Загалом він вийшов доволі сумбурним, і з цікавими результатами. Про індивідуальні дисципліни цього етапу „Пошта” писала ще минулого тижня, а ось естафетні перегони стали чудовим вінцем заокеанських етапів. 

Надмірно морозна погода, що встановилася в Преск-Айлі,  змусила організаторів восьмого етапу прийняти неординарне рішення, перенісши жіночу естафету з неділі на вечір суботи. В цьому були цілком логічні причини, адже якби стрілка термометра впала нижче 20 градусів морозу – гонку, згідно з регламентом, узагалі довелося б скасувати. З іншого боку, траса в Преск-Айлі  виявилася абсолютно не готовою до вечірньої гонки, насамперед були проблеми з освітленням. Спортсменкам довелося змагатися майже в темряві. Але це стосувалося лише жінок. У чоловіків подібних проблем не було. Однак у чоловічій естафеті були інші проблеми. Гонка виявилася позбавлена не лише окремих сильних виконавців, але навіть цілих команд: чехи через хворобу Ондрея Моравця не зуміли зібрати склад із чотирьох чоловік, а шведи заявилися, але не вийшли на старт. Через нестабільність складів більшості збірних естафета вийшла досить сумбурною, але цікавою.

Неоднозначним на цьому тлі вийшов і виступ української команди. З одного боку, досить невдала стрільба: жоден із восьми рубежів нашими біатлоністами не був пройдений без запасних патронів. Можливо, це пояснюється важким підходом до стадіону – проблеми з влучністю мали  більшість команд, а швейцарці, встановивши серйозний орієнтир на середині естафети і перебуваючи серед лідерів, у підсумку фінішували 13-ми з вісьмома колами штрафу. З іншого боку, українська команда показала найкращий естафетний результат, виступаючи не в оптимальному складі, хоча гонка у виконанні номінального резервіста Дмитра Русинова залишила цілком сприятливе враження.

Старт для нашої команди видався непоганим: Сергій Семенов обійшовся на кожному з рубежів одним запасним патроном і свій відрізок пройшов шостим, всього в 10 секундах від другого місця лідер перегонів, німець Ерік Лессер, далеко відірвався від переслідувачів.

Потім настала черга Артема Прими, і на другому етапі складнощів у стрільбі було дещо більше. Але Артем нехай і не бездоганно, але досить упевнено закривав мішені, кожен раз використовуючи два зайвих патрони. При цьому на останньому колі він поборовся з білорусом Дмит­ром Дюжевим і передав естафету восьмим. До цього моменту Андреас Бірнбахер уже втратив лідерство збірної Німеччини, а вперед на півхвилини вирвалася команда Швейцарії, в якій дивовижний етап провів Беньямін Вегер.

Третій етап додав інтриги гонці – Швейцарія прогнозовано випала з числа лідерів, а на перші позиції вийшли норвежці та росіяни, яких представляли Йоханнес Бьо і Дмитро Малишко. В українській естафеті дебютував Дмитро Русинов, для якого ця гонка стала всього четвертою в нинішньому сезоні Кубку світу. Але до цього Дмитро отримав хороший, у тому числі переможний, естафетний досвід на Кубку IBU, що допомогло йому не загубитися на дистанції. Скориставшись сумарно трьома запасними патронами, Русинов підняв команду ще на одну позицію – перед останнім етапом Україна стала сьомою.

На фінішному відрізку у нас також був дебютант: Олександр Жирний вперше був випробуваний в ролі фінішера. І вже на першому рубежі він змусив похвилюватися вболівальників, коли ледь не вирушив на штрафне коло. Але Жирний таки закрив останню мішень третім додатковим патроном, уже стійку пройшов із одною помаркою. Це дозволило українцям зберегти сьому позицію. А перемогли норвежці, які на фініші випередили французів і німців.  Ну, а згодом була жіноча естафета.  

