерських дистанціях (50 м вільним стилем та батерфляєм), відразу прозвали “новим Лісогором”, а Зевіну розглядали як потенційну заміну Клочковій.

Утім перехід з юнацького плавання до дорослого був для них не таким легким. Говоров за цей час устиг виграти купу медалей на “короткій воді”, “брав” нагороди на ЧЄ у “класичному” басейні, але до дебютної “бронзи” чемпіонату світу йшов сім років. Чекали від новоспеченого призера Будапешта-2017 п’єдесталу і на Олімпіаді, проте у Лондоні-2012 молодий дніпрянин зупинився за крок від фіналу.

Готуючись вже до Ріо-2016, Андрій та його тренер – Костянтин Карташов – вирішили повністю змінити систему тренувань: відмовились від зборів у складі збірної та почали співпрацю з бразильським фахівцем Аріелсоном Соарешем да Сілвою. Через короткий час це дало позитивний ефект: Говоров значно покращив свої результати та виграв чемпіонат Європи, але до медалі на Іграх трохи не вистачило – прикре п’яте місце у фіналі 50-метрівки вільним стилем.

А тепер, після довго­очікуваної “бронзи” ЧС на неолімпійському “батерфляї”, на спортсмена, сподіваємось, уже не тиснутиме “багаж” попередніх невдач. Цікаво, що сам плавець залишився незадоволений результатом: “Я б не сказав, що задоволений, адже їхав сюди перемагати. Мав шанси взяти “золото”, але, на жаль, мої рухи не були ідеальними”, – сказав засмучений Говоров, який, зауважимо, до фінального спринту батерфляєм пробився з найкращим часом.

Що ж стосується Зевіної, то 22-річна киянка також має кілька перемог на “короткій воді”, “класичне” “срібло” ЧЄ, але на світових форумах і Олімпіадах їй не щастить — два четвертих місця на ЧС-2011 та ЧС-2013 і дев’ята сходинка у Ріо-2016 (усе – на 200 м на спині). Невдало Дарина стартувала і в Будапешті, показавши лише 14-й результат у півфіналі стометрівки.

Варто відзначити і ще один український виступ. 18-річний Андрій Хлопцов, який голосно про себе заявив на Європейських іграх-2015 у Баку, де виграв 50 м батерфляєм, на цій же дистанції на дорослому ЧС-2017 в Будапешті несподівано пробився до вісімки найсильніших, побивши при цьому юнацький світовий рекорд. Хлопцов у заключному запливі фінішував сьомим, однак враховуючи його вік, при такому прогресі, в нього все попереду.