Провали в змішаних естафетах, невисокі результати в мас-старті повністю компенсувала золота медаль Олени Підгрушної в спринті. Це була перша індивідуальна звитяга української збірної в нинішньому сезоні. І напередодні чемпіонату світу вона вселила неабиякий оптимізм у серця вітчизняних уболівальників.

Програму сьомого етапу в канадському Кенморі відкривали спринти. Стартовий перебіг чоловічого спринту більшість могла відстежувати хіба що в режимі текстової трансляції. І так склалося, що саме стартові номери й розіграли комплект нагород, у той час як телевізійники намагалися відновити мовлення. Трійка лідерів – Мартен Фуркад, Антон Шипулін і Симон Шемпп – до своєї традиційно високої швидкості додали бездоганну стрільбу і не залишили шансів іншим суперникам зійти на подіум. Хоча, наприклад, австрієць Джуліан Еберхард, якби був точнішим, міг би втрутитися у розподіл нагород, проте для цього біатлоніста стрільба ніколи не була сильною стороною. Але за рахунок високої швидкості Джуліан фінішував четвертим з двома промахами, всього на кілька секунд обійшовши своїх партнерів по збірній Домініка Ландертінгера і Симона Едера.

Досить непогані результати показали українські біатлоністи, навіть незважаючи на те, що четверо з п’яти наших хлопців допустили промахи вже на першому вогневому рубежі. Але в стійці всі вони були точні і з проходженням траси впоралися незгірш від більшості претендентів на місця у заліковій зоні. Як результат – одразу двоє українців фінішували у топ-двадцятці. Причому Сергій Семенов і Артем Прима не тільки показали високі 13-ий і 17-ий результати, але й гарантували собі місце в суботньому мас-старті. До слова, для Прими це поки що найкраща гонка в Кубку світу нинішнього сезону.

Кубкові очки змогли набрати й Олександр Жирний з Віталієм Кільчицьким (у них 30-ий і 32-ий час відповідно). Єдиним нашим учасником, який не промахнувся, став Артем Тищенко, але молодому спортсменові бракує швидкості – на фініші він був 62-им.

А потім була жіноча гонка, в якій головним сюрпризом став підступний канадський вітер, що потужними поривами взявся зривати верхівку снігового покриву траси буквально за півгодини до старту. Відповідно дуже не пощастило тим, що вийшли на неї під стартовими номерами. На жаль, в їх числі опинилася і Юлія Джима, яка вступила у боротьбу другою. У підсумку вона відчула всі недоліки стартового номера і відверто провалила гонку, фінішувавши із сімома промахами на 84-ій позиції. Гірше Юлії виступили тільки дві спортсменки. 

Хвилин через 20 вітер перейшов у “вибірковий режим”, стихаючи під час стрілянини одних і буквально збиваючи з ніг інших. І тут, треба сказати, більше за інших пощастило чешці Габріелі Соукаловій та італійці Доротеї Вірер, які стартували в другій десятці. Обмежившись поодинокими промахами, вони на якийсь час ставали локальними лідерами гонки, причому стосовно Вірер одразу ж виникло переконання, що вона обов’язково буде серед призерів. Але вітер вирішив неабияк попсувати італійці нерви вже після фінішу. То того ж двічі – в особах польських спортсменок. У підсумку Христина Гузик, яка стала першою серед такої невеликої кількості біатлоністок, яким вдалося закрити всі мішені, таки обійшла Доротею на майже п’ять секунд, а Моніка Хойніш сильно здала на заключних метрах дистанції (їй не вистачило для поліпшення показника Доротеї Вірер менш ніж дві секунди).

Утім коли Хойніш ішла до фінішу, українських вболівальників набагато більше турбувало не її суперництво з італійкою, а хід Олени Підгрушної. Адже на той час капітан нашої жіночої команди зовсім не потрапляла у об’єктиви телекамер і взагалі не вважалася претенденткою на нагороди попри те, що закрила всі мішені на першому рубежі. А після другого, знову видавши бездоганну стрільбу, вирушила із шостим показником із 16-секундним відставанням від Гузик.

Знаючи вміння Олени значно прискорюватися саме на фінішному відрізку дистанції, надія на її сходження на п’єдестал стала цілком об’єктивною. Однак те, що видала Підгрушна на ключових метрах, необхідно вписати у літопис досягнень світового біатлону окремою сторінкою! Це був не просто хід або навіть біг – це був справжній політ!

Своєю швидкістю Олена перевершила показники навіть таких “реактивних” біатлоністок, як Кайса Макарайнен, Марі Дорен-Абер і Міріам Гесснер. І яким було здивування, коли Підгрушна спершу за часом наздогнала польську спортсменку, а на фініші обійшла її на 7,5 секунди. То було неймовірно, і в цій ситуації “золото” Олени цілком виправдане. 

На прес-конференції після гонки Підгрушна не приховувала щастя: “Те, що я фінішувала першою, стало для мене великим сюрпризом. Адже з останнього вогневого рубежу я виходила третьою, і мені про це говорили. Так, говорили, що йду третьою. І в кінці я, напевно, так розігналася, що наша команда на трасі навіть не до кінця це зрозуміла. Тому що коли після спуску вийшла на фінішну пряму, вони всі так почали кричати, що я подумала, ніби вилетіла з призової трійки. А виявилося, що я “заїхала” на перше місце! Для них це також було сюрпризом!

