Суперником українців була збірна Кіпру. Загалом українці провели неоднозначний матч, але здобули мінімальну перемогу. Щоправда, робити висновки з цієї звитяги не варто.

Південна Пальміра в четвертий раз і вперше після трирічної перерви приймала матч національної збірної. Треба визнати, що Одеса, як і Львів, знову підтвердила свій фартовий статус для головної команди країни: “синьо-жовті” виграли тут третій поєдинок. Але на відміну від нашого міста, портове місто неприємно здивувало відсутністю аншлагу на такій події. Це нині у Львові можна говорити про те, що місцеві футбольні гурмани вже насичені високоякісними матчами. На “Арені Львів”, окрім двобоїв чемпіонату України, були і зустрічі Ліги чемпіонів та Ліги Європи, та й національна команда тут грає вже доволі часто, не говорячи вже про жіночі збірні або молодіжні команди. А в Одесі, окрім матчів “Чорноморця” і поодиноких заїздів “Шахтаря”, подій такого рангу не так вже і багато. Тож дивно, що в майже мільйонному місті (а сюди необхідно додати ще сусідні регіони, в яких з великим футболом ще гірше аніж в Одесі) не вдалося зібрати на трибунах 35 тисяч глядачів. 

Але не варто нарікати, все ж таки це була товариська гра, в якій головна увага була прикута до нашої команди. 

Консервативний Михайло Фоменко здивував стартовим складом. По-перше, в ньому опинився дебютант збірної – Артем Путівцев. По-друге, місце у воротах зайняв Денис Бойко, присутність якого у воротах  виглядала несподіваним рішенням, адже Фоменко має безмежну довіру до П’ятова, який відіграв увесь відбір. Можливо, таким чином наставник вирішив підтримати голкіпера “Бешикташу”, чий стартовий відрізок у Туреччині вдалим точно не назвеш. У будь-якому випадку Денис і ігрову практику отримав, і тренеру за довіру віддячив, кілька разів виручивши команду.

Окрім того, матч в Одесі напевно надовго запам’ятають Андрій Шевченко, той самий Артем Путівцев, Іван Петряк, Максим Малишев, Віктор Коваленко і Микита Каменюка. Для першого поєдинок із кіпріотами був дебютним у тренерському штабі збірної, для інших п’ятьох – першим у футболці національної команди.

Про роль Шевченка в перемозі “синьо-жовтих” судити складно. По-перше, ніхто його ролі в штабі, крім озвученої – “перегляд суперників” (але навряд чи Андрій спеціально переглядав Кіпр для товариського матчу), не знає. По-друге, відповідальність за результат – прерогатива головного тренера команди.

Що стосується футболістів, то, як здалося, з перших хвилин на полі подолати хвилювання ніхто з них не зумів. Путівцев спочатку діяв дуже обережно, передачі віддавав не на загострення, а щоб просто позбутися м’яча, іноді втрачав позицію. Але освоївшись на полі, Артем уже почав грати вперед, діяти більш жорстко і впевнено. Щоправда, закінчення зустрічі Путівцев, як і вся оборона збірної, навряд чи занесе собі в актив. І саме в промах Артема, коли він послизнувшись, дозволив Сотіріу нанести удар в штангу, ледь не коштував “синьо-жовтим” перемоги.

фото: ffu.org.ua

Здавалося, нервував і Малишев. У всякому разі, Максим запам’ятався невдалим пасом на Петрякова, неточним ударом, хорошим “пострілом”, з яким упорався воротар гостей, і не дуже впевненими діями у відборі.

Петряк відзначився кількома фірмовими фланговими рейдами і передачею на того ж Малишева. Мабуть, найяскравіше за відведений йому час проявив себе Віктор Коваленко, який запам’ятався хорошим ударом головою, активністю в комбінації за участю Кравця і Малишева та декількома хорошими індивідуальними діями і непоганими передачами. Одночасно гравець “Шахтаря” зіграв дещо нижче власних можливостей. Він часто помилявся в атакувальних діях, інколи брав на себе більше відповідальності, ніж вимагала ситуація, і втрачав м’яч. Проте постійне перебування в центрі уваги (нехай і не завжди з позитивної точки зору) говорить про те, що у Віктора непогане майбутнє у збірній. Бажання в нього дуже багато, головне – скерувати його в потрібне русло.

