Любителі пригодницьких романів французького письменника Александра Дюма пам'ятають, що після захопливих "Трьох мушкетерів" наступний роман про пригоди відважної четвірки називався "Двадцять років по тому". Ця назва мені пригадалася, коли закінчився черговий, уже 26-й міжнародний супертурнір гросмейстерів в іспанському Лінаресі, а одним із переможців разом з російським шахістом Олександром Грищуком став львівський гросмейстер Василь Іванчук. Адже свою першу перемогу в цьому місті львів'янин здобув саме двадцять років тому, 1989-го, щойно на порозі свого двадцятиріччя.

Після того були наступні успішні виступи в Лінаресі (1991, 1995, 2009) - зауважте, що всі перемоги здобуто у непарні роки. Приголомшливим став виступ 1991 року, коли Іванчук не тільки здобув загальну перемогу, пройшовши тур­нірну дистанцію без поразки, але й змусив визнати свої поразки двох панів "К" - чемпіона світу Гаррі Каспарова та його одвічного суперника екс-чемпіона світу Анатолія Карпова. Навіть скептичний до гри своїх ко­нкурентів Гаррі Каспаров тоді визнав: "В Іванчука дуже глибоке розуміння гри. Можливо, взагалі, глибше за всіх".

Звичайно, Василь Іванчук буває втомленим, бо грає багато в різноманітних турнірах, буває розчарованим розвитком подій на шахівниці - тоді надовго задумується і не встигає зробити відповідну кількість ходів, буває не зовсім здоровим, бо часто змінює країни, материки та географічні пояси, тоді зі смутком робить короткі нічиї. Але, коли львівський шахіст отримує смак з першого дня турніру, суперники відчувають "могутню руку" шахового гетьмана України, для якого не існує авторитетів. Та ба! Саме Василь Іванчук є тим авторитетом у шаховому світі, якого поважають і побоюються. У нинішньо­му Лінаресі він єдиний гравець, який не програв жодної партії. Свої дві перемоги Іванчук здобув над шахістом світової еліти Левоном Ароняном, лідером збірної Вірменії, що восени минулого року стала переможцем Всесвітньої шахової олімпіади, де українська команда була четвертою. Хто переглядав партії Іванчука з Ароняном у Лінаресі, міг зауважити, як "викручувався" вірменський шахіст, як намагався вирватися зі "стальних обіймів" львів'янина, і все ж, як той кролик, загіпнотизований поглядом удава, сам влізав у його пащу, піддаючись напору фігур суперника.

Уже в суботу, 14 березня, у Ніцці стартує традиційний "Амбер-турнір", де щорічно збираються 12 найсильніших шахістів світу. Це трохи незвичне змагання, бо учасники щодня проводять між собою по дві партії - одну наосліп, другу - у швидкі шахи, а переможець визначається за сумою набраних очок у двох видах "турнірної програми". Тут дійсно зустрічаються зірки шахів, бо потрапити до списку обраних дуже не просто - треба бути переможцем тільки супертурнірів. Отже, любителі древньої гри матимуть приємність спостерігати за шедеврами, які будуть створювати: чемпіон світу Вішванатан Ананд (Індія), його конкурент Веселін Топалов (Болгарія), недавній претендент на шахову корону Гата Камський (США), учасники турніру в Лінаресі Левон Аронян (Вірменія), Теймур Раджабов (Азербайджан), Ван Ює (Китай), Магнус Карлсен (Норвегія), екс-чемпіон світу Владімір Крамнік (Росія), переможець супертурніру місячної давності у Вейк-ан-Зеє Сергій Карякін (Україна), постійні члени світової топ-десятки Петер Леко (Угорщина) та Алєксандр Морозєвіч (Росія). Цікаво тільки, як вони поставляться до Василя Іванчука, який 18 березня відзначатиме тут своє сорокаліття. Так уже складається, що "Амбер-турнір" проводять у другій половині березня, коли народився Василь Іванчук. Його, звичайно ж, вітають, але іноді й перемагають того дня, бо серед найсильніших шахістів світу сентиментів не існує. Цікаво, як буде цього року?!