Матчем проти валлійських “драконів” наша національна команда попрощалася з рідними вболівальниками щонайменше на чотири місяці.

Хотілось, аби на чемпіонат Європи збірну проводили гідно. Здавалося, що для цього є всі передумови: міцний суперник (до речі, також учасник Євро-2016), зручний початок матчу, тепла погода, доступні  ціни на квитки і той факт, що наступного разу національну команду можна буде побачити наживо у кращому разі в серпні перед стартом відбору до ЧС – 2018… Але за п’ять днів до гри продали близько 5 тис. квитків, а за п’ять годин до початку – близько 23 тис. У підсумку матч у плані глядацького інтересу виявився провальним. Хоча причин, аби цього не сталося, було більш ніж достатньо. Ті, що залишилися вдома, вирішивши проводити збірну країни на чемпіонат Європи біля телевізора, не пошкодували, що не пішли на стадіон. Аби вони це зробили (тут виключенням може бути хіба Львів), треба демонструвати гру, яка їх зацікавить, а на нинішньому етапі українська команда просто не може її показувати. Результат може, а яскраву гру – ні. Це традиція товариських матчів команди під керівництвом Михайла Фоменка. Крім того, очікувати супервидовищного футболу від команд, які у 20 відбіркових матчах до Євро-2016 пропустили на двох лише вісім голів, а забили 25, якось дивно. Тому й не пішов уболівальник на стадіон. 

Загалом футбольний м’яч почувається абсолютно зайвим на цьому святі... боротьби, іноді навіть вільної. Згадайте хоча б приголомшливий каскад кидків, підсічок і переворотів у виконанні Романа Зозулі та Ешлі Вільямса! Після матчу дебютант збірної Уельсу Том Бредшоу сказав журналістам, що йому соромно і за гру, і за результат, попросивши вибачення в уболівальників. Нашим же гравцям нема за що вибачатися: переможців не судять. Але гра... була рівною. Ба більше, уявлення про Уельс як про прямолінійну команду, що грає в типовий британський футбол, розвіялося дуже швидко. Та й сам стереотип про британський футбол, напевно, більше не має права на життя: АПЛ – мабуть, найрізношерсніше змішання стилів серед усіх провідних чемпіонатів Старого Світу. 

Тренерський штаб української команди вирішив дещо поекспериментувати. Фоменко подивився, як діятиме на позиції “під нападником” Віктор Коваленко (донеччанин, до речі, відіграв увесь матч). Так само несподіванкою стало переведення на фланг Гармаша. У підсумку вийшло так собі: він працював на оборону, однак занадто часто зміщувався в центр при спробах українців організувати атаки, залишаючи фланг Шевчуку. А той, втративши звичного партнера та підтримку, вперед ішов не дуже активно. Відчувалася й відсутність Коноплянки.

Звичайно, за двома товариськими матчами складно судити, наскільки гра “синьо-жовтих” залежить від присутності на полі півзахисника “Севільї”. Однак навіть контрольні поєдинки проти команд, які за рівнем далекі від Польщі та Німеччини, показали, що втрата Коноплянки критична. У будь-якому разі креативу в діях “синьо-жовтих” за винятком епізоду з голом Ярмоленка (другий гол у двох матчах після “стандарту”) і пасу Федецького, на який ледь не встиг Коваленко, не було. Коваленко хороші відрізки чергував із відходом “у тінь”. Здалося, що і Віктор боявся брати ініціативу на себе, і партнери не дуже намагалися знайти “гірника” передачею. 

У цілому було дуже непривабливе видовище. Та звинувачувати в цьому Фоменка та його тренерський штаб, напевно, не варто. Наставник “синьо-жовтих” казав, що у матчах зі слабкими командами наша збірна відпрацьовує атаку, у поєдинках з сильними – оборону. Напевно, збірна Уельсу ввійшла до другого розряду. Видається, туди ж наставник валлійців Кріс Коулман визначив і “синьо-жовтих”, адже величезного бажання врятуватися від поразки у збірної Уельсу особливо не простежувалося. А в тих рідкісних епізодах, коли гостям вдавалося нанести удари по воротах українців, з обороною у нас було все добре – П’ятов грав на висоті.

Якщо цей поєдинок для обох команд був якоюсь мірою репетицією матчів на Євро, то можна сумно порадіти. Так, у цьому матчі обидві збірні грали без своїх найбільш швидких і креативних футболістів – Коноплянки та Бейла, однак навряд чи хтось очікував, що команди діятимуть настільки повільно та обережно. Валлійці вкотре продемонстрували, що ставка на надійну ешелоновану оборону, жорстку на межі і часто за межею фолу гру в захисті – їх козир. Якщо так, то Уельс може претендувати на звання найбільш нудної команди майбутнього чемпіонату Європи, відібравши цей титул у збірної України, чия тактика схожа. 

Отже, тепер головна інтрига полягатиме в тому, кого саме Фоменко запросить на Євро-2016. Те, що у списку гарантовано (якщо не буде травм) будуть ті футболісти, які грали проти Уельсу, можна прогнозувати вже. Щодо решти питань багато. Відповіді на них отримаємо 31 травня, коли Михайло Фоменко оголосить остаточний список гравців, які представлятимуть нашу країну на чемпіонаті Європи у Франції. Традиційно в заявку потрапляє 23 виконавці.