Після ери Лобановського столичний клуб опускається в очах уболівальників усе нижче і нижче. Чехарда тренерських призначень на тлі піднесення донецького “Шахтаря” змістила з п’єдесталу флагмана українського футболу. Здавалось би, з приходом до керма команди Сергія Реброва ситуація змінилася. Однак, як тільки наставник втратив своїх іспанських помічників, які вирушили допомагати Андрію Шевченку в збірну, кияни немов здулися.

Київського “Динамо” боялися завжди. З часів першого незалежного чемпіонату України “біло-сині” вселяли страх у будь-якого опонента, за винятком напевно “Шахтаря”. Приїзд “динамівців” у будь-яке місто України супроводжувався великим ажіотажем, але не через очікування подвигу від своїх улюбленців, а скоріше через можливість подивитися на столичних зірок.

Зараз “Динамо” теж у стані збирати майже повні стадіони на виїзних матчах. Але вже через прямо протилежну причину – серйозних особистостей у команді не залишилося, а ось набір гравців середньо-високої кваліфікації дає господарям пристойні шанси на успіх. Головне – зіграти спокійно і дуже сконцентровано, і тоді все можливо.

Після більш-менш вдалих останніх сезонів цього року кияни натужно стартували в чемпіонаті. Проте очковий багаж поповнювався стабільно. А потім на НСК “Олімпійський” приїхала “Ворскла”, зіграла строго в обороні, швидко вибігала в контратаки і була максимально точна в завершальній стадії. Через тур подібний фокус у Києві повторила “Зоря” і навіть кілька наступних перемог поспіль ситуацію не виправили.

Здавалося б, це не тенденція, а лише виключення. Мовляв, “Динамо” просто першим не забило, а суперникам просто пощастило. Але і ця теза швидко розвіялася після матчів проти “Олександрії” та “Чорноморця”. Останні, програючи киянам удома, наприкінці матчів просто декласовували своїх суперників. Середняки УПЛ з претензіями на місце в єврокубках били “біло-синю” команду, чиєю візитною карткою багато років була відмінна фізична готовність, саме наприкінці зустрічей.

А коли 3 грудня на засніженому полі стадіону “Ворскла” полтавці, не здійснюючи нічого героїчного, відіграли дефіцит у два м’ячі, а потім мало не вирвали перемогу, стало ясно – в цьому сезоні “Динамо” чекає ще багато матчів без перемог. І зимова перерва ніяк не змінила цю ситуацію.

“Динамівці” втратили одну з ключових своїх переваг – магію імені і можливість розраховувати на умовну перевагу ще до виходу на поле. Киян просто перестали боятися. Пристосувалися до одноманітної манери гри Ярмоленка, трохи притиснули його колегу Дерліса на лівому фланзі, стали приділяти більше уваги при стандартних положеннях і вийшло, що по-іншому “Динамо” і вміє грати в атаці.

Саме так “Зірка” здобула сенсаційну, але якусь вже дуже просту і звичайну перемогу. Приберіть із протоколу слово “Динамо”, замініть, наприклад, на інший клуб із другої половини турнірної таблиці, і це була б просто перемога на класі, без героїзму і 5-6-ти гравців у збірній туру. Хлопці з Кропивницького не зробили нічого особливого – вони просто переграли “Динамо” у протистоянні “оборона-атака” і просто використовували свої моменти практично по максимуму.

І зараз можна лише розмірковувати про те, що стало причиною падіння столичного клубу.

Вже зараз можна говорити, що в “Динамо” немає достатньої кількості гравців високого рівня, щоб розраховувати на домінування за рахунок загального класу команди. Грубо кажучи, нинішнє “Динамо” – це трохи покращений за складом середняк УПЛ, який знаходиться під серйозним тиском щодо результату.  Плюс не маючи в наявності гравців, які б “робили результат”, “Динамо” абсолютно не показує командний футбол. Багато разів було доведено, що навіть без дуже сильних виконавців можна побудувати дисциплінований колектив, який би за рахунок реалізації тренерської думки міг би домагатися результату і перемагати навіть у матчах проти сильніших команд. Один погляд на англійський “Лестер” чого вартий.

Фактично “Динамо” зараз знаходиться в такій ситуації, що будь-яка перемога здобувається в результаті надзусиль або сплеску індивідуального рівня окремо взятих гравців. Відповідно, рецепт гри проти Києва лежить просто на поверхні – щільніше з Ярмоленком, уважніше при кутових і високий центральний захисник поруч із Бесєдіним при позиційному нападі.

Психологія і мотивація – це важливі складові частини сучасного футболу. Для “Динамо” обидві ці складові вже не союзники, а скоріше навпаки. Ряд гравців вчасно не були продані, з чим можна пов’язати нездорову атмосферу навколо персони Хачеріді, різку втрату результативності Ярмоленка (за середнім показником матчі/голи цей сезон є для Андрія гіршим в УПЛ за останні 8 років. І це при катастрофічному падінні рівня суперників), а деякі виконавці були дивним чином підписані і так само дивно зникли.

Мотиваційний момент грає проти “Динамо” по психології – очевидно, що “біло-сині” вже не смертельна загроза для суперників. Залишилося два шляхи – “команда зірок” чи “команда-зірка”. І поки що не зрозуміло, який шлях оберуть власники клубу. Для “команди зірок” цих зірок просто немає, а для “команди-зірки”, ймовірно, потрібен інший підхід у роботі з гравцями, перш за все, по лінії головного тренера. Адже свого часу Лобановський за короткий шлях зумів зробити з посередньої (за європейським рівнем) команди – грозу будь-якого авторитету.

І чим швидше власники клубу визначаться з тим, куди і з ким іти далі, тим краще буде для самої команди.

Звичайно, для вболівальників інших клубів проблеми столичної команди особливо не хвилюють. У цьому можливо вони і праві, якби не одне але... Київський клуб залишається одним із базових для збірної України, і психологічний стан гравців звичайно переноситься з клубу в збірну. А попереду у національної команди дуже важкі і важливі матчі, і як би всі проблеми киян не стали на заваді для виходу на чемпіонат світу 2018.