Смерть бразильської “Попелюшки”
29 листопада в Колумбії розбився літак, на борту якого знаходилася бразильська футбольна команда “Шапекоенсе”, яка прямувала на перший фінальний матч Кубку Судамерикана (другий за вагомістю клубний турнір Південної Америки) проти місцевого “Атлетіко Насьональ”
фото: АР
На борту знаходилися 72 пасажири і 9 членів екіпажу. За останніми даними, з тих, що вижили, значаться тільки п’ятеро – захисники Нето і Алан Рускел, голкіпер Жаксон Фоллман, стюардеса Хімена Суарес і бразильський журналіст Рафаель Ензелі.
“У нашому місті багато людей плачуть. Ми ніколи не могли уявити, що це буде через нас, “Шапекоенсе” – головний привід для того, щоб мешканці раділи”, – заявив після трагедії віце-президент бразильської команди Іван Тоцці.
І це абсолютна правда. У Бразилії “Шапекоенсе” захоплювалися, називали Попелюшкою, південне місто просто божеволіло від команди – і все через її неймовірні результати.
“Шапекоенсе” був заснований у 1973 році в результаті злиття двох любительських клубів. Він базується в місті Шапеко в штаті Санта-Катаріна на півдні Бразилії (за 450 кілометрів від Порту-Алегрі). Історія клубу – це яскравий приклад подолання труднощів і поступового прогресу в важкому світі бразильського футболу. Клуб з відносно невеликого і непопулярного міста країни зміг піднятися в найвищий дивізіон і навіть добре представляв Бразилію на міжнародному рівні. Команда досить швидко почала користуватися успіхом, вигравши один із місцевих чемпіонатів через 5 років після заснування. Буквально ще нещодавно це була команда регіонального рівня, але правильні дії власників стали запорукою вражаючого підйому.
Ще у 2009-ому команда стояла на межі банкрутства, росли борги (приблизно півмільйона доларів – невелика сума для якої-небудь топ-команди, але неймовірний тягар для скромного колективу із Серії D, четвертої бразильської ліги). Ситуацію врятували місцеві бізнесмени – вони зібрали гроші на клуб, 30% витратили на погашення боргів, 70% на подальший розвиток, і зробили “Шапекоенсе” повністю приватним.
З того часу їм щороку вдавалося переходити на новий рівень і привертати до себе все більше уваги: 3-е місце в Серії D; 7-е, 5-е і 3-е в Серії С; 2-е місце в Серії В. У Серію А Шапе вдалося пробитися в 2014 році, де команда посідала 15-е і 14-е місця, а в нинішній першості за тур до фінішу йшла на 9-ому місці, випереджаючи таких грандів, як “Сан-Паулу”, “Флуміненсе” і “Крузейро”. А в Копа Судамерикана 2016 добралася до фіналу, де в двоматчевому протистоянні повинна була зіграти з “Атлетіко Насьональ”. Власне, команда і вирушила на перший фінальний матч Судамерикани, але долетіти їй не судилося.
Склад “Шапекоенсе” навіть за місцевими мірками був досить скромним, однак успіхи приходили за рахунок злагоджених командних дій. “Настрій у таборі команди був відмінним. І не даремно! Команда в попередніх раундах Копа Судамерикана грала так, що могла всерйоз сподіватися на успіх у поєдинках з “Атлетіко Насьональ”, – пише про команду The Guardian. І правда, на шляху до фіналу “Шапекоенсе” вдалося вибити з турніру аргентинські “Індепендьєнте” і “Сан-Лоренсо”, які напевно розраховували поборотися за трофей. У минулому розіграші Копа Судамерикана “Шапекоенсе” добрався до чвертьфіналу, де поступився “Рівер Плейт”.
