Після невеличкої перерви, пов’язаної з новорічними і різдвяними святами, біатлонний пелотон продовжив свій шлях. Після етапу в німецькому Обергофі біатлоністи переїхали в інше німецьке містечко Рупольдінг, де розпочали змагання естафетними перегонами.  

Близькість до чемпіонату світу змусила тренерів поекспериментувати зі складами естафет, аби перевірити функціональну готовність у командних змаганнях якомога більше спортсменів. Багато  збірних з різних причин в естафеті позбулися своїх провідних біатлоністів. Не оминула ця доля і українську команду, якій лише морально міг допомогти капітан Дмитро Підручний, що поступово приходить до тями після хвороби. У цих умовах фаворитами представлялися французи, які мало того, що були лідерами Кубку націй, а й були представлені оптимальним складом – тим, який з високою ймовірністю буде боротися за “золото” в Гохфільцені. Однак саме французи першими з топ-збірних випали з числа фаворитів перегонів. Симон Фуркад, який пропускав етап в Обергофі через хворобу, схоже, не встиг повністю відновитися: використавши п’ять додаткових патронів на рубежах, француз просто катастрофічно повільно біг по трасі, і в результаті до кінця першого етапу французи поступалися дві хвилини, відіграти які вже було неможливо.

Ще одним невдахою першого етапу став німець Ерік Лессер, який примудрився вирушити на штрафне коло, щоправда, від Фуркада-старшого, на трасі німецький біатлоніст був дуже швидкий і зумів програти лише хвилину лідерам.

Ну, а попереду усіх був італієць Лукас Хофер, який випередив на передачі етапу на 5-20 секунд велику групу команд, до якої входив і наш Артем Прима. Взагалі Артем непогано провів свій етап: використав лише один запасний патрон, показав високу швидкість на дистанції і передав естафету на п’ятому місці в 14-ти секундах позаду Хофера. Варто відзначити, що Прима боровся до останніх сантиметрів дистанції і буквально перед передачею випередив росіянина Олексія Волкова.

На другому етапі українці втрутилися в боротьбу лідерів. І хоча Сергій Семенов на вогневих рубежах допускав помилки, про що говорять три запасних патрони, але помилялися і суперники. А на трасі Семенов був ідеальний. Саме завдяки швидкості Семенова українська команда на передачі естафети була на другому місці. Попереду був лише Антон Шипулін, який використовував втричі менше запасних патронів, ніж Сергій. Досить несподівано компанію українцю на попередньому подіумі склали шведи.

Проте вже на третьому етапі топ-збірні нарешті включилися в боротьбу. Попереду все ще перебувала російська команда, за яку виступав Матвій Єлісєєв. Завдяки влучній стрільбі росіянин спокійно передав естафету на першому місці з доволі солідною перевагою в 30 секунд над Норвегією та Німеччиною. Скласти їм компанію міг і Володимир Семаков, але відмінно провівши перший вогневий рубіж, на другому він був змушений використовувати два запасних патрони і відпустив суперників ще на 20 секунд. 

На останньому етапі спершу здалося, що все відбудеться буденно. До останнього рубежу здавалося, що перемозі росіян ніщо не загрожує. І Антон Бабіков, який мав комфортний 25-секундний заділ, дозволив собі промах (всього другий для команди за всю гонку), і ця невеличка помилка дала шанси переслідувачам. У перестрілці норвежця Еміля Свендсена і німця Симона Шемппа міцніші нерви виявилися у норвежця, він і кинувся в погоню в спробі відіграти 15 секунд у Бабікова. І наздогнав. Росіянин перед фінішною прямою буквально встав і останні 100 метрів лише приречено спостерігав за спиною норвежця. 

Щодо українців, то і вони можуть занести собі останній етап в актив. Віталій Кільчицький видав напевно найкращу гонку на найвищому рівні. Чого варта тільки його стрілянина стоячи, де він закрив усі мішені за 17 секунд. Один із найшвидших вогневих рубежів в історії естафет у біатлоні. А потім Кільчицький почав наздоганяти лідерів, на жаль, відставання від третього місця було занадто великим, і Віталій у підсумку фінішував лише четвертим у п’яти секундах від Симона Шемппа.

