– Я скажу на всю країну, що моя дружба з Андрієм Ярмоленком закінчилася. Я простив епізод з футболкою, але цей епізод був умисний. Людина просто-напросто могла зламати мені коліно. Наша дружба закінчилася.

– Без коментарів...

– Бійка? Степаненко просто порадів голу. “Динамо” ж так раніше теж раділо. Ярмола повівся некоректно. У збірній така неадекватність теж може повторитися. Хто як психологічно врівноважений, так і буде…

– Андрій заступився за наших уболівальників, за імідж клубу. Ще раз повторюся, так себе вести гравці “Шахтаря” не мали права – той же Степаненко, інші гравці. Я вважаю, що Ярмоленка не можна звинувачувати.

– Останні хвилини? Це жахливо. Футбол повинен робити щасливими людей, бути позитивом. Але Україна – єдина країна. Дуже шкода, що Степаненко зробив це на останніх хвилинах. Київ і Донецьк – це Україна.

– Я вважаю, що Тарасу варто було подумати про свою безпеку, так як він тепер проживає в місті Києві. Не виключено, що вболівальники не захочуть йому прощати подібного роду дії. Але це вже особиста справа Степаненка та футбольного клубу “Шахтар”.

– Три матчі з “Динамо” в цьому сезоні, три перемоги із загальним рахунком 8:0. Граючи всі матчі на виїзді, ми заслужили цей результат. Своєю грою сьогодні донецький “Шахтар” підтвердив: ми найсильніший український клуб! А вчинок Ярмоленка – чистої води підлість. А підлість я коментувати не хочу. До речі, це не поодинокий випадок з його боку. Він проявив свою сутність ще в матчі першого кола, коли Тарас з відкритим серцем обмінявся з ним футболками, як це прийнято у футбольному середовищі, а Ярмоленко демонстративно кинув її на газон. Ну, а після того, що сталося у Львові, не залишається сумнівів у наявності системної підлості з боку цього гравця. Якщо хтось сумнівається в моїх словах, подивіться відео цих епізодів. Бити людину за те, що він поцілував логотип свого клубу, – це просто свавілля. У всьому футбольному світі гравці цілують емблеми після забитих м’ячів. У цивілізованому світі! Поведінка ж “Динамо” – безпрецедентний випадок... Добре пам’ятаю, як Ярмоленко зробив те ж саме, що і Степаненко, причому на “Донбас-Арені”. І ніхто з наших гравців його пальцем не чіпав.

– У такій наелектризованій обстановці досить маленької іскри, щоб розгорілося полум’я. І дія гравця, яка в іншій ситуації пройшла б практично непоміченою, здатна викликати непередбачувані емоції – і публіки, перед якою футболіст чужої команди демонстративно цілує після голу емблему свого клубу, і опонентів на полі. Природно, я не прихильник агресії, за яку готовий вибачитися перед уболівальниками “Динамо” і “Шахтаря”, але слід оцінювати ситуацію в комплексі – і пам’ятати, з чого все почалося. Нам дорікають у неповазі до суперника, двічі обігравши “динамівців” по ходу сезону – Мірча Луческу навіть сказав, що чемпіон, котрий не переміг “гірників” в особистих зустрічах, не здається йому повноцінним. Але якщо так – чи повноцінними “срібними” призерами стали “гірники”, якщо двічі поступилися “Дніпру”? І чи можна вважати демонстрацією поваги до супротивника образливий переспів “динамівського” гімну, в якому, використовують лексику, далеку від літературної? Адже виконували “гірники” цю пісню під відеозапис, який пізніше був розміщений в інтернеті. Озираючись, бачу в тому, що трапилося на полі “Арени Львів” і частину своєї провини: як досвідчений президент, повинен був відчути у хлопців, які почали святкувати дострокове чемпіонство, недостатність мотивації та сили духу, без яких неможливо виходити на поєдинки такого напруження. Який би склад не виставив “Шахтар”, він вже знаходився в той момент думками в Севільї, настрій на нього повинен бути позамежним – тим більше, що Луческу своїми передматчевими заявами наших гравців тільки розпалив. Матч залишив неприємний осад не тому, що ми програли, а тому, що завершився він резонансним інцидентом. Вчинки Андрія Ярмоленка, Тараса Степаненка та інших учасників матчу, що вплуталися в бійку, включаючи запасних, я обговорювати зараз не хочу. Дисциплінарний комітет федерації дасть їм належну оцінку. Не хочу нікого виправдовувати, але мені здається, що через якийсь час, коли емоції вляжуться, хлопці помиряться. На чемпіонаті Європи, де гравці “Динамо” і “Шахтаря” виявляться по один бік барикади, конфронтації всередині збірної бути не повинно. Це аксіома.

