Коли у 2001 році започатковувався цей Меморіал великого майстра, не сподівалося, що він набере такого розмаху. Сьогодні це – Всеукраїнський турнір, який прагнуть не оминути найліпші наші стрільці з Харкова, Чернівців, Одеси, Рівного… “Зазвичай їх збирається понад 100, – каже Любомир Стрельбицький, головний організатор турніру. – Нині загостимо стільки ж. Учасники сперечатимуться на стрільниці Національного медичного університету імені Данила Галицького (вул. Пекарська, 69)”. За традицією, стріляння ненадовго перерветься, аби лучники навідалися до могили Романа Труша, спом’янули його, поклали квіти, запалити свічки.

“Природно, – підсумовує пан Стрельбицький, – вшанувати пам’ять свого вчителя прийдуть його учні, як-от, Тетяна Образцова, чемпіонка світу, Василь Бобко, успішний нині тренер, інші. Прийдуть не самі, а зі своїми плеканцями. Чекаємо також на Зеновія Вацяка, Аліма Кіску, котрі так само пройшли вишкіл у Романа Труша. Одначе не тільки влучно стріляли, ще й самі майстрували луки”.

Зеновієві Вацяку минуло 74 роки. Він походить з трагічно відомого села Павлокома (нині на теренах Республіки Польща). В 1945 році його родину переселили до СРСР. Батько Юліан Вацяк мав великий дар до роботи з деревом. Прилучив до цієї справи старшого сина (має ще молодшого брата Нестора). Не марно. Зеновій Вацяк працював столярем на Львівському арматурному заводі. Там само працював токарем Іван Крук, котрий навчався стріляти з лука в Романа Труша, а водночас сам пробував майструвати луки. Він не тільки залучив Зеновія Вацяка до тренувань, ще й до співпраці над цією стрілецькою зброєю. Було це в середині 1960-х.

Спершу працювали вдвох. Поступово до них долучалися інші: токарі, шліфувальники, фрезерувальники, теслярі, смолярі. Так на Львівському арматурному заводі запрацював цех з виробництва луків, котрий налічував 30 робітників. Причому, працювали у дві зміни.

Спочатку виробляли дерев’яні луки. Біг часу вимагав поступу і вдосконалення. Відтак перейшли на виріб пластикових луків, які збільшували його силу і влучність. Один лук вимагав щонайменше три тижні копіткої праці. Загалом заводський цех виготовляв до 180 одиниць. Вони були як збірні, так розбірні.

Ґатунок львівських луків мав найвище тавро. Лучники всього Радянського Союзу стріляли тільки з них. Більше того, на їх основі американські виробники розробили свій взірець, – “Марксман”, а голландці свій – “Ґрінгорн”. Не досить того, 1969 року вже згадуваний Любомир Стрельбицький переміг на чемпіонаті Європи, стріляючи з лука “Галас”.

“Майстрував луки також Алім Кіска, з походження татарин, котрий осів у Львові і чималого досяг завдяки Романові Трушу, – доповнює інший учень уславленого майстра Василь Бобко. – Вправді, робив їх не так багато, здебільшого для окремих змагунів. Сам змайстрував собі унікальний лук – він важив понад 30 кілограмів. Такий “тягар” не кожному був під силу”.

“Зрозуміло, що йдеться не тільки просам корпус з двома “плечами” (кінцями). Він не обходився без тятиви, стріл, пір’я, наконечників, сагайдаків, зрештою цілей, – каже далі Василь Бобко. – Приміром, попервах тятива робилася з тонких ниток, по 120 обмотувань, на них накладалися товстіші. Потому почали застосовуватися лафсанові нитки. Кожний стрілець мав мати 3-4 тятиви, позаяк одна витримувала близько 1000 пострілів. Тятиву вселяли у вушка, де вона обмотувалася, аби не стиралася”. 

Спочатку стріляли дерев’яними стрілами, пізніше їх почали виробляти зі сплаву титану та алюмінію. Пір’я не менше важливе: на початках воно було індиче, пізніше – пластикове. Довжина стріл не була однаковою – вона залежала від довжини рук. Сагайдаки шилися так, аби не заважали лучникові, щоб він не втомлювався нагинатися. Цілі спершу клалися на вали, потім їх звели у вертикальне положення.

Насамкінець зазначимо, що виріб спортових луків у Львові має давні і гарні традиції. На його заранні стояла проста деревообробна робітня Пругарів, заснована ще у 1854 році. На початку ХХ століття, очолювана Тадеєм Пругарем, вона спеціалізувалася на виготовленні зимового спортового спорядження. Син Тадея – Бруно – пішов ще далі: він започаткував серійний виріб луків. Йому це вдавалося якнайліпше, позаяк у 1930-х роках сам був провідним лучником у Польщі, чемпіоном світу 1937 року, затятим суперником братів Мирона та Романа Трушів, та й мав успадкований від діда й батька талант майстра. Його лучне спорядження отримало сертифікат учасника Всесвітньої виставки спортових виробів у Нью-Йорку 1939 року і місце у каталозі найліпших спортових товарів. Зазначимо, що приміщення робітні Пругарів містилися за двома адресами: вулиці Ступницького, 5 і Пелчинська, 18. Сьогодні – це вулиці Коцюбинського, 5 і Вітовського, 18.