Олександр Шовковський, легендарний воротар київського “Динамо”, так і не вийшов на поле в складі своєї команди в останньому матчі цього року – програному поєдинку проти донецького “Шахтаря”. Після цього стало зрозуміло, що один із найвідоміших спортсменів України, незмінний протягом майже 20 років страж воріт київського “Динамо” і національної збірної повісив рукавички на цвях. Офіційно Шовковський перестане вважатися гравцем “біло-блакитних” 31 грудня, коли припиниться дія останнього професійного контракту голкіпера, підписаного з рідним клубом у червні і розрахованого на півроку. Але як заявив головний тренер “Динамо” Сергій Ребров, його колишній партнер, а в останні роки підопічний, попрощався з командою у роздягальні після матчу проти “Шахтаря” в заключному перед зимовою паузою турі чемпіонату країни. “Динамівці” підуть у відпустки аби потім зібратися для підготовки до другої частини чемпіонату України, але вже без СаШо.

Олександр Шовковський народився 2 січня 1975 року в Києві. Футболом почав займатися в семирічному віці в оболонській команді “Чайка”, але вже через рік перейшов у ДЮСШ “Динамо”. Що цікаво – починав юний Шовковський польовим гравцем, а рішення тренера Анатолія Крощенка перевести його до воріт йому не сподобалося, проте капітанська пов’язка, яку пообіцяв тренер, переконала Олександра.

Пройшовши всі щаблі клубної структури “біло-синіх”, у березні 1994 року Олександр Шовковський дебютує в дорослому складі “Динамо”. У тому сезоні Шовковський отримав свій перший титул чемпіона України з футболу і став основним воротарем київського клубу.

Офіційно Олександр Шовковський дебютував на міжнародній арені в “дорослому” рівні влітку 1994 року в матчі відбору Ліги чемпіонів проти данського “Сількеборгу”. Однак київські шанувальники футболу, напевно, більше запам’ятали інший матч того сезону: першу гру групового турніру Ліги чемпіонів, в якій “динамівці” приймали на своєму полі принципових суперників з чемпіонату СРСР, московських “спартаківців”.

Вже до перерви кияни “горіли” з рахунок 0:2. Однак далі – дубль Віктора Леоненка і переможний гол 20-річного Сергія Реброва зробили “динамівців” і, в тому числі, їх молодого воротаря героями національного масштабу.

З поверненням до Києва легендарного тренера Валерія Лобановського, Олександр Шовковський став ключовим елементом його “Динамо-машини”. Уже в перший сезон під керівництвом Лобановського, в 1997-ому році, кияни наробили галасу  в Європі, двічі крупно обігравши “Барселону” в групі Ліги чемпіонів. І хоча той європохід “Динамо” закінчився поразкою від “Ювентуса” в 1/4 фіналу найпрестижнішого клубного турніру, про Шовковського почали говорити як про одного з кращих воротарів континенту.

А вже за підсумками наступного сезону Олександра Шовковського включають в розширений список претендентів на “Золотий м’яч” – досі таким досягненням не може похвалитися жоден представник України, крім нього і Андрія Шевченка.

Це відбулося насамперед завдяки феєричному виступу киян у Лізі чемпіонів: обі­гравши в плей-оф мадридський “Реал”, кияни дійшли до півфіналу Ліги чемпіонів, і тільки там поступилися мюнхенській “Баварії”.

Гегемонія киян у чемпіонаті України в цей період не ставилася під сумнів ніким. При цьому і тоді, і потім Шовковський визнавав: він ніколи не мав “ідола” серед великих воротарів сучасності й минулого, а намагався від кожного з них взяти найкраще, створити збірний образ того воротаря, яким хотів бути сам.

А в кінці 1999-го, – здавалося б, цілком вдалого року – трапився “словенський жах”: мабуть, найвідоміша помилка в кар’єрі Олександра Шовковського, за яку на форумах вболівальників його ще довго називали “людиною, що відняв у України Євро-2000” .