– Соромно було на все це дивитися. Не тільки в Україні це бачили, але і в Європі. Адже ці футболісти хочуть там виступати. Як тепер Степаненку з Ярмоленком грати в збірній? Як-як... (підвищує голос Маркевич). Треба примиритися, причому не просто так, формально, а по-справжньому. Тому що за ними стоїть ціла країна. Від того, як вони зіграють на Євро, буде залежати настрій наших людей і взагалі – імідж України. Потрібно вибачитися за всіх, потиснути один одному руки... А свій гонор нехай засунуть самі знаєте куди... Не викликати Ярмоленка в збірну? У нас не так багато класних футболістів, щоб ними розкидатися. Упевнений, вони помиряться.

– Який сенс нервувати, коли завдання потрібно вирішувати. Якщо вони будуть розбиратися між собою, ніколи ж буде справою займатися. Вони прекрасно це розуміють. Я сподіваюся на те, що конфліктів у збірній не буде. Що у хлопців вистачить розуму на те, щоб це не вилазило у складі збірної. Нам доведеться тривалий час перебувати всім разом, готуватися до матчів. Щоб не пропала справа, доведеться все це прибирати. А за них це ніхто не зробить.

– Спочатку хотілося написати якийсь загальний лист від всього фанатського руху з попередженням до футболістів і керівництва “Шахтаря”, заодно працівників “Арени Львів” і всіх відповідних органів, але назвемо це просто думками вголос. Думаю, всім, кому потрібно щось із цих думок зрозуміти – зрозуміють, а всім, кому потрібно вжити заходів – вживуть, щоб потім не було розмов, що знову в усьому винні фанати. І найголовніше: щоб потім Кісєльов і наші проросійські канали не показували, як не люблять донецьких у Львові, і знову пішла вже призабута пісня про Схід і Захід. Всі, хто в фанатському русі не перший рік, або як мінімум слідкують за футболом, передбачали ситуацію, яка сталася на матчі “Шахтар” – “Динамо” після третього голу на нашому матчі з Шахтарем, але оскільки така ситуація сталася на тиждень раніше і на матчі з “Карпатами” вона вже точно не повториться, все буде набагато “яскравіше”. Ярус у нас явно не другий, а перший, і з “Карпатами” вже напевно буде грати Срна (який зазвичай є “ініціатором” таких конфліктів), і рахунок напевно точно буде не 0:3, тому “накал” ситуації на трибунах буде набагато більший, і події як на трибунах, так і на футбольному полі будуть розвиватися набагато “трагічніше”, не закінчаться лише трьома червоними карточками. Просто попередження до керівництва “Шахтаря”: якщо якийсь клоун у стилі Степаненка підійде до нашого сектору ближче, ніж на відстань докинутого до нього фаєра, то в нього він полетить не один, і, повірте, хтось-таки точно попаде. Тому тримайте свого Срну, Степаненка, Ракицького (в інших ваших хлопців не проявлялася настільки хамська поведінка, як в попередніх трьох, тому надіємося, що і не проявиться) подалі від нас – і все буде добре. До журналістів, які люблять роздувати такі ситуації і вже починають “кудкухдакати” в стилі “футболісти Динамо зірвалися”, “Ярмоленка треба дискваліфікувати пожиттєво”, тобто до тих, які не помічають реальності, бо просто не можуть витягнути свій язик з дупи “Шахтаря” – як Ярмоленко, так і всі футболісти “Динамо” вчинили навіть трохи м’яко по відношенню до Степаненка і всіх, хто заступався за нього. Структури (не буду тут перечислять які) і так прочитали цю інформацію і, надіюся, що донесуть до всіх, кому потрібно це знати, щоб не було потім незручної ситуації як для них, що вони допустили це, так і для нас: в стилі “бидло, як ви могли?” і “то ж футбол, що ви робите?” Зразу напишу для хлопців, яких повернули на стадіон, і вони в чорних шоломах вибігали на сектор, який був зайнятий вболівальниками “Шахтаря”. Як ви розумієте, що особисто проти вас ми нічого поганого не маємо, хоча і підозрюємо, що більшість з вас є колишніми працівниками “Беркуту”, можливо хтось з наших хлопців і воював з вами разом на сході, але коли виникають ситуації на кшталт цієї, що виникла на матчі “Шахтар” – “Динамо”, “тут нічого вже не поробиш”.