Найбільш іменитим футболістом Шапе можна назвати центрального півзахисника Клебера Сантану, який виконував функції капітана команди. 35-річний футболіст свого часу виступав в Іспанії, захищаючи кольори “Атлетіко” і “Мальорки”. Після європейського періоду кар’єри Сантана повернувся на батьківщину, де пограв за “Сан-Паулу”, “Атлетіко Паранаенсе”, “Аваі”, “Фламенго” і “Крісіума”, а в 2015 році підсилив склад “Шапекоенсе”, де отримав капітанську пов’язку. Клебер Сантана став першим загиблим пасажиром, смерть якого підтвердили офіційно.
Була в команді і своя “зірочка” – опорний півзахисник Матеус Бітек, який викликався до лав молодіжної збірної Бразилії.
“Наша команда дійсно нагадує мені англійський “Лестер”. Команда зі скромного міста має шанс виграти важливий титул. Разом зі своїми гравцями я хочу в нинішньому сезоні добитися успіху і залишити про себе слід”, – говорив раніше головний тренер Кайо Жуніор, який також знаходився на борту авіалайнера.
Перед вильотом до Колумбії хлопці з “Шапекоенсе” веселилися в аеропорту. Воротар Данило Паділья не звик дивуватися фокусам нападників, півфінальну гру з “Сан-Лоренсо” він врятував перед фінальним свистком, зробивши неймовірний сейв, але його і товаришів зміг здивувати Аїлтон Канела. Звичайна карткова магія – Канела попросив Алана Рушеля витягнути карту, потім сховав її в колоду, перемішав, а потім дістав ту саму карту, яку чекав Рушель. Алан впав від сміху – не очікував, що стандартний фокус пройде і з ним.
Потім з посмішками команда пішла до літака. У повному складі сфотографувалися біля трапа, потім сіли, завантажили речі. Данило і Алан Рушель влаштували онлайн-трансляцію з літака, а Клебер Сантана написав у своєму “інстаграмі” послання своїй коханій: “Скільки життів мені не жити, я завжди буду любити тебе”. За п’ять хвилин до зльоту в бразильські редакції розлетілася остання командна фотографія “Шапекоенсе”. Через кілька годин Рушель буде доставлений в лікарню з відкритою раною голови, зламаними кістками, запитає лікарів, в якому стані його близькі, і попросить зберегти обручку.
Вдома залишилися дев’ять гравців “Шапекоенсе”. Резервний воротар Марсело Бук повинен був летіти в Колумбію, якби не ... день народження. Бук відпросився у тренерському штабі – хотілося весело відсвяткувати, з розмахом, а посидіти на лавці міг Жаксон Фолльманн. Кайо Жуніор пішов назустріч,.. а Фолльманну ампутували ногу.
Алехандро Мартінуччо страждає через постійні травми. Два роки тому, в “Корітібу”, в його коліно вставили кілограмовий металевий штир, Мартінуччо позбувся його лише з переходом в “Шапекоенсе”, але так і не зіграв за команду-Попелюшку жодного матчу.
На ранок після падіння літака вони, а також воротар Нівалдо – він грав за “Шапекоенсе” з 2007-го і був свідком різкого підйому команди, Рафаел Ліма, Клаудіо Вінк, Демерсон, Іоран, Мойзес і Ненен зібралися в роздягальні, запалили свічки за упокій. Вони сиділи навколо порожніх крісел, не розуміючи, що сталося.
Коли “Шапекоенсе” вирвав путівку в фінал, в роздягальні співали, танцювали, бризкалися шампанським – після такого складно прийти на прес-конференцію і стримати емоції. Не стримувався і тренер команди Кайо Жуніор: “Якби я помер сьогодні, я помер би щасливим”. Він був у передчутті фіналу Південноамериканського кубку – найважливішого матчу в історії “Шапекоенсе”. Це був пік розвитку команди.
Сьогодні “Шапекоенсе” став знаменитим на весь світ, але дуже шкода, що приводом для цього став не справедливий прогрес клубу за роки існування і, можливо, виграний трофей, а сама справжня трагедія, яка забрала життя футболістів, тренерського штабу, журналістів і членів екіпажу.
Не долетіли...