У кінцівці другого стикового матчу за право участі в Євро проти словенців Шовковський невдало виніс м’яч у абсолютно простій ситуації. Він потрапив на ногу півзахисникові супротивників Міленко Ачимовічу, а той відразу ж відправив його в сітку воріт українців. Цей м’яч виявився переможним. У матчі-відповіді в Києві на засніженому полі “Олімпійського” “синьо-жовті” не зуміли зломити опір Словенії, і віддали словенським футболістам путівку на першість Європи.

Саме в цей час настав спад у грі “Динамо”. Після продажу лідерів клубу, киянам двічі поспіль не вдалося вийти з групи в Лізі чемпіонів. У внутрішній першості набирав силу донецький “Шахтар”.

Частина уболівальників бачила корінь проблем київського клубу в Шовковському, якому нагадували про “люблянський ляп” при кожному зручному випадку.

І тут воротар “Динамо” отримав серйозну травму плеча. Кияни купили відразу двох сильних голкіперів – Віталія Реву і росіянина Олександра Філімонова – і спостерігачі, в той час, швидше не говорили про повернення Шовковського в основну обойму, а дискутували, хто з новачків стане новим “номером один” у київському клубі.

Повноцінне відновлення після травми зайняло у Шовковського більше року. А повернувся він вже в інше “Динамо”: після смерті Валерія Лобановського столичний клуб не міг знайти свою гру і свого тренера.

Однак саме до цього періоду відносяться головні успіхи Шовковського в складі національної збірної України. Відмінно провівши відбірковий турнір до першості світу-2006, “синьо-жовті” здобули путівку на німецький мундіаль, де дійшли до чвертьфіналу і програли лише майбутнім чемпіонам – італійцям.

Особливо драматичним виявився матч 1/8 фіналу, який українці проводили проти збірної Швейцарії. Основний і додатковий час цієї гри закінчився нульовою нічиєю, а в серії післяматчевих пенальті Олександр Шовковський став першим в історії чемпіонатів світу воротарем, який не пропустив жодного гола в серії одинадцятиметрових. Той матч Шовковський досі називає одним з найбільш пам’ятних у своїй кар’єрі.

Футбольні експерти часто називали Олександра Шовковського одним з найсильніших фахівців із відбиття пенальті в українському, а то й у світовому футболі.

“Пенальті у мене кожен раз забирають півжиття”, – зізнавався він, а в інших інтерв’ю навідріз відмовлявся розповісти про секрет цієї своєї “суперсили”.

Втім, можливо, одна зі складових цього секрету – відмінна реакція Шовковського. Він сам напівжартома каже, що ця риса стала в нагоді йому в “нефутбольному життя”.

“Одного разу, відпочиваючи в приватному будинку, я почув якийсь тріск. Піднявши голову, побачив, що на мене летить шматок металочерепиці. Я відскочив на два метри як кішка! Мені потім розповіли, що з боку це виглядало смішно”, – розповідав він.

Ще один складний період у кар’єрі Шовковського настав у один з найуспішніших сезонів “Динамо” після смерті Лобановського – тоді кияни дійшли до півфіналу Кубка УЄФА, де поступилися традиційному супернику на внутрішній арені, донецькому “Шахтарю”.

“У 2008 році я практично не грав. Юрій Сьомін віддав перевагу Станіславу Богушу, а у мене закінчувався контракт. Я прийшов до Ігоря Суркіса та сказав, що договір продовжувати не буду. Але президент клубу наголосив, що в команді продається все, крім Шовковського, а я не можу впливати на рішення президента. Потім Сьомін повернувся в “Локомотив”, а Валерій Газзаєв дав мені шанс, яким я скористався “, – розповідав Шовковський.

Згодом СаШо виграв конкуренцію у інших молодих “колег-динамівців” – Дениса Бойка і Максима Коваля, залишаючись у своєму досить солідному для футболу віці беззаперечним “номером один” київського клубу. Жорсткою була і конкуренція за місце в воротах національної збірної: мрією кожного топ-воротаря України зіграти на домашньому Євро-2012. Однак незадовго до цього турніру Олександр Шовковський у рядовому матчі першості України отримав прикру травму плеча, яка залишила його за бортом цього турніру. А по його закінченні, у вересні 2012-го, Шовковський оголосив, що завершує кар’єру в збірній.

