Збірна України традиційно входить до числа головних фаворитів змагань, однак розраховувати на велику кількість нагород не варто. Чемпіонати світу – завжди особливі змагання, де на медалі претендує чимала кількість спортсменів. І в цій лотереї з трасою і вогневими рубежами не завжди перемагають фаворити.

Скажімо, торік українці, враховуючи непогані виступи наших спортсменів на етапах Кубку світу, сподівалися, що зі світової першості в скарбничку команди потрапить три-чотири нагороди, однак у підсумку здобули лише “бронзу”, яку в чоловічому спринті приніс Сергій Семенов. Тож варто бути дуже обережними в прогнозах.

Гохфільцен – маленьке тирольське сільце, яке розташоване в Східних Альпах. Населення біатлонної столиці Австрії, яка щорічно приймає тисячі уболівальників з різних країн світу, складає один тисячу сто сорок вісім жителів (дані на січень 2017 року). Для української команди трасу Гохфільцена можна вважати приємливою. Тут українці здобули чимало звитяг. Недаремно президент ФБУ Володимир Бринзак напередодні першості наголошував саме на цьому. „Виступи на трасі в Гохфільцені у збірної України завжди виходили нормальними. Ця траса щаслива для нас, і я сподіваюся, що спортсмени виступлять добре”, – зазначив Бринзак у коментарі сайту xsport.

До цього сезону чемпіонат світу з біатлону в Гохфільцені проходив три рази – повідомляє sport.ua. Вперше світовий чемпіонат тут відбувся в 1978-ому році – це був  перший чемпіонат, на якому використовувалася малокаліберна зброя. Тоді змагання пройшли виключно серед чоловіків (жіночі гонки в програму чемпіонатів світу включили лише в 1984-ому році) в спринті, індивідуальній гонці та командній гонці.

У 1998 році чемпіонат світу в Гохфільцені пройшов у рамках 7-го етапу Кубку світу. Були проведені тільки чоловічі та жіночі командні гонки. Решта дисципліни увійшли в програму Олімпійських ігор в Нагано, тому повноцінний світовий форум у сезоні 1997/1998 не проводився.  Медалей українські біатлоністи завоювати не змогли, хоча були близькі: в жіночій командній гонці українки посіли четверте місце, поступившись фінкам, яким виграли “бронзу” і всього дві секунди. У жіночій гонці переслідування Олена Зубрилова та Олена Петрова, допустивши по два промахи, зайняли 8-ме і 9-те місця відповідно.

У 2005 році світову першість у Гохфільцені відвідали приблизно 80 000 глядачів. Змішана естафета, вперше включена в програму чемпіонатів світу, пройшла окремо в Ханти-Мансійську в рамках фінального етапу Кубку світу. Кращий результат у чоловіків – 6-те місце Андрія Дериземлі в мас-старті. У жінок Оксана Хвостенко змогла тричі потрапити в топ-10: 8-ме місце у спринті, 9-те місце в індивідуальній гонці, а також 8-ме місце в мас-старті.

Якщо на світових форумах українцям в Австрії не дуже щастило, то на етапах Кубку світу, які проходять тут щорічно, результати більш вражаючі. Починаючи з 1999 року, наша команда здобула тут 11 нагород: одну золоту, сім срібних і три бронзових медалі. Найуспішнішою дисципліною для наших біатлоністів, є естафета – п’ять нагород. Ще по дві нагороди наші співвітчизники вигравали в спринті, персьюті і індивідуальній гонці.

Першу нагороду для України з Гохфільцена привіз Руслан Лисенко, який виграв “срібло” в індивідуальній гонці завдяки ідеальній роботі на вогневому рубежі. Перемогти Руслана, для якого це найкращий результат у кар’єрі, зміг тільки король – Уле Айнер Бєрндален. Виграти норвежцю не завадила навіть хвилина штрафу!

Через два роки друга нагорода також стала срібною: Олена Зубрилова завершила спринт на 14-ому місці, але це не завадило їй у персьюті піднятися на друге місце.  Цей сезон став останнім для Зубрилової в складі української збірної. Починаючи з сезону 2002/2003 вона почала виступати за Білорусь, так що не дивно, що на наступну нагороду довелося чекати п’ять років.

У грудні 2006-го в Гохфільцені пройшли два етапи Кубку світу. Якраз під час другого етапу, в індивідуальній гонці Оксана Хвостенко, не допустивши жодного промаху, виграла “бронзу”.

Через 2 роки ситуація повторилася: коли в Поклюці були проблеми зі снігом, Гохфільцен знову приймав одразу два етапи. Так вийшло, що проводилося по два спринти і по дві естафети у чоловіків і жінок. У першій естафеті чоловіки в складі: В’ячеслав Деркач, Андрій Дериземля, Олег Бережний та Сергій Седнєв виграли для України “бронзу”. Через тиждень у другому спринті Віта Семеренко виграла срібну нагороду.

Сезон 2010/2011 став найуспішнішим у кар’єрі Сергія Седнєва, який у загальному заліку фінішував на 16-ому місці. Однією зі складових цього успіху, був етап в Австрії, де Седнєв виграв єдине особисте “срібло”  в спринті.

Тоді ж на другу сходинку піднялася наша жіноча естафетна команда –  Оксана Хвостенко, Олена Підгрушна, а також сестри Семеренко.

Через рік українки знову виграли “срібло” в естафеті. Змінився лише склад четвірки: Оксану Хвостенко, яка завершила кар’єру, замінила молода і перспективна Юлія Джима.