На жаль, y футбольній історії в авіакатастрофах загинула не одна команда. І кожного разу це справжня трагедія, як і будь-яка авіакатастрофа.
4 травня 1949 року. “Торіно”. За оцінками середини сорокових, тобто відразу після війни, на кожен мільйон пасажирів припадало 27 жертв катастроф. Значно більше, ніж зараз. Тоді і перельотів було менше, і літаки були іншими. Великий склад “Торіно” – чотирикратних чемпіонів Італії, загинув, оскільки в тумані пілот не зміг зрозуміти, на якій висоті летіли. Зачепили крилом огорожу базиліки Суперга на пагорбі, що і призвело до трагедії. На борту були відомі футболісти, журналісти, тренери, адміністратори і фанат “Торіно”, який поспішав додому до хворої дружини і вмовив стюардесу взяти його.
Загинули усі, великий тренер Поццо упізнавав останки, не допустивши родичів загиблих, щоб їх не травмувати. У минулому році ФІФА проголосила 4 травня “днем кальчо” в пам’ять про той страшний випадок.
6 лютого 1958 року. “Манчестер Юнайтед”. Одна з найвідоміших авіакатастроф в історії футболу. Зняті фільми, в тому числі спортивна драма “Юнайтед” 2011-го року з Девідом Теннантом, проведені історичні розслідування. Нерідко згадують жертв, яких не повернути, але не можна забувати. Причиною катастрофи був банальний поспіх. Літак був новим, летіли з Белграда в Манчестер, але потрібно було зробити дозаправку в Мюнхені, після чого мав бути ще один зліт. Двигун давав збої, але прийняли рішення про третю спробу зльоту під час снігопаду – не хотілося втрачати час. У результаті судно втратило швидкість у сніговій каші на землі і врізалося в огорожу.
На борту було 44 людини, 21 пасажир загинув відразу, а іншим, які вижили, воротар МЮ Гаррі Грег допомагав вибратися. Дев’ять футболістів пережили той жах. Боббі Чарльтон і ще шестеро грали після катастрофи. Двоє не змогли, а керував новим МЮ сер Метт Басбі – він теж виявився у щасливій частині літака. У клубі мужньо прийняли удар і зуміли підготувати “малюків Басбі”.
16 липня 1960 року. Олімпійська збірна Данії. П’ятдесят шість років тому, через два роки після катастрофи в Мюнхені, розбився при приземленні в аеропорту в Данії літак із футболістами збірної країни на борту. Приземлення здійснювали на острові, погані погодні умови не дозволили пілотові зберегти контроль над повітряним судном. І за п’ятдесят метрів від узбережжя невеликий літальний апарат опинився у воді. Всі пасажири загинули, а пілота зуміли врятувати рибалки, хоча він і отримав інвалідність, і ампутацію ноги.
На борту було восьмеро футболістів, всі офіційно вважалися любителями, оскільки за тамтешніми правилами професіонали, які виїхали за кордон, в збірну не викликалися. Готувалися до Олімпіади, більшість – молоді хлопці віком від 19 до 23 років. Працювали інженерами, ковалями, механіками, але з Олімпійської збірної. Данія прийняла рішення не відмовлятися від участі в турнірі в Римі і вийшла в фінал, де програли потужній Югославії.
3 квітня 1961 року та 26 вересня 1969. “Грін Крос” і “Стронгест”. Гори – одна з причин авіакатастроф у Південній Америці. У шістдесятих довелося пережити одразу дві великі трагедії. У 1961 році команда першого дивізіону чемпіонату Чилі “Грін Крос” з Сантьяго розбилася в повному складі в гірському масиві Лас-Ластімас у Кордильєрах. Поверталися додому після матчу національної першості...
А через вісім років у вересні 1969 року 17 гравців і 3 тренери “Стронгест” – багаторазового чемпіона і дуже популярного в Болівії клубу, розбилися в Андах. У першому випадку вплинуло обмерзання крил і лопастей турбін. У другому причиною могли стати гори і неправильний розрахунок висоти польоту.
