Однак поступово  центр поля Конте починає втомлюватися. Вже не встигати трохи там, де встигали. Вже не прораховувати епізод там, де це вдавалося. Вже не грали за рамками правил там, де до пори до часу все проходило в чистому режимі.

Німеччина цю слабкість відчула і моментально включила більш високий пресинг – Хуммельс регулярно переміщається на чужу половину поля, вище розташовуються Кроос і Швайнштайгер. Італійці втрачають м’ячі при виході з оборони, і лише відчайдушний стрибок Флоренці на лінії воріт рятує їх від голу.

Але не надовго. Маріо Гомес, якого не критикував в останні роки тільки Маріо Гомес, видає абсолютно шедевральну передачу у стилі Пірло. Андреа на полі немає, але він, на власну біду, напевно оцінив. Ектор влітає в штрафний майданчик і рикошетом від Бонуччі дарує м’яч Озілу. Месут виявляє себе на полі в найпотрібніший момент і забиває м’яч у сітку. 1:0, і незабаром тільки геній Буффона рятує італійців від другого голу після удару Гомеса в упор.

І дарма Гомес не забив – бо Італія раптово перетворюється в... Італію. Команду, якій не потрібно штампувати моменти заради гола. Команду, якій не потрібно бути краще за суперника, щоб йому не програти. К’єлліні грає головою, а ось Боатенг – руками.

Пенальті, і Бонуччі, незважаючи на мимовільну гольову передачу Озілу, остаточно затверджується в статусі кращого в складі збірної Італії – 1:1. 

Італійці заводяться, і ось уже Німеччина досить сумбурно, але відбивається. 1:1 в основний, за останні 20 хвилин  трансляції якого особу Боатенга вихоплюють частіше, ніж він торкається м’яча за весь матч. Чи не найкращий захисник чемпіонату Європи – 2016 не пускає свою ж збірну до півфіналу?

Екстра-тайм – такий вже звичний на цьому турнірі. У першому команди не створюють толком моментів, а по його закінченні Конте встигає дати емоційні вказівки. Тим часом “старий” Швайні налаштовує юнака Дракслера.

Налаштовує на заключний тайм зустрічі, в якому Юліан мало не забиває Буффону. Але в підсумку Німеччина, яка грає додатковий час на Євро вперше з переможного фіналу 1996 року, відправляється на пару з Італією в серію пенальті.

А яка це була серія. Буффон не дивиться, як б’ють його партнери, тому не бачить промах Дзадзена, якого, судячи з усього, спеціально заради 11-метрових і випустили. Зате тут же бере постріл Мюллера – Томасу удари в Бордо явно не вдаються. Незабаром психологічно або якось ще “ламається” Озіл, за ним і Пелле... Загалом пенальті перетворюються в трилер. І перемагає в ньому все-таки Німеччина, фатальний пенальті не забиває Дарміан.

Італія билася так, що це запам’ятають надовго. Але в півфіналі гратиме Німеччина.

На жаль, казки не завжди бувають зі щасливим кінцем. А в скандинавській міфології, де не тільки добро бореться зі злом, а й часто – одна сила з іншою, ще більшою – це трапляється досить часто. Ось і чвертьфінальний матч Франції з Ісландією важко було назвати протистоянням хороших з поганими. Так, збірній з північного острова вдалося закохати в себе всю Європу своєю грою, характером, харизмою. Але і французам на домашньому Євро дорікнути поки нема в чому, на відміну від Португалії, наприклад. Дідьє Дешам налагодив добротний атакуючий футбол, а головне, зумів згуртувати команду. Це перший великий турнір за останні років 10, на якому “триколірні” обходяться без внутрішніх скандалів. І рішення залишити за бортом збірної Бензема, як показує життя, в цьому плані абсолютно правильне.

Єдине, що насторожує, – це той шлях, який французи пройшли до півфіналу. Жереб жеребом, календар календарем, але Румунія, Албанія, Швейцарія, Ірландія та Ісландія – це дорога не крізь терни, а квітучим садом. Зрозуміло, що всі ці команди своє місце заробили потом і кров’ю, але жодна з них по класу і близько не наблизилася до господарів.

Втім на ісландців покладалися серйозні надії. Гра команди була дуже переконлива – видима простота, максимальна ефективність, чітке усвідомлення своїх плюсів і мінусів. Остров’яни впевнено йшли по груповому турніру, розправилися з англійцями. Навколо збірної згуртувалася вся маленька держава, десята частина населення якої прилетіла до Франції, щоб бути разом зі своїми “вікінгами”. Від простого рибалки до президента – на трибунах “Стад де Франс” зібралися всі, хто зміг. І навіть перекрикували повний стадіон французів.

Але симпатії симпатіями, а всі розуміли, що ісландці, швидше всього, приречені. Була лише впевненість, що вони поп’ють крові господарів, ляжуть кістьми, можливо навіть дотягнуть до додаткового часу. У кожному разі, чого-чого, а легкої перемоги “триколірних” не передбачав ніхто з десятків фахівців, чиї думки були озвучені перед грою.

Проте казка закінчиться драматично. Вже до перерви ніхто не вірив у ісландців, коли на табло горів рахунок 4:0 на користь господарів. Від козирів ісландців не залишилося і сліду. Довгі передачі, стандарти, швидкий вихід із оборони – це французи ніби не помітили. Хоча навпаки: Дідьє Дешам не дарма ґрунтовно проаналізував гру суперника аж до вбивчих аутів. Вискочки були нейтралізовані, а “триколірні” грали на куражі і в своє задоволення, забиваючи один за одним.

Нескладний начебто закид Матюїді на Жиру розірвав оборону ісландців, і Олів’є без особливих зусиль поклав початок сумному епілогу ісландської саги. Поле, ґрунтовно промокле під зливовим дощем, який розпочався за кілька годин до матчу, сприяло швидкому пересуванню м’яча, і ісландці не встигали за швидкостями французів. А тут ще й удар їх же зброєю – гол Погба після кутового.

Відмінна багатоходівка за участю Жиру і Грізманна, яка вивела на завершення Пайєта, – виймай, бідолахо Ханнес Халлдорсон, третій м’яч. А тут і четвертий гол від Грізманна поспів і відстав із цим голом кращий на даний момент бомбардир Євро. Здається, вже в першому таймі у ворота Халлдорсона залетело все, що не долетіло в попередніх чотирьох казкових матчах.

Якщо і був у цей момент у світі хтось більш нещасний, ніж ісландці, так це англійці і Рой Ходжсон. Історичні суперники не просто перемагають тих, хто розбив надії “трьох левів”, а буквально виносять їх з Євро.

Найдивовижніше, що ісландці і не думали вважати свою пісню завершеною. Попрощатися з Євро вони вирішили так, щоб ми ще довго згадували цю сміливу і мужню команду. І навіть п’ятий м’яч французів домашній стадіон зустрічав не так, як два голи престижу ісландців. Сині загони північних “вікінгів” на “Стад де Франс” влаштували розгромленій збірній таку овацію, якої удостоюється не кожний переможець. Ісландці залишають Євро гордою ходою, а ось з французами досить легка перемога напередодні матчу з Німеччиною ще може зіграти поганий жарт.