За що я люблю біатлон? Та за все! Його просто неможливо не любити. Ось, скажімо, відчувши сьогодні таку вітряну погоду, одразу ж подумала, що гонка буде просто непередбачувана… Так і сталося! Чи можна сказати, що збір, проведений на висоті у італійській Антерсельві після етапу Кубка світу допоміг мені сьогодні? Напевно, так, тому що мені зараз доводиться боротися тільки зі зміною часових поясів без зміни висоти. Адже Кенмор теж розташований у високогір’ї. Так, у нас був тривалий переліт і переїзд, але ми перебуваємо в таких самих умовах, що й інші спортсмени. Зараз вже набагато простіше: вночі спимо, вдень пильнуємо, нормально харчуємося. Для мене в Кенморі основною проблемою було здолати хворобу. Як бачимо, вдалося.

А взагалі мрії збуваються! Заради втілення цієї мрії в життя я й повернулася в біатлон. Рік тому навіть уявити собі не могла, що станеться те, що сталося сьогодні. І тільки через рік зрозуміла, як сильно я сумую за біатлоном і як він мені потрібен”.

фото: biathlonworld.com

Менш позитивні враження залишилися після виступів українських біатлоністів у мас-стартах, проте з урахуванням “лотереї” на стрільбищі, яку там знову влаштував кенморський вітер, 12-ті й 13-ті підсумкові місця Семенова і Прими виглядають вельми гідно. Хоча на заключній стійці Сергій відправив мимо цілі саме дві останні кулі, а Артем – одну. І якби вони не припустилися цих помилок, обидва могли б пробитися як мінімум у квіткову церемонію. Треба навчитися використовувати свій шанс, як це зробив у цій гонці італієць Домінік Віндіш, що не дозволив собі фатального промаху на вирішальній стрільбі і в підсумку переміг.

Ну а наші дівчата, без сумніву, емоційно і фізично “виплеснулися” в спринті, тому боротися за призові місця їм було важко. Однак навіть за трьох промахів Підгрушна примудрилася закрити десятку найсильніших, а Варвинець з двома неточними пострілами у пасиві закінчила гонку на 17-ій позиції.

Перемогу святкувала Доротея Вірер, що зуміла в швидкісному протистоянні з Марі Дорен-Абер (при ідентично одиничних промахах) виграти в неї більш ніж 20 секунд. Ну а Габріела Соукалова відсвяткувала своє повернення на п’єдестал дуже оригінально – фінішну лінію перетнула… спиною вперед! Зі слів лідера загального заліку Кубку світу, таким чином вона відзначила припинення безмедальної серії з трьох гонок.

На жаль, повним розчаруванням для українців можна назвати естафетні перегони. Одиночна змішана естафета принесла шосте місце збірній України. Хоча починалася гонка для нашої команди складно: Юлія Джима змушена була тричі звернутися по запасні патрони і передала естафету 14-ою. Але вже з другого етапу українці розпочали поступальний рух угору. Олександр Жирний навіть дуже непогано ввійшов у гонку і, використавши всього один запасний патрон, завів команду в десятку кращих!

Після цього настав час Юлії Джими поквитатися за стартову невдачу: нарешті вона нагадала всім, що є одним із кращих снайперів у нашій команді. Два рубежі пройшла бездоганно і на передачі відправила Жирного вже сьомим.

Олександр уперше виконував роль фінішера в нашій збірній і впевнено провів заключний етап, знову скориставшись лиш одним запасним патроном. Суперники, щоправда, шансів боротися за п’єдестал пошани не дали, але в підсумку Олександр у фінальному протоколі підняв команду на ще одну позицію.

А в класичній змішаній естафеті наша четвірка фінішувала лише 11-ою… Невдало почалася гонка для нашої команди ще за кілька годин до старту, коли відбулася вимушена заміна Олени Підгрушної на Наталію Бурдигу. Але перший етап залишився незмінним, і Ірина Варвинець пройшла його цілком гідно, не знітившись у компанії серйозних суперниць на чолі з італійкою Вірер та німкенею Хільдебранд. Тричі звернувшись по допомогу до запасних патронів, вона передала естафету сьомою у 34 секундах позаду лідерів. Наталі Бурдизі було дуже важко увійти в гонку. Використавши три запасні патрони і не демонструючи високої швидкості, вона передала естафету лише десятою.

На жаль, вогневі рубежі стали каменем спотикання і для третього нашого учасника – Артема Прими: йому не вистачило трьох запасних патронів, щоби закрити всі мішені, і він пішов на штрафне коло, після якого команда опустилася вже на 13-ий рядок. Далі Прима зумів опанувати себе, добре відпрацював стійку і до передачі естафети прийшов 11-им.

І з цієї позиції на підступах до топ-десятки наша команда зрушити вже не змогла. Сергій Семенов також пройшов свій етап з трьома запасними патронами і перетнув фінішну лінію через три хвилини після переможців.