Прихід Сергія Реброва на тренерський місток “Динамо” дав Олександру Шовковському можливість завоювати два останніх чемпіонства України в кар’єрі гравця. І протягом останніх двох сезонів прославлений воротар укладав нетривалі контракти зі своїм клубом, не бажаючи, як він говорив, бути “тягарем” для команди. Врешті-решт, на початку листопада цього року Шовковський в ефірі радіо “Аристократи” зробив однозначну заяву: його епоха закінчилася, він не буде продовжувати контракт із “Динамо”, тому з нового року його кар’єра гравця буде завершена.

Рішення закінчити кар’єру було, як він сказав, “досить важким, але я прийняв його, і мені стало набагато легше, спокійніше”. Вболівальник робили прогнози, коли саме відбудеться прощальний матч Шовковського. Це буде останній домашній поєдинок групового турніру Ліги чемпіонів проти “Бешикташа”? Або – таке ж домашнє – “класичне дербі”, матч проти принципового суперника киян, донецького “Шахтаря”? Виявилося, що ні те, ні інше. Травма Олександра Шовковського не дозволила взяти участь у цих поєдинках, так що останнім матчем для нього став поєдинок киян проти луганської “Зорі” – програний киянами з мінімальним рахунком. Заключний матч у цьому році, програний киянами поєдинок проти “Шахтаря”, Шовковський дивився на трибунах “Олімпійського” – камера трансляції раз по раз показувала його обличчя. Так само вона зупинялася на великому банері “Завжди перший” із зображенням легендарного воротаря.

Таким чином СаШо назавжди закріпив за собою право називатися легендарним голкіпером. У “Динамо” він провів 24 роки і “пережив” 13 головних тренерів (деякі з яких приходили в клуб не по одному разу). Він єдиний гравець клубу, який зіграв у формі “Динамо” більше 600 матчів (останній його матч став 633-ім).

Крім того, на початку осені Шовковський став другим найстаршим гравцем, який вийшов на поле в матчі Ліги чемпіонів. Старішим, ніж українець, який зіграв із “Наполі” (1:2) в 41 рік 8 місяців 11 днів, в історії турніру був лише його італійський колега по амплуа Марко Баллотта, який в грудні 2007 року в рядах римського “Лаціо” змагався з мадридським “Реалом” у віці 43 роки 8 місяців 8 днів.

СаШо 121 раз зіграв у єврокубках, причому в 33 випадках зберігав свої ворота “сухими”. А разом із “Динамо” виграв 14 національних чемпіонатів, 11 Кубків і шість Суперкубків.

Олександр – кавалер ордена “За заслуги” III ступеня (1999) і ордена “За мужність” III ступеня (2006).

“Що далі буде робити Саша Шовковський?”, – запитала ведуча ефіру, в якому “динамівець номер один” оголосив про швидке завершення кар’єри. “Слід жити”, – заявив він.

Шовковський – один з тих футболістів, які, за визнанням експертів, ще під час кар’єри гравця не обмежують свої думки виключно футболом. Вже в зрілому віці він закінчив Інститут журналістики столичного університету імені Шевченка та коментував: простіше футболістові стати журналістом, ніж навпаки. В жовтні цього року Шовковський отримав тренерську ліцензію – це ще один можливий варіант його майбутнього. В останні роки прославлений воротар київського “Динамо” відкрився громадськості і в ще одній, можливо, несподіваній якості: “Я не політик!!! Але я громадянин!!! І мій громадянський обов’язок полягає в тому, щоб не залишатися байдужим до свавілля, яке дозволили собі правителі!!! Я один з народу!!! А значить, я і є народ!!!”, – написав Олександр Шовковський у Facebook 1 грудня 2013 року – в день першої великої демонстрації на Євромайдані, після побиття студентів на Майдані Незалежності. Вже пізніше, після вигнання Януковича, воротар “Динамо” не виключив свого походу в політику. Свої політичні погляди Шовковський описував як “патріотичні”.