Якщо перед матчем більшість ставило питання: “навіщо нам такі матчі, проти команд-карликів?”, то після, у чималої кількості вболівальників, виникала думка “навіщо нам така збірна?”, адже фактично, гравці команди абсолютно проігнорували власних вболівальників, не продемонструвавши жодної жаги до перемоги. І якби суперником був хоча б європейський середняк, а це 182-а команда в рейтингу ФІФА... Хтось може сказати, що Мальта не така вже проста, що в ХХІ столітті, мальтійці обігравали Молдову, Естонію, Азербайджан, Грузію, Угорщину, Ісландію, не кажучи про більш екзотичних суперників... Грали внічию з ізраїльтянами, болгарами, албанцями. І навіть із хорватами, чехами і турками в офіційних матчах відбору. Але це не буде виправданням, оскільки нас мало хвилюють інші збірні, лише наша. Тому в актив Андрія Шевченка, який між іншим програв другий матч поспіль, можна занести головний наразі тренерський провал. І не варто шукати йому виправдань. За результат відповідає тренер. Тим більше сам Шевченко, напередодні зустрічі застерігав від недооцінки суперника. Відповідаючи на запитання журналістів, Андрій Миколайович суворо парирував: “Мальта – одна з найслабших збірних? Найслабша – це ваша думка. Мальта вміє оборонятися і, як спаринг-партнер, для підготовки до гри з Фінляндією нам підходить”.

Щодо самого матчу, то перший небезпечний епізод трапився вже на третій хвилині – Ярмоленко технічно скинув Морозюку вправо, Микола подав у дотик, і якби не відчайдушний підкат захисника – отримав би Селезньов м’яч у воротарському, залишившись віч-на-віч із голкіпером. Через п’ять хвилин танців по периметру штрафного гостей, мальтійці знесли Морозюка, а Малиновський вдарив повз стінку “на силу” в голкіпера.

Пара Ярмоленко-Моро­зюк не вгамовувалася: ще одна передача Андрія, ще одна подача Миколи – Селезньов на ближній штанзі намагається підрізати головою в кут, але, на жаль, потрапляє в сітку із зовнішнього боку воріт. А мальтійці відповіли голом.

Спершу контратака з прострілом – Морозюк страхує і перериває передачу. Кутовий, розіграш, подача в штрафний майданчик на яку відгукується Зак Мускат і вганяє головою м’яч у сітку воріт збірної України – 0:1. До речі, цей удар у мальтійців так і залишився єдиним за весь матч, який прийшовся у площину воріт.

Українці організували ще один удар зі штрафного в рукавички Хогга, тепер у виконанні Ракицького. А потім пішов дощ. І гра нашої збірної розклеїлася повністю. Натомість мальтійці осміліли, відійшли від воріт, почали зустрічати вже в центрі поля, в офсайді суперника ловити. Прорвати цю в’язку мережу на наступному ігровому відрізку вийшло лише раз: в три швидкі передачі Степаненку та Малиновському вдалося запустити Коваленка по лівому флангу, а той без особливої вигадки вперся в опікуна. Біля інших воріт наші захисники відпускають Еффіонга – форвард господарів спокійно вистрибує між Кучером і Ракицьким, пробиваючи головою, добре, що у ворота не влучив. І трохи пізніше він же завдав удару з гострого кута. Далі більше: Шембрі, спокійно викотився на П’ятова, і звалився на газон після торкання голкіперською рукавичкою ноги. Рефері пенальті не призначив.

А що українці? В них – неефективні за підсумком фінти Ярмоленка, невдалі спроби Малиновського відправити когось на побачення з голкіпером, стрибок Коваленка в ноги голкіперу після ризикованої передачі назад від мальтійських центрбеків. І лише на останній хвилині першого тайму – відмінна передача на лінію воротарської площини зі стрибком Селезньова – повз ворота.

У перерві Шевченко капітально змінив склад і кинув у бій молодих та завзятих, посилених для солідності Коноплянкою. І хлопці понеслися. Темп виріс, мальтійці знову відкотилися назад, а підопічні Шевченка почали крутити карусель по периметру. Моментів не збільшилося, але виглядати ця тяганина стала менш болісно. Щось особливе до кінця тайму згадати важко, лише під завісу зустрічі біля воріт мальтійців виникає щось примітне, проте гольовими ті моменти назвати було важко.

Таким чином Україна програла Мальті. В цьому результаті важко знайти хоч якийсь позитив, крім того, що ігрову практику отримали багато гравців збірної. Але про настрій у даному випадку говорити не доводиться – його просто не було. Підопічні Андрія Шевченка виходили на поле не на товариський матч збірної, а немов на звичайний спаринг у рамках тренування, тому довго не могли зрозуміти, що навіть такі суперники вміють огризатися. Завести хлопців не вдалося навіть тренерському штабу, нехай сам Андрій Шевченко після фінального свистка й намагався зберігати посмішку на обличчі та говорити про інформативність матчу.

Можливо, такий холодний душ, в прямому і переносному сенсі, буде корисним для нашої команди перед візитом у Тампере, дійсно струсоне її і змусить переосмислити деякі моменти, але про це ми зможемо говорити лише 11 червня.