Наталя Синишин, призер чемпіонатів світу і Європи з вільної боротьби, про перемогу на Кубку України, виступ на Олімпіаді в Пекіні та важку хворобу в дитинстві

Позавчора 23-річна борчиня із Соснівки Наталя Синишин стала переможницею Кубка України з вільної боротьби, який відбувався у Хмельницькому. Того ж вечора учасниця Олімпійських ігор в Пекіні дала телефонне інтерв'ю для "Пошти".

- Наталю, як складалася турнірна боротьба у Хмельницькому?

- Добре. Нікому не дала шансів. Перемогла спортсменок з Хмельницького, Донецька, а також двох Юль зі Львова - Благиню і Малець.

- 20 лютого в Києві стартує престижний міжнародний турнір серії А. Братимеш участь?

- Так, звісно. Поїду з однією метою - виграти ці змагання.

- У березні-квітні відбудеться Кубок світу і чемпіонат Європи. Знаю, тренери збірної повезуть на ці змагання різні склади. Ти куди поїдеш?

- На чемпіонат Європи, який відбуватиметься у Литві з 30 березня до 7 квітня. На цей континентальний форум тренери беруть переможців Кубка України. Досі чемпіонати Європи я не вигравала, лише ставала призером. Отож хочу цього року вперше завоювати золоту європейську медаль.

- Тренер жіночої збірної Володимир Євонов каже, що за певних обставин ти могла потрапити у призери пекінської Олімпіади, але поступилася вже у стартовій сутичці американці Мерсі ван Дасен.

- Погоджуюсь. Я була добре підготовлена, у прекрасній формі, але чогось мені забракло. Мабуть, дуже сильно хотіла виграти.

- Можливо, досвіду не вистачило?

- Та ні. Я була на голову сильніша від американки. Перший період легко виграла. В другому періоді 1:0 вела, але за три секунди до кінця віддала бал. А в третьому періоді навіть не пам'ятаю, що там було. Тобто три секунди вирішили для мене долю Олімпійських ігор.

- Якби перемогла американку, відчувала б у собі сили поборотися за медаль?

- Так. Давайте не будемо згадувати Олімпійські ігри. Мені неприємно їх згадувати, бо я пережила тоді дуже сильний стрес.

- Тоді поговоримо про наступну Олімпіаду. Мабуть, тепер мрієш взяти реванш у Лондоні?

- Звичайно. Я хочу, щоб моя мрія здійснилася. Хочу стати олімпійською чемпіонкою. І докладу для цього всі сили. Хочу довести, що недаремно займалася стільки років боротьбою.

- І скільки років?

- З 8-го класу, тобто скоро буде десять років. Взагалі, була спортивною дитиною. До занять боротьбою ходила в баскетбольну секцію, на карате. Але якось тренер з боротьби Леонід Абрамов прийшов до мого батька і сказав, що набирає дівчаток, запросив мене потренуватися. Тато погодився. Мені спочатку не сподобалось, я плакала, не хотіла займатися. Тато спочатку навіть заганяв мене на тренування. А згодом втягнулась. У 10-й клас пішла "на боротьбу" у Львівське училище фізичної культури. Провчилася там до 2005 року. Торік завершила заочне навчання в Одеському педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання.

- Знаю, у дитинстві ти часто хворіла...

- Так. Дуже хворою народилась. Лікарі казали, що можу не вижити, померти за рік-другий. У 1991 році все могло перейти в хронічну астму. Я задихалась, не могла спати. Але мама взяла путівку на три тижні в Анапу. Після того їздили ще два роки на море, і допомогло. В дитинстві ніхто й подумати не міг, що з мене щось може вийти. Була прикра, капосна. Хоч хворіла, але в садочку все ламала, била всіх. Зі мною ніхто не міг дати ради.

- Чи мала якісь дитячі прізвиська?

- Одне прізвисько як від садочка пішло, так тримається і досі - Синичка. Дехто мене Сєня називає, дехто - Наташа, Наталочка. Наталка трохи грубо для мене. Колись у садочку, в школі трохи ображалась на Синичку. Але вже звикла.

- Для тебе важливий зовнішній вигляд під час поєдинку чи забуваєш про все, коли борешся?

- Під час сутички маю одну мету - виграти. Все решта відходить на другий план.

- Існує думка, що у вільній боротьбі значно більше красивих жінок, ніж в інших видах єдиноборств.

- Погоджуюсь. Серед "вільниць" дійсно є багато вродливих дівчат. Мій друг каже, що найбільше любить борчинь, вони найгарніші.

- Чи ведеш щоденник, куди записуєш свої думки і враження про тренування чи змагання?

- Ні. Хоча деякі дівчата ведуть щоденники. Щоденник - це особисте. Чому я не веду? Не хочу ховати від чужих очей. А взагалі, у мене пам'ять добра, пам'ятаю багато деталей сутичок. А ще записую свої поєдинки на диски.

- Є такий вид боротьби, як боротьба у болоті. Не було спокуси спробувати себе у цих змаганнях?

- Хотілося б чогось екстремального! Я ще не пробувала. Були якось в Алушті на зборах. Там на набережній проводили змагання з боротьби в болоті у купальниках. Можна було записуватись. Але якось не ризикнула. Тим паче, ми тоді до змагань готувалися.

- Раніше ти мені говорила, що після Олімпіади подумаєш про заміжжя...

- Не хочу про це говорити. Нехай моє приватне життя залишиться приватним.