11 серпня 1979 року. “Пахтакор”. В історії радянського футболу своя страшна сторінка – загибель “Пахтакору”. Велика трагедія, в повітрі в районі Дніпродзержинська (нині Кам’янське) зіткнулися два літаки Ту-134, усі 178 осіб не вижили. Причиною катастрофи став комплекс фатальних збігів і помилок. І недбалість, і недосвідченість – диспетчеру було двадцять років, а його начальник неправильно розрахував час. І визначив для двох бортів одну і ту ж висоту. Помилку усвідомили, почалася паніка при переговорах, усі перебивали один одного, пілоти неправильно зрозуміли команди диспетчерів, які в підсумку були засуджені на 15 років ув’язнення. Додалася хмарність, і сталася трагедія, яку можна було б уникнути, якби один із літаків пролетів поруч з другим на 20 мілісекунд раніше. В результаті 17 футболістів, адміністраторів і тренерів “Пахтакору”, який летів у Ташкент з Мінська, виявилися серед жертв.
8 грудня 1987 року. “Альянсу Ліма”. Трагедія під час посадки. На літаку поламався датчик, який вказує, чи випущено шасі. Пілоти спочатку переконалися, що можна сідати – зробили коло над аеропортом, і зі землі отримали підтвердження, що колеса на місці. Але потім не розрахували висоту заходу на посадку. Мабуть, були і інші неполадки. У підсумку літак із 43 людьми – гравцями, керівниками і фанатами “Альянсу”, виявився в океані у шести милях на північ від Перу. Найжахливіше, що було засекречене місце аварії – влада злякалася, що старий стан літака пов’яжуть із їх методами управління країною.
Лише через багато років почали говорити про деталі трагедії. Клуб “Альянсу” втратив перспективний склад, але набагато страшніше, що загинули люди. Усі, крім одного – пілот вижив. Причому політики були такими цинічними, що спочатку брехали рідним загиблих, заявивши, що літак взагалі не вилітів через погодні умови. Боялися, що судно збили терористи, і нікого не допустили до місця аварії.
7 червня 1989 року. Суринамські таланти. Найбільша авіакатастрофа в історії Суринаму. І найбільша трагедія для голландського футболу. Адже на борту того рейсу з Амстердама були гравці з Нідерландів суринамського походження. Летіли разом із майже двома сотнями пасажирів, загинуло п’ятнадцять футболістів, усього з 187 осіб вижило лише одинадцять. Причиною катастрофи назвали помилку екіпажу, як трапляється в більшості подібних історій. При заході на посадку не зуміли впоратися з керуванням. Голландські суринамці летіли на товариські матчі з місцевими клубами, щоб підтримати їх. Йшлося про гравців “Твенте”, “Аяксу”, “Зволле” і “НАК Бреди”. Хоча найзоряніших суринамців уберегла жадібність клубів. Команди Райкаарда, Гулліта, Вінтера і Роя зробили все, щоб майбутні легенди, чемпіони Європи та володарі “Золотих м’ячів” не опинилися в тому літаку.
27 квітня 1993 року. Збірна Замбії. Літак, на якому розбилися 18 футболістів збірної Замбії, був далеко не новим – 1975-го року випуску. Він не долетів до берегів Габону п’ятсот метрів. Один із двигунів загорівся, але пілоти помилково відключили робочий – світловий сигнал неправильно показав поломку. В результаті загинув дуже перспективний склад Замбії – “мідні кулі” на Олімпіаді обіграли Італію 4:0, мріяли про перемогу на Кубку Африки і виході на ЧС. Капітан тієї команди і гравець ПСВ Калуша Бвалія повинен був прилетіти сам у Сенегал окремо. В результаті вижив, як ще кілька легіонерів. Через рік зібрана з резервістів команди вийшла в фінал Кубку Африканських націй, де програла Нігерії. Але стали національними героями, а в 2012-ому році Замбія виграла у фіналі в івуарійців на стадіоні, який знаходиться поруч із місцем катастрофи.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
