Попри те, що цьогорічний лижний сезон завершується, для любителів лещетарства є гарна новина. За словами Андрія Баса, директора комплексу "Динамо", вже з наступного року охочі повозитися на лижах зможуть зробити це безпосередньо у центрі Львова, скориставшись зі спортивного оснащення комплексу. Правда, на комерційній основі. Досі привілеєм повноцінно користати з потужностей комплексу могли лише учні гірськолижної школи та персонал.
Попри те, що цьогорічний лижний сезон завершується, для любителів лещетарства є гарна новина. За словами Андрія Баса, директора комплексу "Динамо", вже з наступного року охочі повозитися на лижах зможуть зробити це безпосередньо у центрі Львова, скориставшись зі спортивного оснащення комплексу. Правда, на комерційній основі. Досі привілеєм повноцінно користати з потужностей комплексу могли лише учні гірськолижної школи та персонал.
Давні любителі відпочинку на гірських лижах добре пам'ятають, якою подією для цього тоді ще доволі вузького кола екстремалів стало наприкінці 1970-х відкриття лещетарської траси та витягу на одному із схилів Шевченківського гаю у Львові (або Кайзервальду, як його досі називають корінні львів'яни). Для того часу поява фактично у центрі міста "динамівського" комплексу зимових видів спорту (адже, крім схилу для лижників, неподалік було побудовано ще два трампліни і санну трасу) - явище майже революційне. Більше того: на зведеній за тодішніми найвищими стандартами санній трасі проводилися змагання всесоюзного рівня, а для того, щоб учні гірськолижної школи та спортсмени могли тренуватися упродовж року, на схилі змонтували пластикове штучне покриття.
Ідилія, проте, довго не потривала. Уже в середині 1980-х схил перестав повноцінно функціонувати, а наприкінці тисячоліття остаточно зник залізобетонний жолоб (!) санної траси, демонтовано обидва трампліни. Кілька короткотривалих спроб реанімувати гірськолижний комплекс не принесли успіху. Під час тренувань учні та наставники школи альпійського лещетарства змушені були ходити угору схилом, що суттєво знижувало ефективність навчання через швидку втому. І все ж схил залишався місцем зимового відпочинку лижників-ентузіастів, для яких задоволення від кількагодинного перебування в обіймах улюбленої стихії, до того ж без виїзду у гори, повністю компенсувало незручності і втому від піших підйомів.
Цього року, схоже, справа відновлення повноцінного життя гірськолижного комплексу "Динамо" у Львові таки зрушила з мертвої точки. За словами Андрія Баса, завдяки зусиллям колективу тренувальної бази і спортивної школи став до ладу і пройшов необхідну сертифікацію витяг, проводиться модернізація освітлення для створення можливостей експлуатації схилу в темну пору доби. Незабаром планують "прописати" тут сніговий трактор для підтримання належного технічного стану покриття траси (наразі цей агрегат перебуває на тренувальній базі "Динамо" у Славському). А нещодавно батьки учнів гірськолижної школи на власному ентузіазмі організували демонстраційне штучне засніження схилу, яке протягом кількох годин власною сніговою "гарматою" і безкоштовно здійснювала львівська фірма "Артіс". Як стверджує п. Бас, у "динамівців" є й власна "гармата", проте до неї бракує відповідної водної помпи, вартість якої близько 40 тис. гривень. Сума чимала для комплексу, який "виживає" за рахунок прибутків від експлуатації "старшого брата" - гірськолижного комплексу у Славському.
Проте ні в адміністрації, ані в тренерського колективу бази немає сумніву, що невдовзі схил повернеться до повноцінної роботи, дотримуючись загальноприйнятих у Європі вимог до якості траси, безпеки та загальної організації. "Доведеться вирішити ще чимало проблем, - каже п. Бас, - скажімо, здійснити модернізацію адміністративних та службових приміщень, організувати побутові "вигоди", встановити системи захисту від травм на трасі, вирішити питання з доїздом та стоянкою авто, адже це - територія ландшафтного парку "Знесіння". Однак ми готові до такої праці, бо для цього є ресурс - висококваліфікований тренерський персонал, є бажання та видимі перспективи розвитку".