Сьогодні на київському НСК “Олімпійський” відбудеться матч п’ятого туру української Прем’єр-ліги, у якому столичне “Динамо” прийматиме львівські “Карпати”. Загальновідомо про давню приязнь між фанатами “Динамо”, “Карпат” і “Дніпра”, які формують на національному фронті єдиний потужний кулак. Однак футболісти зазвичай далекі від уболівальницької кухні, тому не упускають змоги обіграти свого суперника. Були часи, коли матчі між “Динамо” та “Карпатами” перетворювалися на голов­ну подію чемпіонату, але, на жаль, вони минули. І ось нарешті зустріч киян і львів’ян, з точки зору турнірної таблиці, стала найголовнішим матчем туру – “динамівці” цілком прогнозовано розпочали першість із чотирьох поспіль перемог. Щоправда, усі ці звитяги навряд чи можна було назвати впевненими. Їх радше здобули на класі. Натомість “карпатівці” зуміли здивувати багатьох, коли видали найкращий старт в історії клубу і здобули три перемоги в чотирьох матчах. Звичайно, суперники у львів’ян були не з найсильніших, і саме матч проти “Динамо” відповість на питання, чи зможуть “Карпати” поборотися за найвищі місця цього сезону. “Пошта” вирішила зазирнути на сторінки історії, аби пригадати всі перемоги львівського клубу над столичним грандом. Їх, на жаль, було не так багато – лише шість.

фото: fanat.com.ua

Нинішня дуель між “Динамо” і “Карпатами” має стати 70-им офіційним матчем команд. 12 із них припало ще на час СРСР. Статистика зустрічей явно не на користь львівського клубу. У рамках Кубку СРСР команди зіграли лише чотири матчі (на два з них львівський клуб виходив під назвою СКА “Карпати”), і в усіх них перемогу святкували кияни. В 16 матчах у рамках чемпіонату СРСР “зелено-білі” здобули лише одну перемогу і ще вісім разів зіграли внічию. Єдина звитяга припала на перший матч між командами. Ось що написано про нього на офіційному сайті клубу:

“27 червня 1971 року Львів чекав із особливим нетерпінням. Та що там Львів – уся Західна Україна не могла дочекатися, коли до столиці Галичини на офіційний матч проти “Карпат” приїде київське “Динамо”. Про проблему зайвого квиточка говорити зайве. За офіційною інформацією, за першим в історії поєдинків між “Карпатами” і “Динамо” очним побаченням із трибун стадіону “Дружба” (нині “Україна”) на живо спостерігала 51 тисяча вболівальників. Це при тому, що офіційно на той час головна споруда Львова могла прийняти 48 000 глядачів. Повірте авторові цих рядків, якому того дня пощастило бути на трибунах: насправді народу було значно більше – десь біля 65 тисяч,а може, навіть трохи більше. В будь-якому разі яблуку ніде було впасти, це точно! 

І треба ж такому статися, що перед надпринциповим матчем у “Карпат” виникли серйозніші проблеми з оборонцями. Зокрема, через травми не могла вийти на поле пара центральних захисників Ростислав Поточняк – Валерій Сиров. А щойно почався поєдинок, як уже на шостій хвилині зазнав ушкодження правий захисник Іван Герег. Справи “Карпат” виглядали зовсім кепськими. Але в тій зустрічі спрацював філософський закон життя: немає поганого, щоб на добре не вийшло. 

Замість Івана Герега на поле вийшов Анатолій Рибак. Напевно, коли відбувалася заміна, ніхто й гадки не мав, що саме той стане героєм зустрічі. Але сталося саме так… 

Щойно “карпатівці” провели вимушену заміну, як уже за хвилину після передачі верхом у виконанні Левка Броварського в район 11-метрової позначки наш центрфорвард Янош Габовда перестрибнув знаменитих захисників “Динамо” Стефана Решка та Вадима Соснихіна і головою переправив м’яч у сітку воріт Євгена Рудакова. А далі настав зірковий час Анатолія Рибака. 

Трибуни ще не закінчили святкування першого голу своїх улюбленців у ворота команди Анатолія Севідова (яка, до речі, приїхала до Львова з гордим нулем у графі “поразки” в турнірній таблиці), як м’яч удруге опинився в сітці київських воріт. Гол видався дуже красивим! Анатолій Рибак метрів із 25 з такою силою вгатив м’яч у рамку, що Євген Рудаков, якого, за підсумками сезону, в 1971 році визнали найкращим футболістом СРСР, навіть не встиг підняти руки. 

Втретє зірватися глядачів зі своїх місць на трибунах “Дружби” Анатолій Рибак змусив за хвилину до свистка на перерву. І знову це був сольний номер. Захисник “Карпат” зі штрафного потужно пробив – і м’яч від поперечки потрапив у голкіпера та вкотивсь у ворота. 

Гра закінчилася перемогою “Карпат” із рахунком 3:1. А от скільки літрів справжніх чоловічих напоїв уболівальники нашої команди того дня випили після матчу за звитягу своїх улюбленців, зокрема, голи-красені героя зустрічі Анатолія Рибака, сказати не зможе ніхто, бо це просто неможливо зробити”.

Після того, як стали проводити національну футбольну першість України, шляхи київського і львівського клубу стали перетинатися значно частіше. З 1992 року команди провели 42 матчі в рамках чемпіонату України і сім кубкових баталій. Звичайно, перевага в цих матчах повністю на боці киян. “Карпати” спромоглися виграти лише п’ять. Ще 10 зустрічей завершилися внічию, а в 34 баталіях перевага була на боці представників столичної збірної. На жаль, у Кубку України “Карпати” так і не змогли бодай раз здолати київський клуб, однак деякі перемоги “Карпат” над “Динамо” в національній першості вписані “бронзовими” літерами в історію львівського клубу.