Якщо четверте місце чоловіків можна вважати успіхом, то така сама позиція у дівчат дещо розчарувала, адже українська команда до останнього боролася за найвищі місця. Фактично на заваді став один із трьох додаткових патронів, які використали дівчата, саме цих 8-9 секунд для перезарядки не вистачило до першого місця. 

Старт гонки видався традиційним для перших етапів за участю Кайси Мякяряйнен. Фінська спортсменка вже зі стартових метрів ринулася вперед і навіть незважаючи на промах, привезла іншим суперницям майже 20 секунд. Втім для збірної Фінляндії на цьому боротьба за медалі, як правило, припиняється – так було і цього разу: на фініші фінки виявилися 20-ми. Ну, а група переслідувачів була досить щільною: в ній же передала естафету і Ірина Варвинець, яка обійшлася без запасних патронів і закінчила свій етап десятою в 16-ти секундах від другого місця, на якому несподівано виявилася Швеція. З претендентів на високі місця випала лише російська збірна, яка всю гонку провела вкрай невдало і фінішувала з гіршим для себе в історії 13-м часом, а також команда Польщі, у якій Кінга Міторай привезла три кола штрафу.

Другий етап повністю перекроїв ситуацію в гонці – на перші позиції вийшли ті, кому в підсумку треба було вирішувати долю медалей, а інші команди відпадали одна за одною. Спершу з числа претендентів випала збірна Чехії – тренери команди ризикнули зробити ставку на перспективну юніорку Маркету Давидову і прогадали: коло штрафу в стійці, і далі Вероніка Виткова і Габріела Клара Коукалова боролися лише за місце в п’ятірці. Щодо боротьби лідерів, то за українську команду виступала Юлія Джима. На жаль, не обійшлося без традиційних промахів, яких було два, але на лижні українка була чудова, ставши найшвидшою на своєму етапі. Передавала естафету Джима третьою, але перша п’ятірка йшла настільки щільно – в межах 15-ти секунд, що виділяти когось було важко. Тим більше, що коло претендентів на медалі було солідним за складом: Німеччина, Італія, Україна, Норвегія, Франція.

А третій етап став справжнім випробуванням для Анастасії Меркушиної, адже її суперницями були Пройсс, Бескон, Виткова, Екгофф, Домрачева. Проте гонка показала, що Меркушина дуже швидко виросла в сильного і надійного естафетного бійця. Вже традиційно глядачі побачили  в її виконанні зразкову стрілянину і якраз завдяки цьому після стрілянини стоячи наша збірна вийшла на перше місце. Зовсім трішки нашій спортсменці не вистачило сил, щоб утримати лідерство в протистоянні з самою Тіріл Екгофф, яка здивувала всього одним промахом. Але 5-секундний інтервал від лідера – ніщо, а на фініші Меркушина ще й проявила характер, випередивши італійку Алексію Рунггальд’є.

До речі, будь у збірної Італії фінішером звична Доротея Вірер, команду можна було б розглядати також реальним претендентом на нагороди. Але Ніколь Гонт’є впоратися з фаворитами жіночого біатлону було не під силу, і в підсумку вона фінішувала п’ятою.

А решта четвірка подарувала приголомшливий спектакль у боротьбі за нагороди! Марта Олсбі і Лаура Далмайєр відстрілялися бездоганно і сформували лідерський дует, а ось Олена Підгрушна допустила одну помилку, і пішла також у парі з француженкою Сельей Емон’є.

До вирішального рубежу статус-кво було збережено. А в кульмінації гонки Далмайєр промахнулася у стійці, в той час, як норвежка була точна і пішла, здавалося, за перемогою. Проте, як і в чоловічій гонці, сталося диво. Лаура кинулася наздоганяти суперницю і за кілька сотень метрів до фінішу наздогнала і обійшла норвежку.

А трохи позаду лідерів тривала гарна сутичка між Підгрушною і Емон’є. Обидві стійку відстріляли точно і протягом усього останнього кола були рівні в швидкості. Але на останні сто метрів сил у француженки виявилося трохи більше. Настільки більше, що вона не тільки втекла від українки, а й наздогнала і випередила норвежку.

А наша збірна знову опинилася четвертою. Хоча варто відзначити, що команда продемонструвала готовність до серйозної боротьби в естафетах. І сподіваємося, що ці дерев’яні нагороди перетворяться в метал на чемпіонаті світу, адже по дереву наші спортсмени постукали знатно.