 Що стосується Каменюки, то Микита відіграв дуже мало, щоб об’єктивно оцінювати його дії, але, згадуючи “пожежі” в обороні “синьо-жовтих” під завісу зустрічі, навряд чи його вихід на поле назвеш вдалим.

Якщо говорити про саму гру, то вийшов типовий товариський матч української збірної часів Михайла Фоменка. Багато бажання, відмінний, судячи з усього, настрій гравців, кілька красивих по-футбольному і завершених атак і мінімальна перемога.

Перший тайм не ряснів гострими моментами (по суті, таких, які змусили б схопитися за голову, було рівно два: по одному з кожної зі сторін), тому з’явилася можливість не поспішаючи проаналізувати дії господарів. Присутність у старті Путівцева змусила  Кучера відпрацьовувати фактично за двох, поки Артем не налаштувався на гру і в нього не минуло хвилювання. Про рівень Дениса Бойка зайвий раз розповідати не варто, але все ж було цікаво, чи не втратив він за час турецького відрядження колишню вправність. Не втратив і кілька разів підчищав помилки захисників. Саме Денис врятував господарів після помилки захисників, коли Мітідіс отримав шанс “розстрілювати” воротаря, але українців виручили і реакція голкіпера, і невдале виконання кіпріота.

“Жовто-сині” атакували переважно більше флангами, і правий із них  з Федецьким і Ярмоленком виглядав мобільнішим і цікавішим. Шевчуку з Гусєвим все ж не вистачало швидкості, але сказати, що вони випадали із загального ансамблю також не можна.

Свій шанс відкрити рахунок українці отримали в середині тайму саме завдяки черговому зміщенню до центру Ярмоленка. З ударом Андрія з лінії штрафного Панаї впорався, але першим на підборі виявився Степаненко, який примудрився пробити у воротаря.

Однак гравець “Шахтаря” виправився за кілька хвилин до свистка на перерву. Успіх прийшов зі стандарту: подача від Ротаня, Зозуля вкотре здивував бажанням грати головою в будь якій ситуації, потилицею спробував переправити круглого у ворота, м’яч незграбно парирував голкіпер кіпріотів, але на підборі знову першим виявився Степаненко, який таки заштовхав снаряд у рамку 1:0.

Після перерви гра більше нагадувала дворовий футбол, аніж матч національних збірних. Заміни тренерів, які були у другому таймі (Фоменко загалом до кінця матчу випустив на поле шість футболістів, його візаві – трьох), лише погіршували якість гри, однак значно підвищували її видовищність через численні помилки виконавців. Футбол став більш розмашистий, приємний для ока вболівальника. Гострих моментів, щоправда, це все одно не принесло, але емоцій на трибунах відверто додало. Подвоювати перевагу господарі могли в дебюті тайму і в дуже схожому з першим голом моменті. Ярмоленко зробив низьку подачу в центр штрафного, Панаї помилився на виході, Коваленко головою переправляв м’яч у ворота, але він пройшов зовсім поруч зі стійкою.

Українці не переставали чекати помилки оборони суперника, щоб “вистрелити” в швидкій атаці. Та й самі кіпріоти в останній третині тайму почали діяти більш розкуто і гостріше. Так в одній з атак після передачі нашого Костаса Макрідіса Енглезі ледь не влучив у ворота. Тут же господарі відповіли своїм прекрасним шансом, коли з вісімнадцяти метрів Малишев після відмінної триходівки за участю Коваленка і Кравця цілив точно під поперечину, проте Панаї в красивому стрибку перевів на кутовий. Потім був напевно найгостріший момент біля воріт Бойка. Сотіріу увійшов у штрафний майданчик, скориставшись невчасним падінням Путівцева, і пробив точно в ближню штангу. А в компенсований час той же Сотіріу міг і зовсім нас позбавити перемоги, коли його забули на п’ятачку перед воротами, але з його ударом головою в блискучому стрибку впорався Бойко. У підсумку Україна таки здобула перемогу.

Підсумовуючи, можна сказати, що вийшов досить непоказний матч, результат якого, проте, повинен додати команді позитивних емоцій. Напевно потрібну інформацію отримав і Фоменко, а вболівальники побачили у дії найближчий резерв збірної.