Довгий час львівський клуб ніяк не міг перемогти “Динамо”, і це на початку 90-тих років минулого століття стосувалося дуже багатьох команд. Тоді київський клуб у національній першості був супермашиною, яка штампувала національні трофеї з завидною регулярністю.

А “Карпати” навпаки були звичайним “середняком”, який стабільно був у числі перших восьми, а з здобутків можна було похвалитися лише виходом у півфінал Кубку України в сезоні 1993/1994. Проте тодішній наставник клубу Мирон Богданович Маркевич неквапливо, але поступально будував той колектив, який бачив на той момент еталонним. І свого піку “Карпати” досягли в чемпіонаті 1997/1998. Його пов’язують із появою у Львові групи маститих майстрів, колишніх і чинних гравців збірної: Олександра Євтушка, Володимира Микитина, Андрія Полуніна, Сергія Ковальця, Володимира Шарана, Івана Гецка, Олександра Паляниці, Вадима Колесника, Сергія Мізіна, Юрія Дудника. Але в тому й річ, що всі ці виконавці (за винятком Микитина) поповнили “Карпати” навесні. У першій частині чемпіонату Маркевич опирався на перевірених львівських бійців та одного з перших легіонерів із далекого зарубіжжя – гвінейця Алькалі Соума, і саме вони здобули першу історичну перемогу над “Динамо”. 

У тому матчі “Карпатам”, можливо, і пощастило. “Динамівці” всіма думками були з Лігою чемпіонів, де вони проводили феноменальний сезон, тому київський клуб не очікував пропустити швидкий гол уже на першій хвилині, автором якого став Євген Назаров (влучно пробив після розіграшу кутового). Львів’яни тоді відійшли всією командою назад, а кияни так і не змогли зламати опору “Карпат”.

А вже навесні львівський клуб став першою командою в Україні, яка двічі протягом одного сезону перемогла київський клуб. 22 березня 1998-го на стадіон “Україна” прийшла рекордна кількість глядачів (понад 40 тисяч уболівальників, які розташувалися навіть на навколишніх деревах; цього рекорду відвідуваності не побили досі), адже до Львова приїхала команда-мрія, яка в Лізі чемпіонів розгромила “Барселону”. Щоправда, саме перед матчем у місті Лева, “динамівці” програли “Ювентусу” в чвертьфіналі Ліги чемпіонів і готувалися до матчу-відповіді. Не дивно, що тоді тренер киян Валерій Лобановський у Львові не виставив кількох основних гравців, тож “Карпати” скористалися своїм шансом. На голи Юрія Беня та Івана Гецка кияни відповіли лише м’ячем Андрія Гусіна вже у доданий час. Завдяки цим перемогам над столичним клубом “Карпати” у 1997/1998 зуміли таки здобути першу і єдину “бронзу” в національній першості.

Надалі “зелено-білі” ще тричі перемагали київський клуб. У сезоні 1998/1999 львів’яни 25 червня 1999 року в останньому турі чемпіонату знову вдома здолали представників столиці з рахунком 2:1. На голи Олександра Паляниці та Івана Гецка кияни відповіли лише голом із пенальті у виконанні Сергія Серебреннікова. Тут варто зауважити, що цей матч для київського клубу вже був прохідним, оскільки він ще задовго до останнього туру здобув золоті нагороди, тож Валерій Лобановський виставив фактично другий склад команди. 

А ось через рік у матчі першого туру сезону 2000/2001, який відбувся 30 липня 2000 року, “Карпати” стали першою в історії України командою, якій вдалося перемогти “Динамо” в національній першості з перевагою у два м’ячі. “Динамівці” не знайшли жодного аргументу на голи Романа Толочка та Андрія Покладка. У той день панувала фірмова львівська погода – накрапав рясний дощ. 

Ось як згадує той матч один із авторів перемоги Андрій Покладок: “У тому сезоні Левко Броварський зробив ставку на місцевих виконавців. Із приїжджих у нас тоді виступали тільки Ігор Лучкевич та Євген Назаров, та й то останній грав у Львові вже років шість. Іншими словами, ми були одним цілим. Були старожили, як Стронціцький, я чи Толочко, а були молоді хлопці, яким ми допомагали. “Динамо” на той час уже не боявся ніхто. Взагалі киян ми побоювалися хіба в перших чемпіонатах України, бо потім грали проти них як рівні проти рівних. Ось у червні 2000-го, приймаючи киян, до 16-ої хвилини після Ігоря Маковея і мого голів вже вели 2:0, але потім програли 2:3. Через місяць знову було 2:0. Спершу Рома Толочко пройшов центром і забив ударом здалеку, а згодом ударом головою в нижній кут після подачі з флангу від Луцика (Михайла Луцишина) забив я. Тепер Київ відігратися вже не зміг”. 

фото: uefa.com

Останню перемогу львівського клубу над київським датують 2010 роком, коли 24 квітня, “Карпати” під керівництвом Олега Кононова перемогли “Динамо” з мінімальним рахунком 1:0. Протягом усього поєдинку господарі ні в чому не поступалися потужному опоненту, а на деяких відрізках навіть його перевершували. Однак варто зауважити, що на гру не могли не вплинути справжня “епідемія” травм, що звалилася на київський клуб, а також досить раннє вилучення Романа Зозулі (на 39-ій хвилині). У другому таймі Батіста зумів вразити ворота киян і принести львівському клубу перемогу. 

Нам лише залишається сподіватися, що саме сьогодні львівський клуб здобуде нарешті сьому в історії перемогу над київським “Динамо”.