Відсутність у деяких командах головних лідерів спрощувала збірній України завдання пробитися на п’єдестал. Мабуть, саме з цих міркувань виходили наші тренери,  коли всього за дві години до старту зважилися замінити вкрай нестабільну на стрільбищі Яну Бондар досвідченою Юлією Джимою. І інтуїція тренерів не підвела. Витративши всього один додатковий патрон, Джима, так би мовити, зберегла нашу команду в боротьбі, передавши естафету Підгрушній з четвертої позиції в лічених секундах від основних конкуренток.

Добрих слів заслужили й інші наші дівчата. Стартер Ірина Варвинець, незважаючи на два додаткові патрони, відмінно попрацювала ногами і завершила свій відрізок другою, всього в чотирьох секундах позаду швидкохідної швейцарки Селіни Гаспаріні. Наталія Бурдига змусила всіх добряче похвилюватися, коли на першому рубежі закрила останню мішень останнім же додатковим патроном, проте в подальшому зібралася, додала, вийшла на четверте місце і відправила Джиму в боротьбу з хорошими шансами на загальний успіх.

Хоча звичайно, багато хто хвилювався стосовно виступу Джими. Адже в останній час наш снайпер припускалася на вогневих рубежах дуже багатьох помилок, та й на дистанції Юлія не вражала. Але до естафети в усіх окреме ставлення, і Джима цього разу допустила всього один промах, ставши кращою серед українок на вогневих рубежах. І хоча на дистанції битися в швидкості з тією ж Габріелою Соукаловою їй було складно, перед останнім етапом Україна залишалася четвертою в тих же 30 секундах позаду лідера, яким стала збірна Чехії. 

Ну, а далі був заключний етап та Олена Підгрушна... Розмірковуючи про виступи українських біатлоністів цього сезону, раз за разом приходять думки, що б було, якби Олена не повернулася в біатлон. Адже усі більш-менш вагомі результати нашої команди в нинішньому сезоні пов’язані з саме з Підгрушною. І скільки позитиву Олена подарувала українським уболівальникам – важко собі навіть уявити.

Хоча звичайно Підгрушна вміє лоскотати і нерви. Адже на стрільбищі наш нинішній безумовний лідер не була схожа на саму себе. Взагалі саме в Преск-Айлі її підводила влучність. Однак, таки впоравшись на стійці за допомогою трьох додаткових залпів (у той час, як одна з конкуренток у боротьбі за медалі – росіянка Катерина Шумілова – “настріляла” два кола штрафу, а Доротея Вірер ходом програвала вже досить багато), Олена вирушила на вирішальне коло четвертою, в шести секундах позаду польки Кристини Ґузік і у півхвилинному відставанні від німкені Каролін Горхлер. Вероніка Виткова на той момент гідно продовжувала розпочате Габріелою Соукаловою і спокійно вирушила за золотою нагородою для своєї команди. Наздогнати її було абсолютно не реально. 

Майже не реально було наздогнати і німкеню Горхлер, але іншої думки була Підгрушна.  Швидко проскочивши Ґузік і залишивши її у себе на п’ятах, Олена кинулася наздоганяти Горхлер. Заради справедливості можна сказати, що німкеня ніколи не була швидкою на лижні, але все ж запас часу у неї був пристойний. Тому, коли на коротку фінішну пряму Каролін вийшла попереду Олени, здалося, що їй вистачить сил утримати хиткий відрив. Однак зовсім іншої думки була Підгрушна, яка вкотре довела, що останнє коло в її виконанні це просто фантастика. Наша біатлоністка неймовірним ривком випередила Горхлер за якийсь метр до фінішної межі.

Залишається додати, що справжній спортивний подвиг Підгрушної (вже котрий у поточному сезоні) дозволив нашій жіночій команді очолити рейтинг Кубку світу в естафетних гонках. Щоправда, її відрив навіть від збірної Франції, яка займає п’яту позицію, становить всього 20 очок. Але якщо наші дівчата проявлять такий же стійкий характер і волю до перемоги і на чемпіонаті світу – суперницям буде важко. Так що головне тепер – гарно підготуватися до головного старту сезону в Голменколлені, де 3 березня розпоч­неться чемпіонат світу.