Ну, а в сезоні 2013/2014 було здобуте перше і поки що єдине “золото” Гохфільцена, що для України принесла чудова четвірка, і яке в активі жіночої естафети. Фактично це був анонс на перемогу в сочинській Олімпіаді. Юлія Джима, Віта і Валя Семеренко, Олена Підгрушна, використавши всього три додаткові патрони на чотирьох, виграли естафетну гонку.

А вже на наступний день Юлія Джима, чисто відпрацювавши на чотирьох вогневих рубежах, показала свій кращий особистий результат в кар’єрі – друге місце в гонці переслідування. 

Останню нагороду – бронзу на світовому етапі в Австрії, наші біатлоністки виграли минулого сезону і знову в жіночій естафеті. “Золоту” команду “обновила” Ольга Абрамова, яка замінила Віту Семеренко.

Не дивно, що головна надія на нагороди в нас пов’язана саме на естафети. Про це говорять усі фахівці, як наприклад, екс-капітан збірної України Андрій Дериземля: “Найбільше шансів у нас в жіночій естафеті, можливо, хтось із дівчаток зможе взяти медаль в особистій гонці, ну і у чоловіків є надії на медаль в естафеті після трьох четвертих місць на етапах Кубку світу. Якщо все складеться добре, то команда повинна привезти медалі з Гохфільцена.

Я бачу великий прогрес у чоловічої збірної України, і не тільки в естафеті. Стабільність Сергія Семенова та Дмитра Підручного не може не радувати, у Артема Прими видно прогрес. Можливо, по ходу сезону це не вилилося в медалі, але зростання команди значний. Що стосується жіночої збірної, то ходом додала Юлія Джима, хоча у неї були проблеми зі стрільбою. Але чемпіонат Європи показав, що вона знайшла баланс. Що стосується Олени Підгрушної, то багато що залежить від її здоров’я і фізичного стану. Все ж рік перерви – це тривалий період. І якщо перший сезон у неї склався добре, то зараз вона додала навантаження, а це позначилося на результатах. Але потихеньку все входить у ритм. Я впевнений, що саме дівчата повинні проявити себе з кращого боку”.

Одразу зазначимо, що склад наших чоловічої і жіночої команд не здивував прихильників біатлону – він був достатньо прогнозованим, особливо з урахуванням проблем зі здоров’ям у Віталія Кільчицького і не надто вдалої форми Ольги Абрамової, яка щойно відбула дискваліфікацію за вживання допінгу. Тренери не стали ризикувати, а тому вибір упав серед жінок на Юлію Джиму, Олену Підгрушну, Валентину Семеренко, Анастасію Меркушину та Ірину Варвинець. У чоловіків честь команди відстоюватимуть Сергій Семенов, Дмитро Підручний, Артем Прима, Володимир Сємаков та Олександр Жирний. 

Склад є, всі лідери присутні, а тому далі головним завданням тренерів є правильна психологічна і фізична підготовка учасників до стартів у австрійському Гохфільцені, і що найголовніше – правильний вибір учасників для гонок, аби розраховувати на максимальну участь кожного спортсмена, при цьому не перенавантажуючи головних претендентів на медалі і враховуючи конкуренцію.

Традиційно чемпіонат світу відкриває змішана естафета. Тренери української команди не дуже шанують цей вид програми, однак цього разу можна зробити ставку на цю гонку і виставити найсильніший склад. Наприклад, четвірку Підгрушна, Джима, Сємаков, Семенов, адже тренери інших збірних теж зазвичай виставляють на ці перегони не найоптимальніші склади, виводячи спортсменів на пік форми вже в індивідуальних дисциплінах. Щоправда, враховуючи той факт, що наступного дня після естафети відбудуться спринтерські перегони у жінок, цілком можливо, що тренери таки прибережуть наших лідерів. А те, що жіноча частина команди традиційно сильніша за чоловічу, може поставити під сумнів боротьбу української команди за медалі в перший день. 

Окрім змішаної естафети, у Гохфільцені передбачено ще дві естафетні гонки – окрема чоловіча і окрема жіноча. На етапах Кубку світу і на чемпіонаті Європи наші спортсмени вже довели, що є конкурентоздатними у цих видах, тому ставку на ці дві естафети треба робити обов’язково. Особливо у жінок, з погляду як на результати сезону, так і на здобутки на цій трасі в попередні роки. Цілком можливо, що тренери будуть жертвувати деякими індивідуальними видами програми. Втім, можливо це і не буде обов’язково, адже жіноча естафета відбудеться 17-го числа, а чоловіча – 18-го, а індивідуальний старт 16-го лютого буде у чоловіків. Тож спортсмени цілком встигнуть відпочити і бути в добрих кондиціях.

Щодо індивідуальних стартів, то тут перспектив значно менше. Головні наші надії – Юлія Джима у жінок та Сергій Семенов у чоловіків. Якщо комусь із них вдасться поєднати ідеальну швидкість і стрільбу, то шанси потягатися за подіум будуть, а от в разі недоліків на трасі, або ж на вогневому рубежі, можна не сумніватися – конкуренти візьмуть своє і не віддадуть назад. В естафеті в цьому плані простіше – помилки одного учасника можуть компенсувати інші три спортсмени, а так як склад у наших збірних дуже рівний і якісний, результати українців та українок завжди на високому рівні. 

Однак, як вже заявили у федерації біатлону України, якихось планів по медалях перед нашими хлопцями та дівчатами ніхто не ставить, і це дуже правильний крок – менше тиску і менше хвилювання. Тому просто вболіваємо за наших на сніжних трасах Австрії, має бути цікаво і напружено, а медалі стануть приємним бонусом до емоцій.